Постанова

від 14.03.2014 по справі п/811/544/14

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

( в порядку письмового провадження)

14 березня 2014 року Справа № П/811/544/14

Кіровоградський окружний адміністративний суду складі головуючого судді Чубари Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним Міськкоопторг Бобринецького районного споживчого товариства до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Міськкоопторг Бобринецького районного споживчого товариства (далі - позивач, РСТ) звернулося до суду з адміністративним позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви, до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, №0001352200 та №0001372200 від 31.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем:

- п.135.5.2 п.135.5 ст.135, пп.. 135.5.5 п.135.5 ст.135, абз. «д» пп..138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 52139,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість в сумі 37484,00 грн.;

- п.2.6 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ №637 від 15.12.2004 року та п.12 ст.3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Позивач вважає, що висновки Акта перевірки є необґрунтованими і незаконними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, що в свою чергу, не підтверджені належними документами. Як наслідок, штрафні (фінансові) санкції застосовані згідно спірних податкових повідомлень-рішень на його підставі, являються неправомірними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваних рішень обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржувані рішення винесені правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

14.03.2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Міськкоопторг Бобринецького районного споживчого товариства зареєстроване як юридична особа Бобринецької РДА Кіровоградської області 07.10.1996 року (т.1,а.с.9), перебуває на обліку в Долинській ОДПІ як платник податків з 16.05.1995 року (т.1,а.с.10).

Посадовими особами Долинської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку Міськкооопторг Бобринецького РСТ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012року, за результатами якої складено акт № 66/2200/01780678 від 16.10.2013 року (т.1,а.с.11-28).

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_2 від 29.10.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 78210,00 грн., в тому числі за основним платежем - 52139,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 26071,00 грн. (т.1,а.с.35);

- податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_3 від 29.10.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 56231,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 37484,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі -18747,00 грн. (т.1,а.с.36);

- податкове повідомлення - рішення №0001002200 від 29.10.2013 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 144916,00 грн. (т.1,а.с. 37).

Не погодившись з рішеннями податкового органу, позивачем оскаржено їх до Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

За результатами оскарження, ГУ Міндоходів у Кіровоградській області частково скасовано податкові повідомлення - рішення.

Долинською ОДПІ, з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у Кіровоградській області сформовано наступні податкові повідомлення - рішення:

-№000132200 від 31.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 43559,00 грн., в тому числі основного платежу - 29036,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14523,00 грн. (т.3,а.с. 188);

- №0001352200 від 31.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 54901,00 грн., в тому числі за основним платежем - 38430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16471,00 грн. (т.3,а.с.189);

-№0001372200 від 31.12.2013 року, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 106448,00 грн. (т.3,а.с.190).

Суд, досліджуючи спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (Орендодавець за договором) та приватними підприємцями укладено ряд договорів здачі в операційну оренд/суборенду/ основних засобів:

- договір від 30.12.2011 року укладений з ПП ОСОБА_1 (предмет договору - 1/2 будівель магазину в с. Рощахівка, с.Солонцеватка, холодильного, торгівельного обладнання; частина складів в с. Мирне) (т.1,а.с.174-175);

- договір від 29.12.2011 року, укладений з ПП ОСОБА_2 (предмет договору - приміщення магазину - м. Бобринець, 50 - річчя 17а; офіс - Кірова,78, торгівельне, холодильне обладнання) (т.1,а.с.176-177);

- договір від 30.12.2011 року, укладений з ПП ОСОБА_3 (предмет - приміщення складу, загальною площею 200 кв.м) (т.1,а.с.178-179);

- договір від 31.08.2011 року, укладений з ПП ОСОБА_4 (предмет - 1/2 будівлі магазину с. Сугоклеївка, офіс - Новоградівка, Кетрисанівка, торгівельне та холодильне обладнання, загальна площа 150 кв.м) (т.1,а.с.180-181);

- договір від 31.08.2011 року, укладений з ПП ОСОБА_5 (предмет - 1/2 будівлі магазину с. Новомиколаївка, с. Веселівка, с. Костомарівка, с. Червонопілля, частину складу, торгівельне, холодильне та електрообладнання, загальною площею 300 кв.м) (т.1,а.с.182-183);

- договір від 02.09.2011 року, укладений з ПП ОСОБА_6 (предмет - 1/2 частина будівлі магазину в с. Витязівка, с. Федїівка, с. Миколо-Бабанка, с. Буховецьке, торгівельне, холодильне та електрообладнання, частина складу, офіс, загальна площа - 300 кв.м) (т.1,а.с.184-185);

- договір від 01.07.2010 року, укладений з ПП ОСОБА_7 (предмет - частина магазину №1, №6; №25 з обладнанням за адресою - м. Бобринець, вул. Комсомольська, 161, вул. Кірова, 43, загальною площею 120 кв.м) (т.1,а.с. 186-187);

- договір від 01.07.2010 року, укладений з ПП ОСОБА_8 (предмет - частина магазину №27, №20,№15 з обладнанням с. Розсохуватка, с.Мирне, загальна площа - 100 кв.м.) (т.1,а.с.188-189);

- договір від 01.07.2010 року, укладений з ПП ОСОБА_9 (предмет - адмінприміщення магазину №4,№29, № 3 з обладнанням; загальною площею - 100 кв.м) (т.1,а.с.190-191);

- договір від 31.05.2012 року, укладений з ПП ОСОБА_10 (предмет - 1/2 приміщення магазину №4, №14, кафе «Радуга», склад та офіс, за адресою м. Бобринець, вул. 50 річчя Жовтня, 17а, с. Новоградівка, с. Веселівка, загальною площею - 200 кв.м. (т.1,а.с.192-193);

- договір від 31.12.2010 року, укладений з ПП ОСОБА_11В.(предмет - частина магазину на другому поверсі, загальною площею - 150 кв.м) (т.1,а.с.194-195);

- договір від 18.05.2012 року, укладений з ФОП ОСОБА_12 (предмет - 1/3 приміщення за адресою проспект Базарний,9, загальною площею - 25 кв.м) (т.1,а.с.196-197).

Під час перевірки, посадовими особами податкового органу зроблено висновки про те, що підприємством занижено доходи від оренди на загальну суму 145181,00 грн. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що проаналізувавши укладені договори оренди, перевіряючими встановлено, що вартість 1 кв.м орендної плати за зданий в оренду магазин на території м.Бобринець ФОП ОСОБА_12 складає 16 грн., вартість 1 кв.м орендної плати за зданий в оренду магазин на території Бобринецького району ПП ОСОБА_11В, складає 3,33 грн.

Таким чином, посадовими особами податкового органу встановлено, що за приміщення, передані в оренду на аналогічній території, орендна плата занижена.

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Позивач, як суб'єкт господарювання, відповідно до вимог ст.44 Господарського кодексу України, має право самостійно визначати напрямки та умови своєї діяльності, яка не заборонена законом, в тому числі самостійно визначаючи ціну у кожному окремому випадку укладення договорів з приватними підприємцями для отримання прибутку. Суд також погоджується з доводами позивача, що суб'єкти господарювання, укладаючи вказані договори оренди, погодились на визначені у договорах умови, в тому числі в частині обумовленої сторонами ціни орендної плати.

При цьому договори, укладені з ПП ОСОБА_12 та ПП ОСОБА_11, відрізняються від інших договорів оренди (суборенди), оскільки всі договори визначають різні умови щодо участі орендаря у здійсненні поточного, капітального ремонтів орендованих приміщень, наявність чи відсутність відповідальності за випадкове знищення предмету оренди та іншими умовами, які у кожному випадку обговорювались окремо та, відповідно, не могли впливати на вартість орендної плати, виходячи з обсягу обов'язків та відповідальності сторін, в тому числі орендаря.

Таким чином, податковим органом помилково зроблено висновок про заниження вартості орендної плати, згідно укладених позивачем договорів з ПП ОСОБА_12 та ПП ОСОБА_11

Під час перевірки встановлено, що позивачем до складу валового доходу було включено суму поворотної фінансової допомоги, отриманої РСТ в першому кварталі 2012 року, що залишились неповернутими на кінець звітного періоду, від осіб, які не є платниками податку на прибуток в сумі 35545,00 грн., чим порушено пп..135.5.5 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи встановлено, що 20.01.2012 року між позивачем (позичальник за договором) та ФОП ОСОБА_4 (позикодавець за договором) укладено договір позики. Відповідно до п. 1 Договору визначено, що позикодавець надає позичальнику безвідсоткову тимчасову поворотну допомогу в сумі 45000 (сорок п'ять) тисяч гривень, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму у порядку і в строки визначені договором. (т.1,а.с.123).

Долучені до справи первинні документи свідчать про виконання сторонами даного договору (т.1,а.с.124-133).

16.01.2012 року між позивачем (позичальник за договором) та ФОП ОСОБА_6 (позикодавець за договором) укладено договір позики. Відповідно до п. 1 Договору визначено, що позикодавець надає позичальнику безвідсоткову тимчасову поворотну допомогу в сумі 160000 (сто шістдесят ) тисяч гривень, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму у порядку і в строки, визначені договором (т.1,а.с.134). Долучені до справи первинні документи - прибуткові та видаткові касові ордери та банківські виписки, свідчать про виконання сторонами даного договору (т.1,а.с.135-156).

Згідно з пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Відповідно до пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 ПК України до складу доходів включається суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що отримана сума поворотної фінансової допомоги в сумі 35545,00 грн. була отримана позивачем у І кварталі 2012 року та відповідно, у зв'язку з тим, що вона не була повернута до кінця звітного періоду (першого кварталу) була відображена у податковій звітності, як дохід (т.1,а.с.202-203).

У другому кварталі 2012 року поворотна фінансова допомога позивачем була повернута, користування грошовими коштами в розмірі 35545,00 грн. припинено.

Отже, в судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в другому кварталі 2012 року позивач лише здійснював повернення грошових коштів за договорами позики, тоді як доходу не отримував.

За таких підстав суд приходить до висновку, що податковий орган неправомірно дійшов висновку про порушення пп..135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України позивачем в частині заниження в ІІ кварталі 2012 року доходів в сумі 35545,00 грн.

Крім того, проведеною перевіркою встановлено, що позивач по даних рахунку 93 «Витрати на збут» та первинних документів по рахунку №685.1,377 до складу витрат на збут було віднесено витрати на утримання основних засобів (торгівельних приміщень) та придбання електроенергії. При цьому, посадовими особами податкового органу зазначено, що 1/2 кожного торгівельного приміщення була надана позивачем в оренду, тобто 1/2 вартості електроенергії не підлягає включенню до витрат на збут, так як дані витрати не відносяться до витрат, пов'язаних зі збутом товарів.

Таким чином, на думку податкового органу, РСТ порушено абз. «д» п.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, завищено витрати на загальну суму 39814,77 грн. (за IV квартал 2011 р. - 25147,79 грн., за І квартал 2012 року - 14666,98 грн.).

З даними твердженнями податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з долучених до справи договорів суборенди, п.3.3 договорів орендодавець зобов'язується самостійно сплачувати вартість комунальних та інших послуг (водо - , енерго -, теплопостачання, телефонний зв'язок, тощо).

При цьому орендар сплачує орендодавцю кошти на погашення сплачених ним платежів на електроенергію не пізніше 31 грудня року, в якому спожито електроенергію.

В судовому засіданні встановлено, що підприємством - орендодавцем сплачувались кошти за спожиту кожним приміщенням електроенергію у тому фактичному розмірі, яка була ним спожита у відповідному місяці, оскільки плата за спожиту електроенергію, згідно договорів з постачальником електроенергії відбувається щомісячно, а кошти за спожиту електроенергію від орендарів надходили протягом року у різних сумах, впливати на надходження яких орендодавець (позивач) не міг.

Так, ст. 138 ПК України визначає склад витрат та порядок їх визначення.

Відповідно до п.п. 138.10.2."в" до складу витрат відносяться адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач за перевіряємий період поніс саме витрати на утримання основних засобів (оплата послуг електропостачання), для забезпечення функціонування приміщень, переданих в оренду.

Таким чином, суд дійшов висновку що вказані обставини свідчать про безпідставність тверджень відповідача про порушення позивачем абз. «д» п.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, завищено витрати на загальну суму 39814,77 грн. (за IV квартал 2011 р. - 25147,79 грн., за І квартал 2012 року - 14666,98 грн.).

Крім того, посадовими особами податкового органу зроблено висновок, що позивачем до витрат на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів включено суми нарахованої амортизації на легковий автомобіль «OCTAVIA TOUR 171» в сумі 27735,00 грн., який не використовується у діяльності, пов'язаній зі збутом товарів.

Нарахована амортизація по бухгалтерському обліку відображена проводкою Дт93 Кт.131 (акт перевірки, стор.9).

З даними твердженнями суд не погоджується з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу № 55/А від 13.10.2008 року на баланс Міськкоопторгу Бобринецького РСТ зараховано автомобіль «Шкода Октавіа» (договір №13/10/08). Балансова вартість - 102450,00 грн., амортизація нарахована - 25 % річних, віднесено до ІІ групи (т.1,а.с.157).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «SKODA Octavia Tour» 1.6i, д.н.з. ВА 8271АМ зареєстрований за Міськкоопторг Бобринецького РСТ (т.1,а.с.158),

Представником позивача в судовому засіданні надано пояснення, що вказаний автомобіль використовувався керівником підприємства для відряджень до населених пунктів, у яких розміщені належні підприємству торгові точки (магазини) та надано відповідні первинні документи (т.1,а.с.159-162).

Крім того, вказаний автомобіль використовувався для перевезення товарів, що підтверджується актами приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (т.1,а.с.166-168). Також було надано накладну та податкову накладну, з поставки позивачем кондиціонерів (т.1,а.с.169,171).

Перераховані вище первинні документи мають усі, передбачені п. 2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV, обов'язкові реквізити, що надають йому юридичної сили і доказовості.

Підпункт 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (у редакції чинній до 01.01.2012 р.) містив заборону на віднесення до складу витрат - витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок, а не заборону на систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних активів (амортизацію).

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання (п. 29 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92). А відтак систематичний розподіл вартості основних засобів ніяк не міг розпочатися у грудні 2011 р. (на чому наполягає податковий орган).

До адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, належать: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (абз. "в" п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України).

Адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, включаються до складу інших витрат, (які згідно з п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України), визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України).

Отже, виходячи зі змісту поняття "господарська діяльність" наведеного у п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, враховуючи результати проведеного вище аналізу відповідних документів бухгалтерського та податкового обліку (що фіксують та підтверджують здійснення фактів підприємницької діяльності, які впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів), беручи до уваги види та мету діяльності підприємства, фактичні напрями витрачання кредитних коштів, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (амортизація) обґрунтовано було віднесено позивачем до витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Під час перевірки податковим органом встановлено, що позивачем безпідставно занижено податок на додану вартість в сумі 29036,00 грн. від зданих в оренду основних засобів.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи.

Перевіркою встановлено, що за договором оренди від 18.05.2010 року Міськкоопторг Бобринецького РСТ надано в оренду 1/3 приміщення, що склало 25 кв.м ФОП ОСОБА_13 Сума орендної плати визначена в договорі складає 400, грн.. в місяць або 16 грн. за 1 кв.м. Разом з тим, відповідно до договору оренди від 31.12.2010 року позивачем надано в оренду частину магазину загальною площею 150 кв.м ФОП ОСОБА_11, де сума орендної плати, визначена в договорі складає 500 грн. в місяць, або 3,33 за 1 кв.м

На письмовий запит податкового органу, позивачем надано пояснення від 09.10.2013 року №70, в якому, на думку податкового органу, не обґрунтовано вартість орендної плат за здані в оренду (суборенду) приміщення (т.1,а.с.67-69).

Відповідно до п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Статтею 39 Податкового кодексу України установлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Відповідно п. 39.1 ст.39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Разом з цим, надаючи оцінку твердженням контролюючого органу, слід зазначити, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Податковим кодексом України, покладається на податковий орган.

Таким чином, якщо не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. У зв'язку з цим будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

При проведенні перевірки та складанні вищевказаного акту, відповідачем не досліджувались питання рентабельності відповідної категорії послуг та будь-які інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну послуг.

Наведені відповідачем у акті перевірки обставини жодним чином не підтверджують той факт, що позивачем занижено суму податку на додану вартість на 29036,00 грн., а укладання договорів спрямовано на зменшення бази оподаткування з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Слід зазначити, що відповідачем не ставиться під сумнів реальність господарської операції за вищезазначеними контрактами, наявність первинних бухгалтерських документів та первинних банківських документів по вказаних угодах, факт проведення розрахунків з зазначеними контрагентами грошовими коштами, а також фактичність виконання досліджуваних договорів..

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не доведено той факт, що ціна послуг, наданих позивачем, є нижчою за звичайні ціни.

Інших порушень правил формування податку на додану вартість, валового доходу та валових витрат відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений Податковим кодексом України. Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, виконання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відтак, доказуванню підлягають обставини щодо здійснення конкретної господарської операції з постачання послуг чи її відсутності.

Позивачем надано суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень - рішень №0001332200 та №0001352200 від 31.12.2013 року є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Перевіркою дотримання вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон України «Про РРО», Закон №265) встановлено, що загальна вартість не облікованих товарів за цінами реалізації склала 60542,75 грн.

Відповідно до первинних документів бухгалтерського обліку та інвентаризаційних описів визначено, що в магазині №1 за період з 17.11.2011 року по 25.06.2012 року реалізовано не облікованих товарів в загальній сумі 7342,01 грн.; за період з 25.06.2012 року по 30.07.2012 року реалізовано не облікованих товарів на загальну суму 3368,06 грн.; за період з 30.07.2012 року по 10.12.2012 року реалізовано облікованих товарів в загальну суму 13575,05 грн.; в магазині № 3 «Світанок» за період з 09.04.2012 року по 26.11.2012 року підприємством реалізовано не облікованих товарів на загальну суму 2658,60 грн.; в магазині №29 «Чарівне» за період з 19.12.2011 року по 14.05.2012 року реалізовано не облікованих товарів на загальну суму 1256,08 грн.; в магазині №6 «Валентина» за період з 19.12.2011 року по 26.11.2012 року підприємством реалізовано не облікованих товарів на загальну суму 21932,45 грн.; в магазині №1 за період з 12.12.2011 року 31.12.2012 року реалізовано не облікованих товарів на загальну суму 10408,00 грн. (стор. 27-33 Акту перевірки).

Відповідно до наказу Долинської ОДПІ №261 від17.12.2013 року проведено позапланову документальну позапланову перевірку з питань дотримання вимог Закону України про РРО в частині дослідження в повному об'ємі первинних документів бухгалтерського та податкового обліку щодо придбання, оприбуткування та реалізації товару що стало підставою для висновку стосовно продажу не облікованих товарів в сумі 60542,75 грн., результати якої оформлено актом №73/2200/01780678 (т.1,а.с.50-61).

Висновками акту позапланової перевірки було підтверджено загальну вартість не облікованих товарів в сумі 60542,75 грн., яку було визначено відповідно до акту від 16.10.2013 року №66/2200/01780678 та встановлено, що загальна вартість не облікованих товарів за цінами реалізації склала - 53223,75 грн. (різниця - 7319,00 грн.)

Згідно з п. 12 ст. 3 Закону №265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 6 цього Закону передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Статтею 20 Закону №265 встановлена відповідальність за порушення порядку ведення обліку товарних запасів, відповідно до якої до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

При цьому слід зазначити, що відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Отже, облік товарів включає в себе комплекс операцій, який полягає у відображенні інформації, що міститься у первинних документах, на рахунках бухгалтерського обліку у порядку, визначеному відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Суд зауважує, що положення Закону № 265 чітко не визначають самого порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, лише вказує на обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності на ведення такого обліку.

До документів, що є підставою для оприбуткування товару, як правило, належать накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запасів до облікових бухгалтерських реєстрів. Однак порядок обліку товарних запасів на законодавчому рівні встановлено виключно для юридичних осіб, оскільки відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

На підтвердження належного ведення обліку товарних запасів суду позивачем були надані первинні бухгалтерські документи, які знаходились в бухгалтерії суб`єкта господарювання, а саме інвентаризаційний опис товарів, тари і грошових коштів у торгівлі (т.2,а.с.115-120, т.3,а.с.1-27,76-88,104-106,127-142,165-176), накладні (т.2,а.с.122-247, т.3, а.с.28-75,89-103,107-126,143-164) та інвентаризаційний опис-акт (т.3,а.с.177-178).

Вищезазначені документи первинного обліку підтверджують наявність у позивача належних документів, що свідчать про здійснення ним обліку товарних запасів та виключає вчинення позивачем порушення п. 12 ст. 3 Закону №265.

Слід зазначити, зо за змістом п. 12 ст. 3 Закону №265 покладений на суб'єкта підприємницької діяльності обов`язок ведення товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації не включає в себе обов`язку ведення та зберігання документів обліку, за якими такі товари придбавались, саме в місці реалізації товарів.

Отже, враховуючи, що у підприємства наявні первинні бухгалтерські документи, які надавались під час перевірки, які підтверджують, що товар, реалізований в магазинах є облікованим товаром, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування штрафної (фінансової) санкції, передбаченої ст. 20 Закону №265.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0001372200 від 31.12.2013 в частині застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції у сумі 106448,00 грн. є також протиправним та підлягає скасуванню.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі розгляду справи відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваних рішень, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на Міськкоопторг Бобринецького районного споживчого товариства судові витрати у розмірі 488,00 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області:

- податкове повідомлення - рішення №0001332200 від 31.12.2013 року;

- податкове повідомлення - рішення №0001352200 від 31.12.2013 року;

- податкове повідомлення - рішення №0001372200 від 31.12.2013 року.

Присудити Міськкоопторг Бобринецького районного споживчого товариства (код ЄДРПОУ - 01780678) судові витрати з державного бюджету в розмірі 488,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В. Чубара