Постанова

від 27.10.2015 по справі 910/11514/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2015 р. Справа№ 910/11514/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Скрипки І.М.

при секретарі

судового засідання: Колеснік М.П.

за участі представників:

позивача Баулін А.О.- дов. б/н від 14.10.14;

відповідача Шаповалов Д.В. - доруч. №1 від 18.05.15.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю

"Фолгат ФТК"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.07.2015

у справі № 910/11514/15 (суддя: Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Мерчант ЮГ"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю

"Фолгат ФТК"

про стягнення заборгованості за Договором поставки від

01.03.2013 № 030113-250 у сумі 174 049,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "Мерчант ЮГ" м.Київ звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ "Фолгат ФТК" м.Київ про стягнення пені в сумі 54 365,83 грн., 40% річних в сумі 20 496,19 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання ТОВ "Фолгат ФТК" умов Договору поставки №030113-250 від 03.01.2013 в частині оплати товару в обсязі та строки, що визначені умовами укладеного між сторонами правочину, що і стало підставою для нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.

09.06.2015 через канцелярію місцевого господарського від ТОВ "Мерчант ЮГ" в порядку ст. 22 ГПК України надійшла Заява №49/15 від 28.05.2015 про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 53 509,56 грн., 40% річних в сумі 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн. (т.2 а/с 38-39) Вказана Заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду, подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням цієї Заяви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 № 910/11514/15 частково задоволено позовні вимоги, стягнуто з відповідача ТОВ "Фолгат ФТК" на користь позивача ТОВ "Мерчант ЮГ" пеню в сумі 45 638,68 грн., 40% річних в сумі 21 833,04 грн., 50% річних в розмірі 98 706,92 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, як заявлених необґрунтовано.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ТОВ "Фолгат ФТК" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 № 910/11514/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позивач ТОВ "Мерчант ЮГ" не скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надав колегії суддів письмовий відзив на скаргу відповідача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. Під час судового засідання від 27.10.2015 представник ТОВ "Мерчант ЮГ" просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача ТОВ "Фолгат ФТК" без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 № 910/11514/15 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Ухвалою КАГС від 20.08.2015 № 910/11514/15 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.). та призначено судове засідання.

За Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 № 910/11514/15, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у черговій відпустці, судді Яковлєва М.Л. на лікарняному, для розгляду даної скарги було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Скрипки І.М., Хрипуна О.О..

Ухвалою КАГС 27.10.2015 № 910/11514/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження колегії суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Скрипки І.М., Хрипуна О.О..

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача ТОВ "Фолгат ФТК" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2013 між ТОВ "Мерчант ЮГ" (постачальник) та ТОВ "Фолгат ФТК" (покупець) було укладено Договір поставки №030113-250, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п.6.3 укладеного між сторонами правочину, ціна Договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії Договору.

Договір вступає в дію з дати його укладання та скріплення печатками і діє до 01.07.2014 (п.11.1 Договору №030113-250 від 03.01.2013).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, судом першої інстанції прийнято Договір №030113-250 від 03.01.2013 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір №030113-250 від 03.01.2013 є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду даної справи, судом першої інстанції встановлено, що Господарським судом міста Києва розглядалась інша справа № 910/17878/14 за позовом ТОВ "Мерчант ЮГ" до ТОВ "Фолгат ФТК" про стягнення заборгованості за Договором поставки №0301113-250 від 03.01.2013 в сумі 281 891,72 грн.

За Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 по пов'язаній справі № 910/17878/14 встановлено, що ТОВ "Мерчант ЮГ" на виконання умов Договору поставки №030113-250 від 03.01.2013 за період з 09.01.2013 по 19.05.2014 було передано, а відповідачем прийнято товар, передбачений умовами цього Договору на суму - 1 832 311,02 грн. (т.1 а/с 13-15)

Доказів оскарження та скасування названого судового рішення від 12.09.2014 по пов'язаній справі № 910/17878/14 у передбаченому чинним законодавством порядку матеріали справи не містять. Зазначене також підтверджується відомостями автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду".

Враховуючи приписи ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 №910/17878/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

За умовами п.7.1 Договору №030113-250 від 03.01.2013 покупець повинен оплатити поставлений товар не пізніше семи календарних днів з дати поставки. Оплата за згодою сторін може бути здійснена шляхом 100% попередньої оплати або часткової попередньої оплати.

Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника (п.7.2 Договору №030113-250 від 03.01.2013).

Пунктом 7.7 укладеного між сторонами правочину передбачено, що у разі систематичного (більше двох разів) прострочення по оплаті поставленого товару порядок розрахунків змінюється на попередню оплату.

Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури, виписаного постачальником на підставі погодженого сторонами асортименту, кількості, ціни та вартості товару (п.7.8 Договору №030113-250 від 03.01.2013).

За Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 по пов'язаній справі № 910/17878/14 встановлено, що всупереч умовам укладеного між сторонами правочину відповідач у строки, встановлені в Договорі поставки №030113-250 від 03.01.2013, поставлений товар оплатив частково на суму 1 541 683,60 грн. та повернув товар на суму 8 735,70 грн., у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент прийняття вказаного Рішення становила - 281 891,72 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції у даній справі, визнав безпідставними твердження відповідача щодо необхідності, у данному випадку, для визначення строків оплати, застосовувати приписи ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України, при цьому, виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Тобто, у даному випадку, норма ст.692 Цивільного кодексу України є спеціальною по відношенню до загальної норми ст.530 вказаного нормативно-правового акту та регулює саме правовідносини купівлі-продажу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію наведено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14.

За висновком місцевого господарського суду, у даному випадку, факт відсутності окремих звернень постачальника з вимогами про сплату отриманого товару не нівелює обов'язку покупця оплатити прийняту продукцію негайно після її прийняття. Наведені висновки суду в повному обсязі відповідають змісту п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що ані нормами чинного законодавства України, ані положеннями укладеного між сторонами правочину, постачальнику не заборонено здійснювати виконання своїх зобов'язань з поставки товару без отримання попередньої оплати. У даному випадку, вчинення заявником дій, направлених на передачу товару, та прийняття продукції відповідачем свідчить про взаємну волю сторін до зміни умов Договору №030113-250 від 03.01.2013 в частині поставки товару.

Наразі, як встановлено судом першої інстанції, покупцем заборгованість за поставлений позивачем товар було погашено повністю, що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками.

За умовами п. 8.5 Договору поставки №030113-250 від 03.01.2013 за порушення грошових зобов'язань винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

У п. 8.9 спірного правочину сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється протягом трьох років.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за прийнятий на підставі кожної окремої Видаткової накладної товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 53 509,56 грн..

Суд першої інстанції, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку пені, встановив, що останній містить помилки, взявши до уваги наступне.

У відповідності до п.1.4 Постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Пунктом 1.9 Постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, всупереч п. 1.9 Постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" заявником при здійсненні розрахунку пені день внесення плати враховувався у період нарахування на суму заборгованості без її врахування.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, зазначив, що він містить низку арифметичних помилок. Після проведення власного перерахунку, місцевим господарським судом встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню складає 45 638,68 грн..

Щодо позовних вимог в частині стягнення 40% річних в сумі 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн., судом першої інстанції визначено наступне.

За умовами п.7.10 Договору поставки, у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі: за прострочення до 30 календарних днів - 40% річних, за прострочення більше, ніж на 30 календарних днів - 50% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Керуючись наведеними положенням Договору, позивачем нараховано 40% річних на суму 21 833,04 грн. та 50% річних в розмірі 98 706,92 грн..

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, місцевим господарським судом встановлено, що останній містить ті ж самі помилки, що були допущені при розрахунку пені. Проте, суд першої інстанції, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений позивачем період нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума процентів є вірною, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Посилання заявника у позовній заяві на приписи ст.625 Цивільного кодексу України, визнано судом першої інстанції помилковими, проте, вони не є такими, що спростовують висновки суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Пунктом 6.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 роз'яснено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі, безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

За висновком суду першої інстанції, у даному випадку, за п.7.10 укладеного між сторонами Договору поставки передбачено саме розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахування яких передбачено ст.536 Цивільного кодексу України.

Господарський суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).

За оцінкою колегії суддів, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, приймаючи до уваги помилки, що були допущені позивачем при нарахуванні неустойки, дійшов цілком вірного висновку, що позовні вимоги ТОВ "Мерчант ЮГ" є такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 53 509,56 грн. пені, 40% річних в розмірі 21 833,04 грн. та 50% річних в сумі 98 706,92 грн..

ТОВ "Фолгат ФТК" у доводах апеляційного оскарження, посилаючись на п.п. 7.1, 7.4, п. 7.7 Договору поставки, наголошував на тому, що 09.01.2013 відповідно до Видаткової накладної № 090101 від 09.01.2013 позивач поставив відповідачу товар на суму 15 926,16 грн.. Термін оплати за вказаний товар таким чином минув 16 січня 2013 року (останній день терміну оплати). Проте, звертає увагу відповідач, вказаний товар був оплачений ним лише 18 січня 2013 року, тобто з простроченням. Надалі, 15 січня 2013 року відповідно до Видаткових накладних № 150128 від 15.01.2013 та № 150129 від 15.01.2013 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 590,56 грн. та 1 528,13 грн. відповідно. Термін оплати за вказані товари, таким чином, минув 22 січня 2013 року. Проте, вказані товари були оплачені відповідачем лише 28 січня 2013 року, тобто також з простроченням. З огляду на наведене, на думку скаржника, з настанням третього прострочення в оплаті, а саме 23 січня 2013 року, регулювання п. 7.1 Договору в частині сплати поставленого товару не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати поставки товару позивачем припинилось. З вказаного моменту, за оцінкою відповідача, на підставі п. 7.7 Договору поставки, в результаті систематичного (більше двох разів) прострочення оплати поставленого товару, порядок розрахунків за Договором мав змінитися на попередню оплату і відповідач мав отримувати товар тільки після повної оплати товару, який належав до поставки позивачем. Таким чином, ТОВ "Фолгат ФТК" вважає, що оскільки сторони продовжили відносини за Договором в інший спосіб, а саме позивач розпочав поставляти відповідачу товар без попередньої оплати, то сторони встановили інший порядок взаємних відносин за Договором, що може свідчити лише про одне - досягнення додаткової до Договору угоди, яка не була оформлена в письмовий спосіб. Враховуючи наведене, відповідач стверджує про те, що сторони продовжили відносини за Договором поставки в інший спосіб, а саме - позивач розпочав поставляти відповідачу товар без попередньої оплати та питання строків оплати товару, поставленого відповідно до даної додаткової угоди, сторонами визначено не було.

Серед іншого, ТОВ "Фолгат ФТК" стверджував і про те, що оскільки, починаючи з 23 січня 2013 року жодних прострочень у відповідача перед позивачем відповідно до Договору не виникало, то нарахування відповідачу пені (п. 8.5 Договору) та процентів (п. 7.10 Договору), які можуть бути здійснені відповідно за порушення грошових зобов'язань за Договором та в разі прострочення відповідачем оплати товару за Договором, є безпідставним, оскільки ані порушення грошових зобов'язань за Договором, ані прострочення відповідачем оплати товару за Договором, не було.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, вважає за необхідне зазначити, що наведені доводи апеляційного оскарження відповідача базуються на тих же доказах та поясненнях, що надавалися у суді першої інстанції, яким вже надана належна правова оцінка за оскарженим Рішенням.

Представник ТОВ "Мерчант ЮГ" під час судового засідання від 27.10.2015, заперечуючи проти наведених доводів апеляційного оскарження, наголошував на тому, що оскаржене рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України. При цьому, позивач посилався на Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 по пов'язаній справі № 910/17878/14 . Представник ТОВ "Мерчант ЮГ" звертав увагу колегії суддів на те, що, у даному випадку, до спірних правовідносин застосовується п.п 7.1, 7.10 Договору поставки та жодних усних домовленостей щодо змін до Договору поставки між сторонами не було досягнуто.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача ТОВ "Фолгат ФТК" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ТОВ "Фолгат ФТК" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 № 910/11514/15 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 № 910/11514/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 № 910/11514/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/11514/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді О.О. Хрипун

І.М. Скрипка