Постанова

від 28.10.2015 по справі 904/1429/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 904/1429/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Фірма "Сервісторгбуд", м. Запоріжжя на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 року у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовомПриватного підприємства "Фірма "Сервісторгбуд", м. Запоріжжя доДніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаФінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ за участюПрокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ провизнання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська № 430 від 24.01.2014 року недійсним

за участю представників

прокуратури: Клюге Л.М., посвідчення ГПУ № 014652 від 17.01.2013 року,

позивача: Костенко О.Ф., Кузнецов І.С.,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Фірма "Сервісторгбуд" (далі за текстом - ПП "Фірма "Сервісторгбуд") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання недійсним Договору № 430 від 24.01.2014 року про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська, укладений Дніпропетровською міською радою та ПП "Фірма "Сервісторгбуд".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що при укладанні Договору № 430 від 24.01.2014 року про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська відповідач діяв в особі фінансово - економічного департаменту як юридичної особи, наділеної спеціальною господарською компетенцією щодо укладання даного виду договорів, а Дробітько І.П. як директор мала право підпису таких договорів, оскільки повноваження на підписання спірного Договору ґрунтуються на довіреності від 08.09.2011 року, Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року № 5/14) та п. 5.1 Положення про фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради (в редакції, чинній на час укладання оспорюваного Договору (рішення Дніпропетровської міської ради 29.02.2012 року № 37/21); крім того, положення ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо укладення спірного договору є імперативними, а розмір пайового внеску розраховується, зокрема, з урахуванням документів, які надав сам забудовник.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПП "Фірма "Сервісторгбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 року і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Фінансово-економічним департаментом Дніпропетровської міської ради до Вищого господарського суду України було подано пояснення, в яких третя особа проти доводів касаційної скарги заперечує та просить відмовити ПП "Фірма "Сервісторгбуд" у задоволенні позовних вимог.

Прокурором та відповідачем відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представники позивача просили касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а прокурор проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача та третю особу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представників позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 119/10 від 07.02.2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 1027 га (кадастровий номер: 1210100000:07:187:0042), складений ТОВ "Геопроектінвест", і вирішено передати її ПП "Фірма "Сервісторгбуд" в оренду строком на три роки для проектування та будівництва адміністративно-торгівельного комплексу по вул. Героїв Сталінграда в районі буд. 36 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового призначення землі (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність); визначено орендну плату за користування цією земельною ділянкою у розмірі земельного податку, збільшено коефіцієнт 2,0.

24.01.2014 року ПП "Фірма "Сервісторгбуд" в особі директора Османові Ельдара Юсифа огли, що діє на підставі Статуту (забудовник) та Дніпропетровською міською радою в особі директора фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради Дробітько Ірини Павлівни, діючої на підставі Положення про фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради та довіреності від 08.09.2011 року за реєстровим № 568, керуючись Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року та рішенням Дніпропетровської міської ради № 6/11 від 21.03.2007 року "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська" було укладено Договір № 430 від 24.01.2014 року про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська (далі за текстом - Договір), за умовами п. 1.1. якого предметом даного Договору є здійснення оплати забудовником величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерної інфраструктури м. Дніпропетровська (далі за текстом - величина пайової участі) шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету у зв'язку із будівництвом адміністративно-торгового комплексу, з урахуванням рішення міської ради № 119/10 від 07.02.2007 року, за адресою: вул. Героїв Сталінграда в районі буд. 36.

Відповідно до п. 2.1. Договору величина пайової участі згідно з розрахунком (додаток № 1 до даного Договору) становить 1 485 261,40 грн. (без ПДВ).

За умовами п. п. 2.2., 2.3. Договору кошти пайової участі сплачуються в повному обсязі єдиним платежем або частинами за графіком, який є невід'ємною частиною даного Договору. Проведення остаточного розрахунку величини пайової участі здійснюється міською радою після надання забудовником документів про затвердження у встановленому порядку кошторисної вартості будівництва об'єкта, що вводиться в експлуатацію, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами або за фактичними показниками створених потужностей без застосування норм щодо граничного розміру пайової участі.

Згідно з п. 3.1.1. Договору міська рада зобов'язана виконати розрахунок величини пайової участі, належної до сплати забудовником у відповідності до Порядку, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 6/11 від 21.03.2007 року (зі змінами та доповненнями).

В свою чергу, забудовник зобов'язаний перерахувати величину пайової участі у розвитку інфраструктури м. Дніпропетровська, яка визначена п. 2.1. даного Договору та відповідним розрахунком, до спеціального фонду міського бюджету на умовах, визначених Договором та надати до міської ради не пізніше 15 робочих днів до прийняття об'єкта в експлуатацію документи про затвердження у встановленому порядку кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, або фактичні показники створених потужностей, а також протягом семи календарних днів з моменту введення об'єкта в експлуатацію письмово проінформувати міську раду та надати копії підтверджуючих документів.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач просив визнати Договір № 430 від 24.01.2014 року про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська недійсним з посиланням на те, що даний Договір укладено позивачем та Дніпропетровською міською радою, однак підписаний директором фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради Дробітько Іриною Павлівною, а відповідно до Положення про фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради саме останній повинен бути стороною спірного Договору, а не Дніпропетровська міська рада.

Також, позивач вказував, що фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради згідно з його Положенням є окремою юридичною особою, а тому особа, яка підписала вказаний Договір (директор фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради Дробітько І.П.) зі сторони Дніпропетровської міської ради, не наділена відповідними повноваженнями, так як є уповноваженою особою іншої юридичної особи (фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради).

Поряд з цим, позивач зазначав про безпідставність розміру розрахунку пайового внеску, так як останній був здійснений без документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками та без нормативів одиниці створеної потужності, які застосовуються при розрахунку величини пайової участі.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним Договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

В ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно з ч. ч. 1 - 3, 5 - 6 якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року роз'яснено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до Положення про фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради (далі - Положення), затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 37/21 від 29.02.2012 року (чинного на момент укладення Договору) фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради згідно з рішенням міської ради № 3/3 від 01.12.2010 року "Про структуру виконавчих органів міської ради, граничну чисельність працівників міської ради та її виконавчих органів і кількісний та персональний склад виконкому міської ради" є виконавчим органом Дніпропетровської міської ради і правонаступником прав та обов'язків (у тому числі майнових, фінансових, немайнових і корпоративних) фінансового департаменту Дніпропетровської міської ради та управління економіки Дніпропетровської міської ради у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття (п. 1.1. Положення).

Згідно з п. 1.2. Положення вказаний департамент підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові та першому заступнику міського голови відповідно до розподілу повноважень.

Отже, фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради є власне виконавчим органом міської ради.

Фактично, з урахуванням п. 2.6 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, Договір № 430 від 24.01.2014 року про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська і укладено Дніпропетровською міською радою в особі Департаменту, від імені якого діяла Дробітько І.П., яка є його директором.

Дробітько І.П. діяла на підставі довіреності від 08.09.2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Пустовим С.В. та зареєстрованої в реєстрі за № 568.

Крім того, на підставі Положення про фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради відповідач делегував йому функції по укладанню даного виду договорів і в силу цього ж Положення директор Дробітько І.П. мала право їх підпису.

До того ж, в преамбулі самого Договору зазначено, що Дніпропетровська міська рада діє в особі директора фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що при укладанні Договору № 430 від 24.01.2014 року про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська відповідач діяв в особі фінансово - економічного департаменту як юридичної особи, наділеної спеціальною господарською компетенцією щодо укладання даного виду договорів, а Дробітько І.П. як директор мала право підпису таких договорів, оскільки повноваження на підписання спірного Договору ґрунтуються на довіреності від 08.09.2011 року, Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року № 5/14) та п. 5.1 Положення про фінансово - економічний департамент Дніпропетровської міської ради (в редакції, чинній на час укладання оспорюваного Договору (рішення Дніпропетровської міської ради 29.02.2012 року № 37/21).

З приводу тверджень позивача про безпідставність розрахунку розміру пайового внеску суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити наступне.

Частинами 1 - 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

За умовами ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками (ч. 8 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Зобов'язання позивача щодо укладення даного договору передбачені п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" згідно з яким, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

З наведених норм Закону вбачається, що положення щодо укладення спірного договору є імперативними, а розмір пайового внеску розраховується, зокрема, з урахуванням документів, які надав забудовник.

В п. 2.6 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року № 5/14 визначено, що величина пайової участі визначається у договорі, укладеному між Дніпропетровською міською радою, в особі Департаменту, та замовником (забудовником).

З матеріалів справи вбачається, що в п. 2.1 Договору сторонами було передбачено величину пайової участі замовника згідно з розрахунком (додаток № 1 до даного Договору), а в п. 6.6 Договору визначено, що розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури міста (додаток № 1 до даного Договору) є невід'ємною частиною даного Договору.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що сторонами було узгоджено величину пайової участі замовника у відповідному розмірі в Договорі, який підписано сторонами та скріплено їх печатками.

При цьому, посилання позивача на наявність рішення Дніпропетровської міської ради від 07.02.2007 року № 119/10, п. 3.9 якого встановлено інший розмір коштів на розвиток інфраструктури, правомірно було відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки у зв'язку з затвердженням Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпропетровська, рішення виконкому міської ради та рішення міської ради від 21.05.1998 року № 781, від 19.04.199 року № 827, від 04.08.2003 року № 2177, якими унормовано правовідносини станом на 07.02.2007 року, втратили чинність, а, отже, цей розмір коштів не має відповідного правового обґрунтування.

Крім того, суд касаційної інстанції відзначає, що на час виникнення спірних правовідносин між сторонами вже діяв Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", статтю 40 якого правильно застосовано судами попередніх інстанції до даних правовідносин.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що Договір № 430 від 24.01.2014 року про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, і волевиявлення сторін Договору є вільним та відповідає їх внутрішній волі і загальним вимогам, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що інші доводи ПП "Фірма "Сервісторгбуд", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 року у справі № 904/1429/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Ф. Костенко О.М. Сибіга