Рішення

від 14.07.2015 по справі 922/2848/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р.Справа № 922/2848/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання П'ятак А.С.

розглянувши справу

за позовом Прокурора м. Харкова до Харківської міської ради, м. Харків , та до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Цезар", м. Харків про скасування рішення, визнання недійсним державного акту та зобов"язаннязобов'язання вчинити певні дії за участю представників:

прокурора - Івер Ю.С. посв. №020188 від 03.09.2013;

1-го відповідача - Струкова Л.В. за дов. №08-11/2054/2-15 від 13.05.2015

2-го відповідача - Горовий О.В. за дов. №2/15 від 04.06.2015

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооператива "ЖБК "Цезар" в якому просить суд :

- Визнати незаконним та скасувати п.п. 63, 63.1, 63.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів містобудування» від 24.12.2008 №350/08.

- Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 04059243, зареєстрований в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові.

- Зобов'язати ОК «ЖБК «Цезар» повернути територіальній громадян м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 2.7923 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0079 у первісному (придатному для використання) стані.

В обгрунтування свого позову, прокурор вказує на те, що вказане рішення прийнято в порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу та Примірного статуту. Під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК «ЖБК «Південний Горизонт» безоплатно земельної ділянки зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту.

Також, прокурором в позовній заяві було заявлено клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 2, 7923 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0079, до вирішення цієї справи по суті. Вказане клопотання прийнято судом до розгляду.

Перший відповідач надав відзив на позовну заяву (вх. №21287 від 26.05.2015) в якому проти позову заперечує, вважає його необгрунтованим та таким що не підлягає задоволенню. Відзив долучено до матеріалів справи. Також перший відповідач надав заяву про залишення позову без розгляду (вх. №21288 від 26.05.2015), яку прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Другий відповідач надав відзив на позовну заяву (вх. №23327 від 08.06.2015) в якому також проти позову заперечує, вважає його необгрунтованим та таким що не підлягає задоволенню. Відзив долучено до матеріалів справи.

07 липня 2015 року від прокуратури дадійшли письмові пояснення щодо заяви Харківської міської ради про залишення позову без розгляду (вх. №21288 від 26.05.2015) які були долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні, 07.07.2015 року, прокурор позов підтримав. Через канцелярію суду надав клопотання про продовження строку вирішення спору для надання ним додаткових письмових пояснень.

Представники відповідачів проти клопотання прокурора не заперечували.

Ухвалою суду від 07.07.2015 було задоволено клопотання прокурора, продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 14.07.2015.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові документи (вх. №28288/15 від 14.07.15), які були залучені судом до матеріалів справи.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечували.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого прокурору та відповідачам для підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до п.2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2 «Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі»), У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями у даному випадку виступає у якості відповідача.

Відповідно до п.2.1. наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.1 1.2012 «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» пріоритетним напрямом представницької діяльності є захист інтересів держави у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території міста Харкова прокуратурою міста встановлено, що п.п. 63,63.1, 63.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 24.12.2008 №350/08 ОК «ЖБК «Цезар (ЄДРПОУ 36224339) надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:10:001:0079), яка належала територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 2,7923 га для будівництва та подальшої експлуатації житлових комплексів по вул. Білгородському шосе.

Відповідно до податкової декларації з плати за землю ОК «ЖБК «Цезар» за 2014 рік нормативно-грошова оцінка 1 кв. м. вказаної земельної ділянки складає 252 грн. 37 коп., тобто при площі 27923 кв. м. нормативно-грошова оцінка всієї земельної ділянки складає 7 046 927 грн. 51 коп.

У подальшому, на підставі вказаного рішення Харківської міської ради Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м. Харкові) видано ОК «ЖБК «Цезар» державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 04059243.

Підставою звернення із даним позовом прокурор вказує те, що вказане рішення прийнято усупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - ГІримірний статут).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується представниками учасників судового процесу, спірна земельна ділянка була безоплатно передана у власність відповідача-2 на підставі положень ст.41 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

В силу ст. 133 Житлового Кодексу України , ст. 135 Житлового Кодексу України та абз. 1 п. 8 Примірного статуту громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі -ЖБК) і одержати в ньому квартиру; до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ст. 137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно зі ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п. 5, п. 5, абз. 2 п. 7 абз. 1, п. 45 , абз. 1 п. 74 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік; до членів ЖБК приймаються особи віком до З0 років; громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов; контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Суд вважає, що при вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні Житлово - будівельного кооперативу: ст. 7 Законом України "Про кооперацію" або Житловим кодексом України та Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України "Про кооперацію") та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціальних нормативно-правовових актів.

До аналогічного висновку прийшла колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішення від 14.03.2013 у справі № 5002-22/1870-2012.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК "ЖБК "Цезар" створено із порушенням вищевказаних норм.

Так, відповідач-2 Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Цезар"" згідно статуту створений в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу (п.1.1.).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про кооперацію" обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Таким чином, ОК "ЖБК "Цезар" фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст. 41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.

Стаття ж 41 Земельного кодексу України, на підставі якої було ухвалене спірне рішення, передбачає можливість надання земельних ділянок не обслуговуючим, а лише житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам.

Як вбачається зі статуту відповідача-2 ОК "ЖБК "Цезар" та протоколу установчих зборів засновників від 18.12.2008 р. (редакція що діяла на момент прийняття спірного рішення) даний кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 ЖК України.

Також всупереч ч. 6 ст. 137 та абз. 2 п. 4 Примірного статуту рішення про створення ОК "ЖБК "Цезар" (протокол №1 установчих зборів засновників від 18.12.2008) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, в той час як статут кооперативу зареєстровано.

Відповідачі не надали суду жодного доказу того, що члени кооперативу на момент його створення, потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 ЖК України та абз. І п.8 Примірного статуту.

Вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах. Вивчення зазначених документів ОК «ЖБК «Цезар» встановлено, що відповідні відомості у них відсутні.

Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому відповідно до переліку членів кооперативу, як у редакції статуту на момент прийняття спірного рішення так і в новій редакції за 2009 рік - число його членів три.

Згідно з п.3.1 статуту ОК "ЖБК "Цезар" формально метою створення кооперативу є забезпечення житлом членів кооперативу шляхом будівництва житлових будинків. Однак, ця мета не відповідає діяльності, адже протягом понад 6 років ОК "ЖБК "Цезар" не побудовано житловий будинок.

Відповідно до листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області від 31.03.2015 №1020- 1852 кооператив так і не розпочав будівництво, декларація про початок будівництва об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Харків, Білгородське шосе.

Поряд з цим у статуті ОК "ЖБК "Цезар" не визначено кількість квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті кооперативу.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення (п.п. 63, 63.1, 63.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів містобудування" №350/08 від 24.12.2008) є незаконним.

При цьому суд враховує, що відповідач-1 Харківська міська рада вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення мала можливість, і в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обов'язок з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення відповідача-2, мала переконатись у додержанні відповідачем-2 порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Вищевказаного відповідачем-1 Харківської міською радою зроблено не було.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 17.05.2011р. державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

З огляду на викладене, оскільки п.п. 63, 63.1, 63.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 24.12.2008 №350/08 є незаконним, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку № 04059243, то відповідний державний акт на право власності також не відповідає законові та порушує права власника.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317, ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною третьою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, якими, зокрема, є постанови Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 4 цього Кодексу). Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963, чинним на час прийняття зазначених актів Кабінету Міністрів України, також передбачалося, що цивільні права й обов'язки виникають, зокрема, з адміністративних актів (стаття 4 цього Кодексу).

В силу приписів ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України, передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин та висновків суду не надали.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для визнання позовних вимог прокурора законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи заяву відповідача-1 про застосування наслідків пропущення прокурором строку позовної давності, суд керується наступним.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 роз'яснено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня. коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ч. 2 п. 1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 судам роз"яснено про необхідність мати на увазі, те що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI).

Відповідно до п.п. 3 ч. 1 п. 5 Прикінцевих та перехідних положення" Закону України від 20.12.2011 № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Зазначений Закон набрав чинності 15.01.2012 р., отже строк позовної давності для звернення із даним позовом закінчився 15.01.2015 р.

Щодо строку позовної давності, прокурор пояснив, що останній дізнався про порушення вимог чинного законодавства лише у березні 2015 року у ході вивчення даних веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщення рішень сесій упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правовстановлюючими документами ОК"ЖБК "Цезар" у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського МУЮ та реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Так прокурор пояснив, що початок перебігу позовної давності слід рахувати з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт порушення вимог земельного законодавства. Викладене свідчить про те, що порушення порядку передачі земельної ділянки ОК "ЖБК "Цезар" прокуратурою області виявлено у березні 2015 року. Зокрема, вказані дані отримано з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області , органів реєстрації та податкової інспекції у березні 2015 року. У зв'язку з чим, прокурор просив суд визнанти причини пропущення строку позовної давності поважними.

В силу ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Обставини вказані прокурором у відповідній заяві та обставини, на які прокурор посилається в судовому засіданні, а саме зміни у законодавстві, котрі регулюють спірні відносини; законодавстві котре визначає строки позовної давності за позовами про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування (на момент прийняття оскаржуваного рішення в 2010 році згідно приписів п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Відповідно до п. 2 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р., що набрав чинності 15.01.2012 р., п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України виключено. В той же час, пунктом 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону України передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи) великий обсяг документів, котрі підлягають дослідженню; складнощі пов'язані із створенням відповідачами прокурору штучних перешкод у проведенні відповідної перевірки; велика кількість подібних до спірного випадків із винесенням відповідачем-1 аналогічних рішень на користь інших кооперативів відмінних, але пов'язаних між собою тощо, заслуговують на увагу і свідчать про наявність об'єктивних перешкод, які дійсно заважали подати прокурору позов у визначений строк.

Враховуючи вищевказане, суд задовольняє клопотання прокурора про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними.

Стосовно клопотань відповідача-1 про залишення позову без розгляду, суд зазначає, що вказані питання вирішуються не за клопотанням учасників судового процесу, а у відповідності до норм ст.81 ГПК України, що містять вичерпний перелік обставин за яких суд може залишити позов без розгляду.

Крім того, відповідно до п.2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з частиною 2 статті 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягас порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до п.З Постанови Пленуму ВС'У від 23.03.2012 року №7 господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК України), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у пунктах 1, 2, 3, 5 - 9 частини першої статті 63 або в пунктах 1, 2, 5, 6 частини першої статті 81 ГПК України. Зазначині підстави в даному віпидку відсутні, отже суд не повертає позовну заяву та не залишає її без розгляду.

Щодо посилання першого відповідача на те, що позивачами за цим позовом повинні бути Державна екологічна інспекця, Державна інспекція сільського господарства та Державного агентства земельних ресурсів, у заяві Харківської міської ради не зазначено, якою саме нормою передбачено подання цими органами позову до суду в даних правовідносинах.

Зокрема, ч.5 «Положення про Державну екологічну інспекцію» № 454/2011 від 13 квітня 2011 року, п.1 ч. 4 «Положення про Державну інспекцію сільского господарства» № 459/2011 від 13 квітня 2011 року, ст. 4 «Положення про Державне агентство земельних ресурсів» № 445/2011 від 8 квітня 2011 року визначені основні завдання цих органів, які не передбачають здійснення таких процесуальних прав, про які йдеться у заяві Харківської міської ради. До того ж, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади, а не органом державного контролю, отже не має права проводити перевірки відповідних органів, виявляти та вимагати усунення виявлених порушень законодавства.

Відтак, у суду немає підстав для залишення позову без розгляду, у відповідності до норм ст. 81 ГПК України.

Розглянувши клопотання прокурора про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Тобто, такі заходи застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду, а особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову"№16 від 26.12.2011 р. визначено, що заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В даннову випадку, прокурором не було надано до суду доказів того, що відповідачі здійснюють будь - які дії щодо відчудження земельної ділянки, а також, доказів того, що невжиття таких заходів зможе утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому.

Враховуючи викладене вище, в задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Таким чином судові витрати у даній справі, покладаються на відповідачів у розмірі 1218.00 грн. з кожного, та підлягають стягненню на користь Державного бюджету України, оскільки прокурор звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6, 13, 14, 19, Конституції України, ст. ст. 21, 256, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 41, 116 Земельного кодексу України, ст. 94 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України "Про кооперацію", ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, ст.ст.1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов прокурора задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати п.п. 63, 63.1, 63.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів містобудування» від 24.12.2008 №350/08.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 04059243, зареєстрований в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові.

Зобов'язати ОК «ЖБК «Цезар» (61003, м. Харків, вул. Студентська, буд. 20, код ЄДРПОУ 36224339) повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку площею 2,7923 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0079 у первісному (придатному для використання) стані шляхом складання акту приймання-передачі.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 1218,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Цезар" (61003, м. Харків, вул. Студентська, буд. 20, код ЄДРПОУ 36224339) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 1218, 00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.07.2015 р.

Суддя С.А. Прохоров

(справа №922/2848/15)