Рішення

від 20.07.2015 по справі 910/13023/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2015Справа №910/13023/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 19623,80 грн., розірвання договору та повернення майна

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Локтіонов А.М. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД" заявлено позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за Договором №210/19-14-5 від 01.01.2014 в розмірі 19623,80 грн., з якої: 16889,37 грн. - основний борг, 1941,71 грн. - інфляційні втрати, 59,66 грн. - 3% річних та 732,86 грн. - пеня; а також про розірвання Договору №210/19-14-5 укладеного 01.01.2014 між ТОВ "ФОРЦІЯ-ЛТД" та ФОП ОСОБА_1. та зобов'язання ФОП ОСОБА_1 повернути позивачу складське приміщення №210 загальною площею 7,5 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору №210/19-14-5 від 01.01.2014 позивач передав відповідачу в оренду майно, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання з оплати орендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку з чим у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 виникла заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 порушено провадження у справі №910/13023/15, розгляд справи призначено на 15.06.2015.

12.06.2015 та 15.06.2015 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2015, в зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, розгляд справи відкладено на 20.07.2015.

17.07.2015 позивач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення, в яких вказав, що після закінчення строку дії договору відповідач приміщення не повернув і продовжив їм користуватися. Таким чином, Договір №210/19-14-5 від 01.01.2014 є поновленим та чинним на дату розгляду спору.

В судовому засіданні 20.07.2015 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 20.07.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРЦІЯ-ЛТД» (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (сторона-2) укладено Договір №210/19-14-5, відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 надає стороні-2 складське приміщення №210 площею 7,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - приміщення).

За умовами п.п. 2.1.1., 2.2.1. договору сторона-1 має право вимагати від сторони-2 своєчасної оплати за користування приміщенням відповідно до договору та сторона-1 зобов'язана, зокрема, надати приміщення стороні-2 не пізніше 01.01.2014, шляхом підписання Акту прийому-передачі приміщення.

У свою чергу, сторона-2 зобов'язана, серед іншого, вносити плату за користування приміщенням згідно розділу 3 договору; в день закінчення терміну користування приміщенням або у день дострокового розірвання договору, передати приміщення стороні-1 за Актом прийому передачі в тому стані, в якому воно було отримано (п.п. 2.4.3., 2.4.4. договору).

Пунктами 3.1., 3.2. договору сторони погодили, що плата за користування складським приміщенням вноситься стороною-2 до двадцять п'ятого числа поточного місяця шляхом перерахування коштів в розмірі 3910,00 грн. без ПДВ на поточний рахунок сторони-1.

Відповідно до п. 3.4. договору розмір плати за користування приміщенням, визначений п. 3.2. договору, збільшується на індекс інфляції наростаючим підсумком, починаючи з індексу інфляції грудня 2013 року.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2014 року, а в частині виникнення випадків невиконання зобов'язань за цим договором, він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 6.1. договору).

Згідно з п. 6.2. договору він підлягає достроковому розірванню з ініціативи сторони-1, зокрема, у випадку невнесення плати стороною-2 згідно з п. 3.1. та п. 3.2. цього договору.

01.01.2014 сторони договору підписали Акт прийому-передачі, відповідно до якого сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла складське приміщення №210 площею 7,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на території ринку автозапчастин.

В подальшому, 01.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРЦІЯ-ЛТД» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №2 до Договору від 01 січня 2014 року №210/19-14-5, в п. 1 якої сторони домовились доповнити розділ 3 договору пунктом 3.5. підпунктом 3.5.1. з таким змістом: «Розмір плати за користування приміщенням з червня 2014 року і до кінця дії даного Договору встановлюється згідно п. 3.2. Договору».

Крім того в п. 2 додаткової угоди №2 сторони погодили з 01 червня 2014 року скасувати пункт 3.4. договору.

У разі порушення п. 2.4.3., 2.4.5., 2.4.6. - п. 1 та п. 2 Додаткової угоди автоматично припиняється з місяця наступного за виявленням порушення, а плата нараховується у відповідності до п. 3.2. договору (п. 3 додаткової угоди №2).

З матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку договору, об'єкт оренди ФОП ОСОБА_1. повернутий не був. Факт користування орендованим майном після закінчення строку Договору №210/19-14-5 від 01.01.2014 відповідачем не спростований.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Викладене свідчить про продовження дії Договору №210/19-14-5 від 01.01.2014 після 31.12.2014.

Як зазначає позивач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором №210/19-14-5 від 01.01.2014, відповідач орендну плату належним чином не здійснив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з січня 2015 року по квітень 2015 року в сумі 16889,37 грн.

За змістом ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч.3 ст. 285 ГК України та умов п. 2.4.3. договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони договору в п. 3.1. визначили, що плата за користування складським приміщенням вноситься Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до двадцять п'ятого числа поточного місяця шляхом перерахування коштів, визначених п. 3.2. договору на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЦІЯ-ЛТД».

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 16889,37 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.2.1. договору сторони визначили, що за невчасне перерахування плати згідно п. 3.1. та п. 3.2. договору, сторона-2 в безспірному порядку сплачує пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем по договору оренди, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 4.2.1. договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 732,86 грн. за період з 26.01.2015 по 28.04.2015.

Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в сумі 59,66 грн. та інфляційні втрати в сумі 1941,71 грн. за період з 26.01.2015 по 28.04.2015.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є невірними. Однак, здійснення перерахунку судом пені, 3% річних та інфляційних втрат фактично призведе до виходу судом за межі позовних вимог.

Так, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Однак, клопотання в порядку, передбаченому вищевказаною нормою, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не заявлено, а відтак, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, а тому стягненню з відповідача підлягає 732,86 грн. - пені, 59,66 грн. - 3% річних та 1941,71 грн. - інфляційних втрат.

Частиною першою 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13).

В результаті укладення між позивачем та відповідачем Договору №210/19-14-5 від 01.01.2014 у відповідача виник обов'язок вносити плату за користування складським приміщенням №210 площею 7,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Однак, систематичне порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 даного зобов`язання не дозволяє позивачу отримати очікуване при укладенні договору та встановлює істотність порушення відповідачем умов договору.

Згідно зі ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Крім того, в п. 6.2. договору визначено, що він підлягає достроковому розірванню з ініціативи Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЦІЯ-ЛТД», зокрема, у випадку невнесення плати Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 згідно з п. 3.1. та п. 3.2. цього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

При цьому, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-пр/2002 недотримання позивачем вимог закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року №3-74гс11.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо розірвання Договору №210/19-14-5 укладеного 01.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Як визначено в ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Аналогічне положення закріплене в пункті 2.4.4. Договору №210/19-14-5 від 01.01.2014.

Отже, оскільки з припиненням договору відповідач втрачає статус орендаря і, враховуючи, що жодних доказів на підтвердження права користування орендованим приміщенням відповідач не надав, то вимоги позивача про зобов'язання ФОП ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД" складське приміщення №210 загальною площею 7,5 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про припинення користування ним орендованим майном після закінчення строку Договору №210/19-14-5 від 01.01.2014, як і не надано доказів відсутності у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Оскільки, позивач при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами повинен був сплатити судовий збір в розмірі 4263,00 грн., втім сплатив 4265,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №№138, 139, 140 від 29.04.2015, зайво сплачений судовий збір в розмірі 02,00 грн. підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД" з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД" (02139, м. Київ, бульвар Перова, будинок 19А; ідентифікаційний код 35551756) 16889 (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 37 коп. основного боргу, 732 (сімсот тридцять дві) грн. 86 коп. пені, 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 66 коп. 3% річних, 1941 (одну тисячу дев'ятсот сорок одну) грн. 71 коп. інфляційних втрат та 4263 (чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Розірвати Договір №210/19-14-5, що укладений 01 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРЦІЯ-ЛТД» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

4. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД" (02139, м. Київ, бульвар Перова, будинок 19А; ідентифікаційний код 35551756) складське приміщення №210 загальною площею 7,5 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: місто Київ, бульвар Перова, 19-А.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ФОРЦІЯ-ЛТД" (02139, м. Київ, бульвар Перова, будинок 19А; ідентифікаційний код 35551756) з Державного бюджету України 02 (дві) грн. 00 коп. зайво сплаченого судового збору, перерахованого платіжним дорученням №138 від 29.04.2015.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено: 24.07.15

Суддя О.А. Грєхова