Ухвала

від 07.07.2015 по справі 816/5953/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/8693/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року

по справі №816/5953/13-а

за позовом Приватної агрофірми «Мир» (надалі - ПАФ «Мир»)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - Кременчуцька ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0004931602/97 від 25.07.2013р.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2013р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014р., позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення, яким відмовити в позові.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ПАФ «Мир» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки складено акт №7/16.2-08/05524802 від 15.04.2013р., в якому зафіксовано порушення позивачем вимог ст.14 Конституції України, ст.3, ст.125, ст.126 Земельного кодексу України, ст.210, ст.640 Цивільного кодексу України, ст.3, ст.302 Податкового кодексу України, ст.18, ст.20 Закону України «Про оренду землі», п.2 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На підставі названого акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0004931602/97 від 25.07.2013р., згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 976804,00грн., в тому числі 447287,00грн. - за основним платежем, 529517,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Судами попередніх інстанції також було встановлено, що позивач відповідає критеріям, наведеним у п.209.1, п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, та є сільськогосподарським підприємством, на яке розповсюджується спеціальний режим оподаткування.

Протягом 2010-2012 років позивач здійснював вирощування та реалізацію сільськогосподарської продукції на земельних ділянках загальною площею 1760га,1768гр,1739га. При цьому, для здійснення господарської діяльності ПАФ «Мир» використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не були зареєстровані в Держкомземі.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення ПАФ «Мир» спірної суми податку па додану вартість стало неправомірне, на думку контролюючого органу, відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальних деклараціях з ПДВ (скорочених). В обґрунтування своєї позиції контролюючий орган посилався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена підприємством на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Згідно з п.209.1 ст.209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до п.209.2 цієї ж статті Кодексу згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України).

Згідно з п.п.209.15.2 п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України діяльність у сфері сільського господарства: а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 209 ПК України є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах, надання сільськогосподарських послуг.

При цьому, п.209.6 статті 209 Податкового кодексу України не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування.

Крім того, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, у контролюючого органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

Ю.І. Цвіркун