Ухвала

від 21.07.2015 по справі 826/20009/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2015 р. м. Київ К/800/22011/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛГА»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 року

у справі № 826/20009/14

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ОЛГА» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛГА» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ОЛГА») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2015 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОЛГА» відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 року апеляційну скаргу ТОВ «ОЛГА» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ОЛГА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «СМК. АЛЬТАІР-2012» за період з 01.04.2013 року по 31.05 2013 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2014 року №1488/26-59-22-01/23507629.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 138.1, п. 138.12 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , а саме: завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 873 319,00 грн., ст. 185 , п. 198.1 , п. 198.2 , п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за травень 2013 року на 174 664,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.10.2014 року №0015192201, яким ТОВ «ОЛГА» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік у розмірі 873 319,00 грн. та №0015182201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2013 року у розмірі 174 664,00 грн.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу витрат та податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаного товару по операціям з ТОВ «СМК. АЛЬТАІР-2012», оскільки правочини, між позивачем та контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «ОЛГА», виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій з вищевказаним контрагентом.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.

Крім того, ТОВ «ОЛГА» було подано до суду апеляційної інстанції клопотання про залучення до участі у справі свідка на стороні позивача ТОВ «СМК. АЛЬТАІР-2012» та перенесення розгляду справи. Також, позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, тощо.

Однак, судом апеляційної інстанції не було розглянуто вищевказане клопотання, а також, не надано належної правової оцінки зазначеним вище доказам.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та ТОВ «СМК. АЛЬТАІР-2012» та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 - Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛГА» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун