Постанова

від 21.07.2015 по справі 922/245/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2015 р. Справа № 922/245/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача Бойко О.В., за довіреністю № 347-01.23 від 15.12.2014;

відповідача Тітов І.Б., за довіреністю б/н від 07.07.2015, Федько С.О., за довіреністю б/н від 01.07.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд" (вх. №2839 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2015 по справі № 922/245/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод", м. Пологи, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд", м. Харків

про стягнення 868500,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.03.2015 по справі №922/245/15 (суддя Кухар Н.М. ) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд" на користь Публічного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстрактційний завод" - неустойку в розмірі 434250,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 17370,00 грн. В іншій частині позовних вимог у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд", звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2015 по справі №922/245/15 та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідача неустойку у розмірі 100,00 грн. та витрати з оплати судового збору.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Публічне акціонерне товариство "Пологівський олійноекстракційний завод" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів викладених в апеляційні скарзі, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному дослідженні обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд" (замовник - відповідач по справі) та Публічним акціонерним товариством "Пологівський олійноекстракційний завод" (виконавець - позивач у справі) був укладений договір №1108/4 на переробку соняшнику на давальницьких умовах, відповідно до пункту 2.1 якого замовник зобов'язується поставити виконавцю сировину у строк та на визначених у договорі умовах; оплатити виконавцю виконані роботи з переробки сировини та інші роботи, які можуть виникнути у технологічному процесі; оплатити виконавцю послуги із зберігання та завантаження продукції та/або концентрату, відшкодувати виконавцю витрати, понесені ним у зв'язку з виконанням умов договору; оплатити інші послуги, які будуть визначені виконавцем як необхідні при виконанні цього договору. За визначену в договорі плату виконавець зобов'язується переробити сировину, а також відвантажити замовнику продукцію та/або концентрат.

Поставка сировини здійснюється партіями насипом автомобільним та/або залізничним транспортом на елеватор Публічного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" (пункт 4.1 договору).

У відповідності до пункту 4.2 договору, датою поставки сировини (її партії) виконавцю вважається дата складання виконавцем квитанції(-їй) на приймання до переробки олійного насіння. Сторони домовились про те, що до складання виконавцем квитанції(-їй) на приймання до переробки олійного насіння, така сировина не вважається поставленою. Передача квитанції на приймання до переробки олійного насіння здійснюється після поставки сировини шляхом вручення їх уповноваженому представнику замовника за місцем знаходження виконавця або, за вибором виконавця, шляхом направлення їх поштою.

Поставка сировини здійснюється відповідно до графіка. Поставка сировини замовником повинна бути закінчення до 15.06.2015 включно (пункт 5.3 договору).

Згідно абзацу 3 пункту 10.1. договору, у разі порушення замовником своїх зобов'язань з поставки сировини, зазначених у договорі та у графіку (у тому числі, але не виключно: не поставка частини сировини (недопоставка)) замовник виплачує виконавцю неустойку в розмірі 600,00 грн. за кожну тонну недопоставленої сировини в заліковій вазі.

Контрагентами у відповідності до додатку № 2 узгоджено графік поставки сировини. Даний додаток є невід'ємною частиною договору.

10.10.2014 до договору на переробку соняшнику на давальницьких умовах №1108/4 від 03.09.2014, зобов'язаними сторонами було укладено додаткову угоду, згідно якої були внесені зміни до договору, зокрема, пункт 5.3 викладено в наступній редакції: «Поставка сировини здійснюється відповідно до графіка. Поставка сировини замовником повинна бути закінчена до 16.04.2015 року включно».

Крім того, сторони домовились, що з дати підписання додаткової угоди від 10.10.2014 втрачає чинність чинний графік поставки сировини (в редакції від 03.09.2014) та набуває чинність графік поставки сировини (в редакції 10.10.2014).

Однак, відповідач зобов'язання в частині своєчасної поставки товару не виконав, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство "Пологівський олійноекстракційний завод" направило відповідачу претензію від 24.10.2014 №5764/04 з вимогою негайно виконати умови договору, та здійснити поставку сировину в строк визначений графіком в редакції 10.10.2014 .

З метою виконання договору, та здійснення вчасної поставки сировини, 18.10.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд" було організовано перевезення вантажу - соняшнику вагою 57,835 тон на елеватор Публічного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод".

Проте, ПАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" відмовилося прийняти вантажу, посилаючись на несприятливі погодні умови, внаслідок чого вантаж було повернуто до місця відправлення.

З матеріалів справи не вбачається, що в подальшому відповідач повторно направляв на адресу позивача сировину, яка є предметом договору. Даний факт засвідчений тільки довідкою Публічного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" від 01.11.2014, що не може бути належним та допустимим доказом виконання зобов'язання з боку відповідача.

Через незадовільне виконання замовником умов договору, позивач скористався правами наданими пунктом 15.4 договору, де визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання замовником своїх зобов'язань, виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, та 05.11.2014 повідомленням №5876/1/04 проінформував відповідача про одностороннє розірвання з 05.11.2014 договору на переробку соняшнику на давальницьких умовах №1108/4 від 03.09.2014.

На адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням позивачем було направлено претензію-вимогу від 06.11.2014 про сплату неустойки в розмірі 868500,00 грн., що утворилась внаслідок не своєчасного виконання останнім зобов'язань за договором.

У зв'язку з тим, що відповідачем не вчинено дії по погашенню суми заборгованості, позивач, посилаючись на норми статей 530, 693 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, був змушений звернутися до господарського суду для відновлення порушених прав і інтересів підприємства-позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі статтею 626 Цивільного Кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України ).

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Дослідивши умови договору на переробку соняшнику на давальницьких умовах №1108/4 від 03.09.2014, на підставі якого виникло зобов'язання між сторонами, колегія суддів вважає, що даний договір в частині поставки сировини за своєю правовою природою є договором поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення глави 54 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини пов'язанні з купівлею та продажем майна (товару).

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що поставка сировини здійснюється відповідно до графіка. Поставка сировини замовником повинна бути закінчена до 16.04.2015 включно (пункт 5.3 договору).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом та договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Аналогічне положення визначено в статті 651 Цивільного кодексу України.

Отже, якщо умовами закону або договору передбачена можливість зміни умов договору в односторонньому порядку, то сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Приймаючи до уваги порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд" своїх зобов'язань щодо поставки товару, керуючись пунктом 15.4 договору та приписами статті 188 Господарського Кодексу України, Публічне акціонерне товариство "Пологівський олійноекстракційний завод" реалізувало своє право на односторонню відмову від договору та розірвало його з 05.11.2014, надіславши на адресу відповідача відповідне письмове повідомлення вих. №5876/1/04 від 05.11.2014.

Вказане повідомлення було надіслано на адресу контрагента та отримане ним 18.11.2014, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 28, том 1).

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного Кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, договір від 03.09.2014 вважається розірваними з 05.11.2014.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору.

Відповідно до частини 1 статті 203 Господарського Кодексу України, господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

В силу частини 1 статті 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказів здійснення відповідачем поставки у встановлені договором строки та відповідно прийняття позивачем сировини, матеріали справи не містять. Наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних № 48 та № 49 від 17.10.2014 не можуть бути покладені в основу висновку про невиконання зобов'язань з поставки товару з вини позивача, оскільки вони є лише документами, що оформлюють процес (послуги) перевезення вантажу, та не є підставою для підтвердження факту поставки-отримання виконавцем (позивачем у справі) вантажу.

З огляду на встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання за договором, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з контрагента неустойки за порушення договірних зобов'язань.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач нарахував відповідачу пеню на суму 868500,00 грн.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно абзацу 3 пункту 10.1. договору, у разі порушення замовником своїх зобов'язань з поставки сировини, зазначених у договорі та у графіку (у тому числі, але не виключно: не поставка частини сировини (недопоставка)) замовник виплачує виконавцю неустойку в розмірі 600,00 грн. за кожну тонну недопоставленої сировини в заліковій вазі.

Колегія суддів проаналізувавши вищевикладені норми та зміст договору, дійшла висновку, що відповідальність контрагента (відповідача) відповідно до абзацу 3 пункту 10.1 за своєю правовою природою не є пенею (яка має прогресивний характер та залежить від строку прострочення виконання зобов'язання), а є штрафом (що є одноразовим платежем і не залежить від строків порушення зобов'язання).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 868500,00 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобов'язань.

Однак, з урахуванням встановлених господарським судом обставин щодо розміру простроченого зобов'язання та стану його виконання на час розгляду справи судом, відсутності даних про заподіяння позивачу у зв'язку з цим збитків, співрозмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і сумою прострочення, інтересів сторін, суд першої інстанції відповідно до вимог статті 233 Господарського Кодексу України зменшив розмір пені на 50% до 434250 грн.

Висновок суду першої інстанції за переконанням колегії суддів є таким, що не суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського Кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Згідно з роз'ясненнями вказаним у пункті 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до статті 617 Цивільного Кодексу України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати штрафних санкцій, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Таким чином, вищенаведеними нормами передбачено право господарського суду за наявності обставин, які мають істотне значення, зменшити розмір заявлених до стягнення санкцій (в тому числі пені). При цьому наявність таких обставин повинна бути документально підтверджена (статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що відповідач на даний момент знаходиться у скрутному фінансовому становищі та його можливість повноцінно здійснювати підприємницьку діяльність може бути припинена через стягнення в повному обсязі позовних вимог в сумі 868500,00 грн.

Зокрема, наданий відповідачем звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014 року та довідка про кредиторську та дебіторську заборгованості підприємства-відповідача станом на 16.02.2015 свідчить, що фінансовий стан ТОВ "Агро-Пром-Трейд" є незадовільним: кредиторська заборгованість (2574846,65 грн.) значно перевищує дебіторську (17474964,34 грн.).

Приписами статті 83 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що право господарського суду, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи, що господарський суд обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру неустойки на 50%, взяв до уваги, що наведена вище норма є процесуальною і застосував поряд з нею норму матеріального права (стаття 233 Господарського Кодексу України), апеляційна інстанція вбачає достатньо вмотивований висновок суду першої інстанції про зменшення обумовленої договором штрафних санкцій (неустойки у вигляді штрафу) та вважає, що підстави та мотиви для зменшення неустойки суд обґрунтував належним чином, тому вірно скористався обумовленим законом правом зменшити розмір санкцій.

Колегія суддів не приймає, як належне твердження заявника скарги, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, а саме статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, прийняв рішення без дослідження всіх у сукупності доказів, з огляду на наступне.

Як зазначає відповідач, 21.10.2014 на адресу позивача було направлено претензію-вимогу за № 20/14-1 від 20.10.2014 з пропозицією внести зміни до графіку поставки. На підтвердження отримання даної претензії позивачем відповідач надав суду копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.10.2014 за №6102002070305.

Згідно з підпункту 59, 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» від 05.03.2009 №270 розрахунковим документом, що підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку є документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» доказом повідомлення може бути витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

В матеріалах справи наявний витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, в якому вказано, що дані про відправлення за номером №6102002070305 на даний час відсутні, оскільки не зареєстровані в системі.

Більш того, у листі Запорізької дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", адресованому представнику Публічного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод", визначено, що в період з 15.01.2015 по березень 2015 року на поштову адресу позивача від відправника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд") не надходило жодного поштового відправлення, у тому числі листа з оголошеною цінністю за штрихкодом індифікатором №6102002070305.

Вищевказані встановлені факти стосовно наданої копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення про направлення претензію-вимогу за № 20/14-1 від 20.10.2014 містять суперечливі дані, в зв'язку з чим не можуть розцінюватись колегією суддів як належний та допустимий доказ у справі.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2015 по справі №922/245/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд", не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пром-Трейд" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2015 по справі № 922/245/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 липня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.