Постанова

від 23.07.2015 по справі 904/1429/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2015 року Справа №904/1429/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М.- доповідача,

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

при секретарі судового засідання: Малику С.О.

За участю представників сторін:

від прокуратури Дніпропетровської області: Масенко А.О., прокурор відділу, посвідчення №024234 від 24.01.15;

від позивача: Кузнецов І.С., довіреність б/н від 23.01.15;

від позивача: Костенко О.Ф., довіреність б/н від 23.03.15;

від відповідача: Пастернак В.В., посвідчення №133 від 11.04.14;

від третьої особи: Таслицька В.В., довіреність №10/15-17 від 14.01.15.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Сервісторгбуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 року у справі №904/1429/15

за позовом приватного підприємства "Фірма "Сервісторгбуд", м. Запоріжжя

до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

про визнання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська № 430 від 24.01.2014 року недійсним,

за участю:

- третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ;

- прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 року у даній справі (суддя Крижний О.М.) відмовлено в задоволенні позову приватного підприємства "Фірма "Сервісторгбуд" до Дніпропетровської міської ради про визнання недійсним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська.

Рішення мотивовано тим, що оспорюваний договір №430 від 24.01.2014 року підписаний з боку відповідача Дніпропетровською міською радою в особі директора фінансово - економічного департаменту Дніпропетровської міської ради Дробітько Ірини Павлівни, яка діяла на підставі довіреності від 08.09.2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Пустовим С.В. та зареєстрованої в реєстрі за номером 568. Хоча наявні суперечності стосовно сторони договору, довіреність на представництво Дробітько І.П. не містить прямого визначення повноважень на укладання оспорюваного договору, у той же час наявна воля Дніпропетровської міської ради на надання повноважень керівнику фінансово - економічного департаменту Дніпропетровської міської ради на укладання оспорюваного договору.

Господарський суд першої інстанції послався на статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в силу якої договір повинен бути укладений саме з органом місцевого самоврядування, тому сторона договору в особі відповідача є належною. Дніпропетровська міська рада схвалила дії Дробітько І.П., що виражається також у тому, що Дніпропетровська міська рада подала позов про стягнення заборгованості за оспорюваним договором.

Щодо розміру пайового внеску суд зазначив, що він розраховується з урахуванням документів, які надав забудовник. При підписанні договору жодних заперечень з приводу пайового внеску не надійшло.

Не погодившись з рішенням господарського суду, до апеляційного господарського суду звернувся позивач із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначає:

- про неналежну сторону договору в особі Дніпропетровської міської ради, яка не є виконавчим органом в розумінні статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- у довіреності, виданій Дробітько І.П., не оговорені такого роду повноваження саме на укладання/підписання договорів;

- схвалення договору відбулося вже під час судового розгляду на вимогу суду;

- рішенням Дніпропетровської міської ради №119/10 від 07.02.2007 року для позивача вже визначено розмір пайового внеску, а тому були відсутні правові підстави для його визначення у договорі;

- документи, які були підставою для визначення у договорі розміру пайового внеску не вимагалися і позивачем не надавалися, відтак були відсутні правові підстави для його визначення.

23.07.2015 року прийнято вступну та резолютивну частини постанови. В судовому засіданні присутні представники сторін надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог з посиланням на норми законодавства.

Перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга приватного підприємства "Фірма "Сервісторгбуд" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правові засади пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту врегульовано положеннями статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема:

- органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (ч.1);

- така участь є не правом, а обов'язком замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки (ч.2);

- величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається в договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч.5);

- розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом 10 робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення заявника про укладання договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко - економічними показниками (ч.9).

Наразі розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є невід'ємною частиною договору (абз.2 п.9 Договору від №430 від 24.01.2014 року).

Згідно з пунктом 2.6 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року №5/14 (далі - Порядок) величина пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації фінансово - економічним департаментом Дніпропетровської міської ради (далі - Департамент) звернення замовника (забудовника) про укладання договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість об'єкта, з техніко - економічними показниками, погодженими з постійною комісією міської ради з питань соціально - економічного розвитку, бюджету і фінансів (т.1 а.с.31-32).

Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному між Дніпропетровською міською радою, в особі Департаменту , та замовником (забудовником).

Визначений пункт Порядку не оспорений, чинний, не визнаний недійсним, є нормативним актом індивідуального характеру, відтак носить обов'язковий характер для кола учасників, які вступають у правовідносини щодо забудови населених пунктів.

Доводи позивача про перевищення Дробітько І.П. повноважень при укладанні оспорюваного договору не знайшли свого підтвердження, оскільки повноваження на підписання спірного договору (т.1 а.с.71) ґрунтуються на довіреності від 08.09.2011 року, Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року №5/14) та п.5.1 Положення про фінансово - економічний департамент Дніпропетровської міської ради, в редакції чинній на час укладання оспорюваного договору (рішення Дніпропетровської міської ради 29.02.2012 року №37/21), згідно з абз.14 якого до повноважень директора Департаменту віднесено на підставі рішення міської ради або доручення міського голови укладання договорів про обов'язковий внесок замовників (забудовників) на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська (т.1 а.с.220).

Таким чином, при укладанні договору відповідач діяла в особі фінансово - економічного департаменту як юридичної особи, наділеної спеціальною господарською компетенцією щодо укладання такого роду договорів, а Дробітько І.П. як директор мала право підпису цих договорів, але договір укладено органом місцевого самоврядування.

В силу Положення про фінансово - економічний департамент Дніпропетровської міської ради відповідач делегував йому функції по укладанню договорів, і в силу цього ж Положення директор Дробітько І.П. мала право їх підпису, що власне, не потребує схвалення.

Також, позивач посилається на наявність рішення Дніпропетровської міської ради від 07.02.2007 року №119/10, п.3.9 якого встановлено інший розмір коштів на розвиток інфраструктури (т.1 а.с.18), але у зв'язку з затвердженням Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська (рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 року №6/11 (т.1 а.с.29), рішення виконкому міської ради та рішення міської ради від 21.05.1998 року №781, від 19.04.199 року №827, від 04.08.2003 року №2177, якими унормовано правовідносини станом на 07.02.2007 року, втратили чинність, отже цей розмір коштів не має відповідного правового обґрунтування. На час виникнення спірних правовідносин між сторонами, вже діяв Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтю 40 якого правильно застосовано судом першої інстанції і у відповідності до неї вирішено спір з урахуванням того, що декларацію про початок виконання будівельних робіт позивачем зареєстровано в Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області 19.08.2011 року (т.1 а.с.65).

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Фінансово - економічний департамент Дніпропетровської міської ради є власне виконавчим органом міської ради.

Фактично, з урахуванням п.2.6 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, договір і укладено Дніпропетровською міською радою в особі Департаменту, від імені якого діяла Дробітько І.П., яка є його директором.

У преамбулі Договору зазначено, що Дніпропетровська міська рада діє в особі директора фінансово - економічного департаменту Дніпропетровської міської ради - Дробітько І.П. (т.1 а.с.23). Наразі у частині 5 статті 40 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені повноваження органу місцевого самоврядування на укладання договорів такого виду.

Отже, має місце колізія законодавства щодо повноважень органу місцевого самоврядування і його виконавчого органу, а тому при укладанні Договору відповідач і діяв в особі свого виконавчого органу.

За таких обставин не можна визнати недійсним договір, який відповідає одній нормі законодавства і суперечить іншій.

Посилання на те, що Дробітько І.П. не перебуває у трудових відносинах з міською радою не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки згідно з частиною 2 статті 11 «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.

У контексті Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вжиті терміни: «виключна компетенція» (ст.26 зазначеного Закону), «власні (самоврядні) повноваження» і «делеговані повноваження». Так, виключна компетенція стосується тільки питань, які розглядаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Власні повноваження - це ті, які іманентно властиві виконавчому органу, а делеговані - це повноваження органів виконавчої влади, надані органом місцевого самоврядування, законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які не передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад (ст. 31 зазначеного Закону).

Отже терміни «власні і делеговані повноваження» не означають їх виключність як особливий порядок реалізації компетенції, а стосується способу їх набуття.

Доводи про неправильність розрахунку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не зроблені у відповідності до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, і зазначені у Додатках як невід'ємної частин оскаржуваного договору (т.10 а.с.15), а також величина пайової участі узгоджена в п.2.1 Договору.

Щодо посилань позивача на порушення господарським судом територіальної підсудності справи (ч.1 ст.15 ГПК України), то вони спростовуються наступним.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.3 ст.510 ЦК України).

Так п.1.1 договору визначено, що предметом даного договору є здійснення оплати Забудовником величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська шляхом перерахування коштів до спеціального фонду міського бюджету у зв'язку із будівництвом адміністративно - торгового комплексу, з урахуванням рішення міської ради від 07.02.2007 року №119/10 за адресою: вул. Г.Сталінграда,36.

Міська рада зобов'язана виконати розрахунок величини пайової участі, належної до сплати Забудовником у відповідності до Порядку, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 року №6/11 (п.3.1.1 договору).

Частиною 3 статті 626 ЦК України визначено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

З аналізу наведеного вбачається, що спірний договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська № 430 від 24.01.2014 року, який позивач просить визнати недійсним, відноситься до двосторонніх і є підставою для виникнення у сторін взаємних зустрічних зобов'язань (Забудовник - позивач зобов'язаний здійснити оплату величини пайової участі, а Міська рада - відповідач зобов'язаний виконати розрахунок величини пайової участі, належної до сплати Забудовником).

При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем є першочерговим, а обов'язок позивача оплатити величину пайової участі знаходиться у безпосередній залежності від виконання свого обов'язку відповідачем, що і визначено частиною 1 статті 15 ГПК України, а саме: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Відтак, оскільки виконання умов договору залежить безпосередньо від дій відповідача, які кореспондують відповідний обов'язок позивача, місцевим господарським судом не були допущені порушення територіальної підсудності даного пору (аналогічної правової позиції дотримується ВГСУ у своїх постановах по справах №5023/4114/11 від 02.11.2011 року, №906/450/14 від 23.09.2014 року).

В постанові Пленумом Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення», зокрема, визначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, оскільки відсутні встановлені статтею 104 ГПК України підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення, його слід залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101-103, 105 ГПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Сервісторгбуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 року у справі №904/1429/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 року у справі №904/1429/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст складений 27.07.2015 року

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков