Рішення

від 15.07.2015 по справі 910/11514/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015Справа №910/11514/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ», м.Київ, ЄДРПОУ 38403817

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК», м.Київ, ЄДРПОУ 30114318

про стягнення 174 049,52 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Баулін А.О. - по дов.

від відповідача: Шаповалов Д.В. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.07.2015р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК», м.Київ про стягнення пені в сумі 54 365,83 грн., 40% річних в сумі 20 496,19 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн.

09.06.2015р. до господарського суду м.Києва надійшла заява №49/15 від 28.05.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ» про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 53 509,56 грн., 40% річних в сумі 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява №49/15 від 28.05.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ» відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК» умов договору поставки №030113-250 від 03.01.2013р. в частині оплати товару в обсязі та строки, що визначені умовами укладеного між сторонами правочину, що і стало підставою для нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду м.Києва 10.06.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що оскільки покупцем було порушено строки оплати товару за попередніми поставками, то у постачальника були відсутні підстави для подальшого виконання своїх зобов'язань. На думку наведеного учасника судового процесу, поставка за спірним правочином здійснювалась на умовах попередньої оплати, а з огляду на те, що така покупцем не вносилась, то, за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК», фактично сторонами не було визначено порядку та строків внесення плати за товар, що є підставою для застосування до спірних правовідносин приписів ст.530 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.07.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 03.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК» (покупець) було укладено договір поставки №030113-250, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п.6.3 укладеного між сторонами правочину ціна договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії договору.

Договір вступає в дію з дати його укладання та скріплення печатками і діє до 01.07.2014р. (п.11.1 договору №030113-250 від 03.01.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №030113-250 від 03.01.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У ч. 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13 та від 09.04.2015р. по справі № 910/14874/14.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом м.Києва розглядалась справа №910/17878/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК» про стягнення заборгованості за договором поставки №0301113-250 від 03.01.2013р. в сумі 281 891,72 грн.

У рішенні 12.09.2014р. судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору поставки №030113-250 від 03.01.2013р. за період з 09.01.2013р. по 19.05.2014р. було передано, а відповідачем прийнято товар, передбачений умовами договору, на суму 1 832 311,02 грн.

Доказів оскарження та скасування рішення від 12.09.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/17878/14 у передбаченому чинним законодавством порядку матеріали справи не містять. Зазначене також підтверджується відомостями автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду».

Враховуючи приписи ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що рішення від 12.09.2014р. по справі 910/17878/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.7.1 договору №030113-250 від 03.01.2013р. покупець повинен оплатити поставлений товар не пізніше семи календарних днів з дати поставки. Оплата за згодою сторін може бути здійснена шляхом 100% попередньої оплати або часткової попередньої оплати.

Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника (п.7.2 договору №030113-250 від 03.01.2013р.).

Пунктом 7.7 укладеного між сторонами правочину передбачено, що у разі систематичного (більше двох разів) прострочення по оплаті поставленого товару порядок розрахунків змінюється на попередню оплату.

Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури, виписаного постачальником на підставі погодженого сторонами асортименту, кількості, ціни та вартості товару (п.7.8 договору №030113-250 від 03.01.2013р.).

У рішенні від 12.09.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/17878/14 судом було встановлено, що всупереч умовам укладеного між сторонами правочину відповідач у строки, встановлені в договорі, поставлений товар оплатив частково на суму 1 541 683,60 грн. та повернув товар на суму 8 735,70 грн., у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент прийняття вказаного рішення становила 281 891,72 грн.

Наразі, суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо необхідності у даному для визначення строків оплати застосовувати приписи ст.530 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.2 якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. При цьому суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Тобто, у даному випадку норма ст.692 Цивільного кодексу України є спеціальною по відношенню до загальної норми ст.530 вказаного нормативно-правового акту та регулює саме правовідносини купівлі-продажу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Аналогічну позицію наведено в Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарскього суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та Постанові №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Отже, у даному випадку факт відсутності окремих звернень постачальника з вимогами про сплату отриманого товару не нівелює обов'язку покупця оплатити прийняту продукцію негайно після її прийняття. Наведені висновки суду в повному обсязі відповідають змісту п.1.7 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

До того ж слід зазначити, що ані нормами чинного законодавства України, ані положеннями укладеного між сторонами правочину постачальнику не заборонено здійснювати виконання своїх зобов'язань з поставки товару без отримання попередньої оплати. При цьому, у даному випадку вчинення заявником дій, направлених на передачу товару, та прийняття продукції відповідачем свідчить про взаємну волю сторін до зміни умов договору №030113-250 від 03.01.2013р. в частині поставки товару.

Наразі, як встановлено судом, покупцем заборгованість за поставлений позивачем товар було погашено, що підтверджується представленими до матеріалів справи банківськими виписками.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.8.5 договору №030113-250 від 03.01.2013р. за порушення грошових зобов'язань винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

У п.8.9 спірного правочину сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється протягом трьох років.

Наразі, з огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за прийнятий на підставі кожної окремої видаткової накладної товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 53 509,56 грн.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній містить помилки.

Суд зауважує, що у відповідності до п.1.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Пунктом 1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Наразі, судом встановлено, що всупереч п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» заявником при здійсненні розрахунку пені день внесення плати враховувався у період нарахування на суму заборгованості без її врахування.

До того ж, судом встановлено, що наведений заявником розрахунок також не позбавлений і низки арифметичних помилок.

Після проведення власного перерахунку, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені за порушення строків розрахунків за договором №030113-250 від 03.01.2013р. в сумі 45 638,68 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення 40% річних в сумі 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн. При цьому, суд виходив з наступного.

За приписами ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Наразі, слід зауважити, що у п.2.7 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), зокрема, процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. Аналогічну позицію також наведено в Оглядовому листі № 01-06/767/2013 від 29.04.2013р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

За умовами п.7.10 спірного правочину у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі: за прострочення до 30 календарних днів - 40% річних, за прострочення більше, ніж на 30 календарних днів - 50% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Керуючись наведеними положення договору, позивачем нараховано 40% річних на суму 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній містить ті ж самі помилки, що були допущені при розрахунку неустойки.

Проте, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений позивачем період нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума процентів є вірною, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Наразі, господарський суд зауважує, що посилання заявника у позовній заяві на приписи ст.625 Цивільного кодексу України є помилковими, проте, не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, суд зауважує, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Пунктом 6.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі, безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

У даному випадку п.7.10 укладеного між сторонами правочину передбачено саме розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахування яких передбачено ст.536 Цивільного кодексу України.

Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги помилки, що були допущені заявником при нарахуванні неустойки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ» про стягнення пені в сумі 53 509,56 грн., 40% річних в сумі 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн. підлягають задоволенню частково на визначені вище суми.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 119,01 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №1016 від 07.04.2015р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК», м.Київ про стягнення пені в сумі 53 509,56 грн., 40% річних в сумі 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фолгат ФТК» (03151, м.Київ, Солом'янський район, вул.Народного Ополчення, буд.1, ЄДРПОУ 30114318) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ» (04119, м.Київ, Шевченківський район, вул.Дорогожицька, буд.1, ЄДРПОУ 38403817) пеню в сумі 45 638,68 грн., 40% річних в сумі 21 833,04 грн., 50% річних в розмірі 98 706,92 грн. та судовий збір в сумі 3323,57 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Мерчант ЮГ» (04119, м.Київ, Шевченківський район, вул.Дорогожицька, буд.1, ЄДРПОУ 38403817) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 119,01 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №1016 від 07.04.2015р.

У судовому засіданні 15.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 20.07.2015р.

Суддя М.О. Любченко