Рішення

від 08.07.2014 по справі 910/333/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р.Справа № 910/333/14

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Сальнікова Г.І.

судді: Лаврова Л.С. , Яризько В.О.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (м. Київ) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДПІ Московського району м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Промфінінвест" (м. Харків) про стягнення 183 513,60 грн. за участю представників сторін:

позивача - Гаврюшенко В.В. (довіреність №2432-03/90 від 14.02.2013 р.);

відповідача - не з'явився;

3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, звернувся з позовною заявою до господарського суду міста Києва в якій просить стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Промфінінвест", на свою користь збитки у розмірі 183513,60 грн., сплачені Міністерством економічного розвитку і торгівлі України в якості податку на додану вартість за оплати оренди закритої експозиційної площі в павільйоні під час проведення Міжнародної виставки, присвяченій 20-річчю СНД, на виконання договору №55 від 03.06.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2014 р. матеріали справи №910/333/14 були направлені за територіальною підсудністю на розгляд до господарського суду Харківської області в порядку ст.17 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.04.2014 р. справу № 910/333/14 призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.04.2014 р. о 10:15 год.

Ухвалами суду від 22.04.2014 р. та 19.05.2014 р. розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 02.06.2014 р. для розгляду справи №910/333/14 призначено судову колегію.

Розпорядженням заступника голови суду №733 від 02.06.2014 р. призначено для розгляду справи № 910/333/14 колегію суддів у складі: головуючий суддя Сальнікова Г.І., судді Лаврова Л.С., Яризько В.О.

Ухвалою суду від 23.06.2014 р. розгляд справи було відкладено на 08.07.2014 р. о 09:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні 08.07.2014 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання 08.07.2014 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 19.05.2014 р., що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18961710 від 08.07.2014 р., повернулась до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Представник 3-ї особи в судове засідання 08.07.2014 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03 червня 2011 року між Міністерством економіки України в особі Голови комісії з проведення реорганізації міністерства Максюти А. А. (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Промфінінвест" в особі директора Погребного О. М. (виконавець) укладено договір № 55, предметом якого є виконання послуг головного розпорядника Національної експозиції України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю СНД в м. Москві (Російська Федерація).

За умовами договору виконавець ТОВ "Торговий дім "Промфінінвест" зобов'язався у 2011 році надати Міністерству послуги комерційні, інші згідно з кодом ДК 016-97:74.84.1 (послуги головного розпорядника національної експозиції України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю СНД в м. Москва), зазначені у плановому кошторисі витрат, а замовник - прийняти та сплатити такі послуги.

Пунктом 1.1. договору визначено, що міністерство призначає виконавця головним розпорядником національної експозиції на Міждержавній виставці.

Вартість послуг цього договору відповідно до акцептованої тендерної пропозиції та планового кошторису витрат, становить 1,9 млн. гривень разом з ПДВ.

Позивач, в обґрунтування позову посилається на те, що ним було сплачено на виконання договору кошти, в тому числі ПДВ, який сплаті не підлягав, що потягло порушення відповідачем п. 4.5 договору, відповідно до якого залишки невикористаних бюджетних коштів, а також кошти, використані виконавцем не за цільовим призначенням, повертаються замовнику в триденний термін з дня затвердження акту виконаних робіт (а.с.29, т.І).

Зазначене, на думку позивача, призвело до спричинення йому збитків у розмірі суми сплаченого позивачем ПДВ.

В обґрунтування цієї обставини позивач посилається на Акт перевірки, складений за наслідками проведення аудиту витрачання коштів Держбюджету, яким встановлено порушення виконання договору.

Вартість послуг за договором була погоджена сторонами у п. 3.1 договору відповідно до акцептованої тендерної пропозиції та Планового кошторису витрат (Додаток 1 до Договору).

Так, відповідно до п. 1 планового кошторису витрат (Додаток 1 до Договору, а.с. 32) сторони погодили вартість витрат на оренду закритої експозиційної площі в павільйоні на загальну суму 1 101 081,60грн., в т.ч. ПДВ 183 513,60грн. Зазначений кошторис був підписаний з боку позивача без будь - яких зауважень та заперечень.

Також, у Додатку № 1 до звіту про фактичні витрати (фактичного кошторису витрат) з організації та проведення національної експозиції України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю СНД, до договору №55 від 03.06.2011 р. (а.с. 38, т.І) сторони також погодили вартість оренди закритої експозиційної площі в павільйоні на загальну суму 1 101 081,60грн., в т.ч. ПДВ 183 513,60грн. Зазначений документ також був підписаний з боку позивача без будь - яких зауважень та заперечень.

Таким чином, кошти, що були сплачені позивачем за договором, повністю відповідають сумі, що була погоджена сторонами при його укладенні.

Пункт 4.5 договору, на порушення якого відповідачем посилається позивач, містить обов'язок відповідача повернути Замовнику в триденний термін з дня затвердження акту виконаних робіт залишки невикористаних бюджетних коштів.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем на користь відповідача було сплачено саме ту суму, що була погоджена сторонами в акті виконаних робіт. Акт був підписаний без будь - яких зауважень та заперечень з боку позивача. Сума, що зазначена в акті виконаних робіт повністю співпадає із сумою договору, що була погоджена сторонами при його укладенні.

Таким чином, наявність залишків, які, відповідно до п. 4.5. відповідач повинен був повернути, позивач суду не довів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у позові фактично намагається змінити умови укладеного та повністю виконаного договору, що є неприпустимим.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Доказами у справі, згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На момент розгляду справи договір є чинним, в тому числі умова, якою сторони погодили суму договору, недійсною визнана не була.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки настають внаслідок неналежного виконання стороною своїх зобов'язань за договором.

Позивач доказів неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором не надав.

Позивач у позові підтвердив, що на момент оплати коштів за договором відповідач повністю надав всі документи, підтверджуючи всі витрати за договором (абз. 4 а.с. 20).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, безпідставне перерахування коштів не є такими втратами позивача, які мають компенсуватися шляхом відшкодування збитків.

З огляду на викладене позивач обрав не правильний спосіб захисту своїх прав у час тині стягнення безпідставно перерахованих відповідачу коштів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

02 червня 2014 року за вх. №18262 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на грошові кошти ТОВ "Торговий дім "Промфінінвест" (код ЄДРПОУ 31565512), що знаходяться на розрахунковому рахунку 26009119800070 в ПАТ "Кредитпромбанк" міста Києва, МФО 300863, ІПН 315655126558; вжити заходів по забезпеченню позову та заборонити Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції Головному управлінню Регіональної статистики вносити записи (зміни) до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ "Торговий дім "Промфінінвест" (код ЄДРПОУ 31565512), що стосуються державної реєстрації припинення цієї юридичної особи.

Дослідивши матеріали, додані до позовної заяви (вх. №18262 від 02.06.2014 р.), суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч.1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Отже, за суттю заявленого позивачем клопотання воно є клопотанням про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно п. 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Господарський суд здійснив оцінку обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу і вважає, що вони ґрунтуються тільки на припущеннях позивача та нічим не підтверджені та не обґрунтовані.

Позивач не надав жодних доказів, з чого б можна було зробити висновок про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вищевказана заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та не доведеною документально, а тому суд не вбачає правових підстав для його задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Повне рішення складено 11.07.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Г.І. Сальнікова Л.С. Лаврова В.О. Яризько