КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 липня 2015 року 810/2594/15
приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. ОСОБА_1, 26,
час прийняття постанови : 14 год. 10хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лиска І.Г.
при секретарі: Васковець М.С., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віссманн" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Віссманн" з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 5 червня 2015 року №0026021702, №0001892200, №001882200, №0001872200, №0001862200.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київський області (Відповідач) з 12 березня 2015 року по 23 квітня 2015 року було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.
Результати зазначеної вище перевірки були оформлені ОСОБА_2 податкової перевірки від 30 квітня 2015 року № 132/10-13-22-02-21/30724898(далі за текстом - ОСОБА_2 перевірки).
Позивач, у строки передбаченні нормами Податкового кодексу України, надав свої зауваження до ОСОБА_2 перевірки, але заперечення позивача, за виключення заперечень щодо нарахування військового збору, не були враховані відповідачем при прийнятті повідомлень-рішень.
За наслідками перевірки позивачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 05 червня 2015 року № НОМЕР_1; № НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5 на загальну суму 1 165 949 ,00 гривень (один мільйон сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять гривень 00 коп.), в тому числі 799606,00 гривень (сімсот дев'яносто дев'ять тисяч шістсот шість гривень 00 коп.) основного платежу та 366343,00 гривень (триста шістдесят шість тисяч триста сорок три гривні 00 коп.) штрафних санкцій, які були отримання позивачем 12 червня 2015 року.
В ОСОБА_2 відповідач зробив висновки про те, що позивач допустив наступні порушення податкового законодавства: Заниження податку на прибуток на загальну суму 138 148,00 гривень за 2013 рік та збільшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на 1 164 964,00 грн. за 2014 рік (стор. 5-15 ОСОБА_2); Заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 618 673,00 гривень та встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 2 151,00 гривень ( стор. 15-35 ОСОБА_2 перевірки); Заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2013-2014 роки в розмірі 40 635,0 гривень (стор. 35-36 ОСОБА_2 перевірки).
Позивач не погоджується із висновками відповідача, наведеними в ОСОБА_2 перевірки та вважає податкові повідомленнях-рішення № НОМЕР_1; №0001892200; №0001882200; №0001872200; №0001862200 неправомірними та такими, що винесенні із порушенням норм матеріального та процесуального права України тому звернувся з даним позовом до суду.
Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях до позову.
Від відповідача 07.07.2015 року до суду надійшли письмові заперечення на позов, в яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів заперечень на позов податковий орган зазначив, що в ході проведення перевірки позивача податковим органом було виявлено ряд порушень податкового законодавства, що відображено в ОСОБА_2 перевірки, у зв'язку з чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у письмових запереченнях, зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення є такими, що прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників сторін, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 12.03.2015 року по 23.04.2015 року, на підставі направлень від 12.03.2015р. №205, №206, №207, №208, №210, №211, №212, №2013 виданих ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, заступником начальника управління податкового аудиту - начальником відділу перевірок платників податків ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, ОСОБА_5; заступником начальника відділу перевірок платників податків ДПІ у Києво- Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, ОСОБА_6; головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, ОСОБА_7; головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, ОСОБА_8; начальником відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_9; завідувачем сектора контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_10; головним державним ревізором-інспектором відділу моніторингу грошових операцій управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_11; головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового аудиту ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, ОСОБА_12, згідно із п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, та наказу ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 02.03.2015р. №132, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Віссманн» (код за ЄДРПОУ 30724898) (далі по тексту ТОВ „ВіссманнВ» ) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р. .
За результатами перевірки складено ОСОБА_2 від 30.04.2015 року №132/10-13-22-02-21/30724898 В«Про результати документально планової виїзної перевірки Товариства обмеженою відповідальністю «Віссманн» (код за ЄДРПОУ 30724898) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 3.12.2014 року. валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 рокуВ» .
Перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) п.п. 14.1.27, пп. 14.1.: пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п.138.1, 138.2 , п.п. 138.10.3, ст.. 138 п.п 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 138147 грн., в тому числі по періодах: за рік 2013 - 138147грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на 1164964 грн, у тому числі по періодах: 2014 рік -1164964 грн., в тому числі 1 квартал 2014 року у сумі -27526 грн, півріччя 2014 року -236729 грн.(в тому числі за 2 квартал 2014 року - 209213 грн.); три квартали 2014 року -607563 грн (у тому числі за 3 квартал 2014 р. - 370834 грн.) рік 2014 - 1164964 грн ( в тому числі за 4 квартал 2014 року - 557401 грн.);
2) п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6 ст.198. п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет (ряд 25 декларації по ПДВ) на загальну суму-618673 грн., у тому числі по періодах: березень 2013 року - 21191 грн, квітень 2013 року 20787 грн, травень 2013 року -2232 грн, червень 2013 року -45629 грн, липень 2013 року - 38008 грн, серпень 2013 року - 38132 грн., вересень 2013 року -2983 грн; жовтень 2013 року - 2541грн., листопад 2013 року -23511 грн.. грудень 2013 року -29988 грн.. січень 2014 року -2219 грн., квітень 2014 року -5779 грн., травень 2014 року -47193грн., червень 2014 року - 36512 грн., липень 2014 року - 1386 грн., серпень 2014 року -52380 грн., вересень 2014 року -34948 грн; жовтень 2014 року -6232 грн., листопад 2014 року - 156407 грн, грудень 2014 року - 50615 грн. встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню ( ряд. 23.3 Декларації ПДВ) на загальну суму 2151 грн, у тому числі по періодах: січень 2013 року - 2151грн.;
3) пп. 164.2.17 п. 164 .2 ст. 164 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2013 -2014 роки в розмірі 40635 грн.;
4) п.п 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ, п.п 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України , в результаті чого встановлено заниження військового збору за серпень - грудень 2014 року в розмірі 399 грн.
Не погоджуючись з зазначеним ОСОБА_2 перевірки, позивач 25.05.2015 року подав до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області заперечення до ОСОБА_2 перевірки вих. №115/15 від 25.05.2015 року, на які отримав відповідь листом від 02.06.2015 року №6890/10/10-13-22-02-21 Про розгляд заперечення .
5 червня 2015 року ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області були прийняті:
податкове повідомлення - рішення №0001862200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 618673 грн.- основний платіж та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 309337грн.;
податкове повідомлення - рішення №0001872200 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2013 року на суму 2151 грн;
податкове повідомлення - рішення №0001882200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 138147 грн. - основний платіж та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34537 грн;
податкове повідомлення - рішення №0001892200 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1164964 грн.;
податкове повідомлення - рішення №0026021702 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді з/п на суму 40635 грн., основний платіж та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20317 грн.
Позивач вважає вказані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 5 червня 2015 року №0026021702, №0001892200, №001882200, №0001872200, №0001862200 такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віссманн» є юридичною особою, що зареєстрована 03.02.2000 року, основними видами діяльності якої є: оптова торгівля залізними виробами. водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, виробництво радіаторів і котлів центрального опалення, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням , неспеціалізована оптова торгівля.
В своїй діяльності ТОВ «Віссманн» керується Статутом (нова редакція) , затвердженим зборами учасників ТОВ «Віссманн» 20 травня 2014 року.
Щодо висновку відповідача про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 138148 грн. за 2013 рік та збільшення від'ємного значення об'єкта оподаткування на 1164 964 грн. за 2014 рік суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.
Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
При проведенні перевірки відповідачем були зроблені висновки щодо взаємовідносин позивача із ТОВ «ОСОБА_2Т.».
На думку Відповідача ( п. 3.1.2. пп. 1 ОСОБА_2), витрати позивача при здійсненні розрахунків із ТОВ «ОСОБА_2Т.» є такими, що проведені не у господарській діяльності.
Підставами для такого висновку, на думку відповідача, є: неможливість встановлення місця розвантаження товару; неможливість встановлення посад осіб, що склали видаткові накладні; відсутність товарно-транспортних накладних, що підтверджують фактичне переміщення товару.
Суд не погоджується з зазначеними висновками відповідача з огляду на наступне.
У періоді, що перевірявся позивачем у ТОВ «ОСОБА_13Т.» у передбаченій кількості було придбано наступний товар: пальник газовий; газомагнітний блок; антивібраційна вставка; адаптер; кран; подовжувач голови пальника; реле тиску газу; звукоізолюючий кожух; віброізолююча (антивібраційна) вставка.
Судом встановлено, що товари, що поставлялися позивачу ТОВ «ОСОБА_13Т.» є необхідними частинами котельного обладнання, реалізацію якого здійснює позивач, тобто, товари придбанні позивачем у ТОВ «ОСОБА_13Т.», в подальшому використовувались у господарський діяльності.
Судом встановлено , що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «ОСОБА_13Т.» врегульовані договорами №1 від 01.02.2013 року та №1 від 15.01.2014 року.
Згідно пунктів 2.1. Договору № 1 від -1.02.2013 року Договору № 1 від 15.01.2014 року (надалі Постачальник) та Позивачем надалі (Покупець) «Постачальник зобов'язаний передати Товар Покупцеві, а Покупець зобов'язаний вивезти цей Товар власним або найманим транспортом не пізніше 20 робочих днів з моменту повідомлення про надходження Товару на склад Постачальника». При цьому поставка (передача) Товару здійснюється на власному складі Постачальника за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна, б.50.
Судом встановлено, що позивач самостійно, за власний рахунок, здійснював вивезення товару із складу постачальника.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в ОСОБА_1, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здачу вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх часників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно з п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Подорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не дозволяються. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно- транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує зсі її екземпляри. Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, завірені підписом вантажоодержувача при необхідності і печаткою або штампом), передаються Перевізнику.
Разом з тим зазначені правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в ОСОБА_1 не встановлюють правил податкового обліку платників податків, а тільки встановлюють права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі ВАСУ від 26.06.12 р. № К- 27230/10, а також в ухвалі ВАСУ від 19.07.2012 р. № К-30744/10.
Отже, товарно-транспортна накладна - це основний документ, що підтверджує укладення договору перевезення та передачу вантажу для перевезення. ОСОБА_14 документ оформлюється при здійсненні вантажних автоперевезень.
В зв'язку із тим, що ТОВ ОСОБА_2Т.» не надавало позивачу послуг із перевезення товару, а здійснювало передачу товару на своєму складі позивачу безпосередньо, сторони не здійснювали оформлення товарно-транспортних накладних.
Таким чином, відсутність ТТН, складених при передачі товару від ТОВ «ОСОБА_2Т.» до позивача, не є підставою для визнання операцій з придбання товару у ТОВ «ОСОБА_2Т.» такими, що не має відношення до господарської діяльності позивача.
Судом також встановлено, що ТТН, які складались при транспортуванні товару, придбаного у ТОВ «ОСОБА_13Т.», між позивачем і транспортною компанією, що надавала відповідні послуги, представлялись відповідачу під час проведення перевірки, на підтвердження транспортних витрат позивача, та не викликали будь-яких зауважень.
В зв'язку із викладеним, висновок відповідача щодо необхідності наявності товарно-транспортної накладної при документальному підтвердженні здійснення операції із поставки (передачі) товару, на умовах передбачених договорами №1 від 01.02.2013 року та №1 від 15.01.2014 року є хибним.
У відповідності до умов договорів, в момент передачі товару від ТОВ «ОСОБА_2Т.» до позивача, сторони складали накладні на відвантаження (пункт 2.4. Договорів).
Судом встановлено , що накладні на відвантаження товару оформлені із дотриманням вимог, що ставляться до первинного документу, визначених ст. 9 Закону України від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в ОСОБА_1» надалі - Закон № 996-ХУ).
Під час перевірки позивач надавав відповідачу первинні документи, в тому числі накладні на відвантаження товару, але зазначенні документи не були прийняті до уваги відповідачем під час складання ОСОБА_2 перевірки.
Судом встановлено, що накладні на відвантаження містять дані про осіб, які передали та отримали товар, печатку постачальника, дані про Довіреність на отримання ТМЦ з боку покупця, мають вказівку на місце складання та підтверджують факт здійснення господарської операції щодо приймання - передачі товару.
Зв'язок між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача був підтверджений також, наданими під час перевірки господарськими договорами із ТОВ «ОСОБА_2Т.», договорами із подальшими набувачами товару та іншими документами.
Витрати, понесені під час придбання товару у ТОВ «ОСОБА_13Т.» є витратами операційної діяльності, що згідно п. 138.1.1. ПКУ включають собівартість реалізованих товарів.
Собівартість реалізованих товарів, що були придбані у ТОВ «ОСОБА_2Т.» було відображено у витратах позивача у момент реалізації таких товарів у відповідності п. 138.4 ПКУ, документи, які підтверджують здійснення реалізації товарів, придбаних у ТОВ «ОСОБА_2Т.» також надавались відповідачу під час перевірки.
Також суд зазначає, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та /або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Таким чином, реальність та товарність операцій, укладених позивачем із контрагентами, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, що були наданні до перевірки в повному обсязі і не заперечуються контролюючим органом.
Аналогічна думка міститься у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.
ОСОБА_14, однією із підстав невизнання витрат із придбання товарів у ТОВ «ОСОБА_2 Т» такими, що не мають відношення до господарської діяльності позивача, є наявність у ДПІ у Києво-Святошинському районі даних щодо неможливості проведення зустрічних перевірок між ТОВ «ОСОБА_2Т.» та його контрагентами.
Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом.
Також суд враховує положення статті 18 Закону України В«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцівВ» , згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців міститься запис про припинення юридичної особи ТОВ «ОСОБА_2Т.» або про його відсутність за місцезнаходженням як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання первинних документів, не міститься посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану ТОВ «ОСОБА_2Т.» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання первинних документів,
Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.
ОСОБА_14 висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі В«БУЛВЕСВ» АД проти БолгаріїВ» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що В«платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власностіВ» .
Враховуючи наведене вище суд вважає, що висновок відповідача щодо завищення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «ОСОБА_13Т.» у сумі 881 600,00 гривень є неправомірним та зробленим без достатнього вивчення наданих позивачем при проведенні перевірки первинних документів, без дотримання принципів неупередженого та повного встановлення факту здійснення господарської операції та наявності зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю позивача.
Даний необґрунтований висновок відповідача також негативно вплинув на оцінку відображення податкових зобов'язань з ПДВ із ТОВ «ОСОБА_2Т.».
ОСОБА_14 відповідачем, при проведенні перевірки, був зроблений висновок щодо відсутності у підприємств ТОВ «Авантаж Синтез» та ТОВ «Альянс Промбуд», які надавали посередницькі послуги позивачу, такого виду діяльності, як надання агентських (посередницьких) послуг.
Надаючи оцінку зазначеному висновку, суд зазначає наступне.
Як встановлено у судовому засіданні, такий висновок був зроблений на підставі бази даних АС Податковий блок».
Відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про господарські товариства», товариства з обмеженою відповідальністю мають право займатися будь-яким видом діяльності, який вказано у Статуті підприємства, які не заборонені діючим законодавством України. У випадку, якщо зазначений в Статуті вид діяльності підпадає під ліцензування, підприємство повинне отримати ліцензію.
ОСОБА_14 слід зазначити, що в інформації, яка наведена в ЄДРПОУ та розміщена на сайті Міністерства юстиції України, міститься перелік лише основних видів діяльності підприємства. Відсутність будь-якого із видів діяльності підприємства у Довідці з ЄДРПОУ чи в інформації наведеній на сайті Мінюста, не дає підстав вважати, що підприємство не має права займатися таким видом діяльності.
Як встановлено у судовому засіданні, позивач проводив перевірку установчих документів ТОВ «Авантаж Синтез» та ТОВ «Альянс Промбуд» до початку співпраці та отримував від них завірені належним чином документи, згідно яких проводиться організація діяльності особи.
Положенням статутів ТОВ «Авантаж Синтез» та ТОВ «Альянс Промбуд» (п. 32 Статуту ТОВ «Авантаж Синтез» та п. 3.2.1. Статуту ТОВ «Альянс Промбуд»), з якими були укладенні агентські договори, визначає право надання цими підприємствами представницьких, дистриб'юторських, дилерських, агентських послуг.
У відповідності до статей 42, 43 ГКУ, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, в України, діє принцип свободи підприємництва, а саме підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Діюче законодавство України не передбачає ліцензування такого виду діяльності, як посередницькі послуги.
Відповідач також аргументує невизнання розходів із оплати агентських послуг тим, що такі послуги не спрямованні на отримання доходів та не містять в собі економічного ефекту.
У відповідності до статті 6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам пивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Стаття 6 ГКУ наголошує, що загальними принципами господарювання в ОСОБА_1 є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
ОСОБА_14 статтею 44 ГКУ підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Тобто, суб'єкт підприємницької діяльності самостійно та на власний розсуд здійснює підприємницьку діяльність, визначає її напрями тощо.
Як встановлено судом, укладення агентських договорів позивачем сприяє продажу його товарів.
Агентські договори передбачені положеннями ГКУ, згідно яких комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє (стаття 295 ГКУ). Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.
ОСОБА_14, відповідач у ОСОБА_2 робить висновок про наявність в штаті позивача менеджерів із збуту, але судом встановлено, що позивач не має таких посад в своєму штатному розкладі, про що відповідачу було відомо.
Таким чином, позивач має право звертатися за замовленням будь-яких послуг в межах господарської діяльності до інших компаній керуючись положеннями ЦКУ, ГКУ п. 14.1.36 та 14.1.231 ст. 14 ПКУ з метою отримання економічного ефекту у результаті господарської діяльності.
На підтвердження надання агентських послуг між позивачем та комерційними агентами складений ряд первинних документів: - звіти про наданні послуги, акти приймання-передачі наданих послуг тощо.
Відповідно до Звіту про надані послуги, що згідно п. 2.2 Агентського договору № 3 від 24.05.2014 між позивачем та ТОВ «Авантаж Синтез» є обов'язковим для оформлення, результатом надання Агентських послуг є укладання договору поставки № 068967 від 03.06.2014 між позивачем та ТОВ «Алекса Груп», що є прямим підтвердженням отримання економічного ефекту з надання агентських послуг ТОВ «Авантаж Синтез».
Відповідно до Звіту про надані послуги, що згідно п. 2.2 Агентського договору № 1 від 03.03.2014 між позивачем та ТОВ «Альянс Промбуд» є обов'язковим для оформлення, результатом надання Агентських послуг є укладання договору поставки № 068297 від 27.05.2014 року позивачем та ТОВ «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко- холдінг» та проведення повних взаєморозрахунків згідно вищезгаданого Договору поставки, що підтвердженням отримання економічного ефекту з наданих агентських послуг ТОВ «Альянс Промбуд».
Отже, позивачем не були порушені норми п.п. 139.1.9 ст. 139, адже він має усі необхідні первинні документи між ним та ТОВ «Авантаж Синтез», ТОВ «Альянс Промбуд»: - Агентський договір, Звіт про надані послуги, акти надання послуг, податкові накладні, які оформленні відповідно до вимог ст. 9 Закону № 996-XV.
Як вже зазначалось вище, надання агентських послуг передбачене положеннями ПСУ, тобто є видом діяльності, який не заборонений діючим законодавством України.
ПКУ містить пряме пояснення щодо включення агентських витрат до складу інших витрат згідно п. 138.10.3 ПКУ підпункту ОСОБА_14 чином, комерційні агенти мали право та можливість надавати агентські послуги позивачу, а позивач правомірно відніс свої витрати на виплату агентської винагороди до складу витрат.
Отже, висновок відповідача щодо порушення вимог п. 14.1.36 та 14.1.231 ст. 14 ПКУ ( висновки Відповідача стор.10 ОСОБА_2) та завищення витрат за Агентськими поговорами між позивачем та ТОВ «Авантаж Синтез», ТОВ «Альянс Промбуд» у загальній сумі 771 028,00 гривень є необґрунтованим та неправомірним.
Даний висновок відповідача, також, вплинув на оцінку відображення податкових зобов'язань з ПДВ по взаєминах із ТОВ «Авантаж Синтез», ТОВ «Альянс Промбуд».
Відповідачем при проведенні перевірки, також, був зроблений висновок щодо завищення витрат при здійсненні договірних відносин із ПрАТ «МТС Україна».
Судом встановлено, що позивач є компанією із стовідсотковою участю нерезидентів, а саме компаній «Віссманн Безітц унд Фервальтунг ГмбХ» та «Віссманн Холдінг Інтернаціональ ГмбХ», які входять до групи компаній «Віссманн», представництва та філіали якої присутні, зокрема, більше ніж у 130 країнах світу.
Постачальниками товарів, які розповсюджує в України позивач, також є представники групи компаній «Віссманн», що територіально розташовані за межами України, в різних країнах ( як вже зазначалось вище - більше ніж у 130 країнах світу). В країнах, де не має офіційних представництв (підприємств) групи компаній «Віссманн» працюють представники - фізичні особи, які здійснюють в таких країнах представницькі функції.
Наведенні у деталізаціях до рахунків від ПрАТ «МТС» телефони абонентів, які знаходяться за межами України і до яких телефонували працівники позивача, належать підприємствам групи компаній «Віссманн». Постійне спілкування працівників позивача із ними пов'язане із необхідністю вирішення виробничих питань щодо організації поставок, замовлення виготовлення товарів на заводах, координації здійснення відвантаження та перевезення товарів в ОСОБА_1. Використання послуг WAP GPRS, GPRS-інтернет, BlackBerry, BlackBerry Plus, контент-послуг є послугами з підтримання на зв'язку співробітників позивача під час відрядження для вирішення виробничих питань.
Таким чином, дзвінки за кордон та користування послугами WAP GPRS, GPRS-інтернет, BlackBerry, BlackBerry Plus, контент-послуг мають безпосереднє відношення до господарської діяльності ТОВ «ВІССМАНН».
На думку відповідача (стор. 11-12 ОСОБА_2) витрати позивача по оплаті послуг мобільного зв'язку не повинні включатися до складу витрат, в зв'язку із тим що вони не підтвердженні розрахунками, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена нормами ПКУ. ОСОБА_14, відповідач наголошує, що при проведенні перевірки йому не були наданні правила користування мобільним зв'язком, номера телефонів співробітників та журнал обліку дзвінків.
Щодо надання журналу обліку дзвінків та деталізованих рахунків при використанню мобільного зв'язку, суд зазначає, що згідно із п.п. 44.1.138.2 Податкового Кодексу України, податкові витрати визнаються на підставі первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку затрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р. II ПКУ.
Вимоги пп. 139.1.9 ПКУ, заборонять відносити до податкових витрат витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Документами, що підтверджують витрати на оплату послуг мобільного зв'язку ТОВ «ВІССМАНН» є: договори між ТОВ «ВІССМАНН» та ПрАТ «МТС Україна» про надання послуг мобільного зв'язку; виставлені та сплачені рахунки за користування мобільним зв'язком, які оплачувались в безготівковому порядку; банківські виписки та платіжні доручення на сплату вищезазначених рахунків; податкові накладні.
Ведення журналу обліку дзвінків не передбачене правилами бухгалтерського та податкового обліку. Відсутність вказаного журналу у платника податків не спростовує факту правомірного віднесення ним до валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку, який використовувався платником податку для здійснення господарської діяльності.
Крім того, відповідач не навів будь-яких доказів або аргументів з приводу того, що первинні документи позивача містять недостовірні відомості або визнані недійсними. Оскільки укладений між позивачем та ПрАТ «МТС» договір є чинним і відповідність його умов закону не оспорено, то позивач правомірно керувався умовами цього договору при визначенні своїх витрат.
Також судом встановлено, що використання мобільного зв'язку позивачем регулюється рядом внутрішніх розпорядчих документів: Наказом Директора ТОВ «Віссманн» від 08.01.2013 №08-2/01/13 затверджене Положення про використання мобільного зв'язку на підприємстві в новій редакції; Наказом Директора Товариства від 08.01.2013 року № 08/01/13-М співробітникам Товариства надане право користування послугами WAP GPRS, GPRS-інтернет, BlackBerry, BlackBerry Plus, контент-послуг для забезпечення оперативного прийняття рішень в процесі господарської діяльності; Наказом Директора від 08.01.2013 № 08/01/13-1-М внесені зміни до списку працівників, які мають бути забезпечені мобільним зв'язком.
Усі первинні документи, накази, положення, згадані вище, було надано під час проведення перевірки, але не взято до уваги при складенні ОСОБА_2.
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що позивачем було організовано корпоративний мобільний зв'язок шляхом видачі співробітникам службових мобільних телефонів зі службовими номерами, підключеними до операторів мобільного зв'язку, із встановленням ліміту витрат на мобільний зв'язок.
Доказів використання працівниками позивача мобільних послуг в особистих цілях та/або понад установлені ліміти відповідачем в ОСОБА_2 не надано.
В зв'язку із наведеним витрати, пов'язані з оплатою послуг мобільного зв'язку, є витратами позивача у процесі провадження ним господарської діяльності, а не його працівників - фізичних осіб, за якими телефони закріплені.
Наведене обумовлює правомірність врахування цих витрат позивачем при визначенні бази та об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість.
Оскільки відповідачем не доведено фактів передачі телефонів у користування працівникам без вказівки на виробничий характер такого використання або оплату позивачем особистих рахунків працівників за надані послуги мобільного зв'язку, то підстави для кваліфікації вартості цих послуг як додаткового блага для працівників позивача, що обкладається податком з доходів фізичних осіб, відсутні.
Аналогічні висновки міститься у Постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2004 року о справі № 5/1961-3/213, Постанові Вищого адміністративного суду України від 06.08.2014 року № К/9991/22932/12.
Отже, висновок відповідача щодо завищення витрат на збут за послуги зв'язку наданих ПрАТ «МТС Україна» у загальній сумі 239 427 грн. є необґрунтованим та протиправним.
Даний висновок відповідача вплинув на порушення відображення податкових зобов'язань з ПДВ та податкових зобов'язань з ПДФО.
Щодо висновку відповідача про заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплаті в бюджет на загальну суму 618 673,00 грн. та встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 2151, 00 грн. судом встановлено наступне.
Відповідно до п.14.1.181 ст. 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст. 200 Податкового кодексу України.
Так, відповідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з п. 200.5 ст. 200 Податкового кодексу України, не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
Відповідач в ОСОБА_2 перевірки відобразив заниження податкових зобов'язань з ПДВ по відношенню до контрагентів: ТОВ «Астер-М», ТОВ «Екомонтаж», ПП «Пента», ТОВ Стандарт-Інжиніринг», ТОВ «Компанія ВДЕ».
Судом встановлено, що податкові накладні по зазначених вище контрагентах були виписані позивачем у звітному періоді, який передував тому в якому контрагенти позивача включили до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих від позивача податкових накладних.
Контрагенти позивача мають таке право на підставі п. 198.6 ст. 198 ПКУ.
Таким чином, порушення позивачем ст. 201, п. 187.1 ст. 187 ПКУ у вигляді заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 62 647,00 гривень не відбулося.
Крім того, відповідач вважає, що позивач здійснив завищення податкового кредиту по відношенню до контрагента ТОВ «Унігаз-Енерго» у серпні 2013 року.
Судом встановлено, що в ОСОБА_2 перевірки вказано невірний період відображення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Унігаз-Енерго», адже у серпні 2013 року позивач не відображав податковий кредит з ПДВ по відношенню до контрагента ТОВ «Унігаз-Енерго».
Перша подія, а саме сплата коштів до ТОВ «Унігаз-Енерго» відбулася 16 серпня 2013 року, про що відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПКУ складена податкова накладна.
Керуючись п. 198.6 ст. 198 ПКУ у позивача є період в 365 днів, з дати складання податкової накладної ТОВ «Унігаз-Енерго», для відображення податкового кредиту у звітності з ПДВ.
У вересні 2013 року позивач скористався правом наданим п. 198.6 ст. 198 ПКУ та включив до складу декларації з ПДВ податкові накладні від ТОВ «Унігаз-Енерго».
У Додатку 5 до Декларації з ПДВ та у Реєстрів виданих та отриманих податкових накладних дата виписки податкової накладної зазначена 16.08.2013 року, дата отримання податкової накладної - 01.09.2013 року.
З приводу висновку відповідача щодо ознак фіктивності в діяльності ТОВ «Унігаз- Енерго», суд зазначає, що таке твердження нічим не підтверджене, відповідач не навів жодних доказів фіктивності діяльності контрагента позивача.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Унігаз-Енерго» був укладений договір № 152 від 14.08.2013 року, згідно якого ТОВ «Унігаз-Енерго» здійснював позивачу поставку пальників UNIGAS і цей товар, в складі котельного обладнання поставлявся кінцевому споживачу.
Окрім документального підтвердження придбання товарів, ПКУ ставить вимогу щодо подальшого використання в оподатковуваних операціях придбаних товарів.
Зокрема, віднесення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ можливо при наступних умовах: - податковий кредит має бути визначений виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (пп. 198.3); - придбані або виготовлені товари/послуги мають в подальшому використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз. 2 пп. 198.3); - придбані (збудовані та споруджені) основні фонди (основні засоби, у тому числі -нігті необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, повинні в подальшому використовуватися з оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Товар поставлений позивачу ТОВ «Унігаз-Енерго» був в подальшому використаний в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, а саме реалізований контрагентам.
ТОВ «Унігаз-Енерго» є єдиним постачальником пальників UNIGAS в ОСОБА_1.
Згідно запиту відомостей щодо діяльності ТОВ «Унігаз-Енерго» на сайті Міністерства юстиції України на дату складання ОСОБА_2 перевірки, ТОВ «Унігаз-Енерго» не перебуває в процесі припинення та підтвердило відомості про юридичну особу.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № -1936/11/13-11 для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншим доказами.
Необхідно також зазначити, що чинне законодавство України не містить такого поняття, як «ознаки фіктивності діяльності».
Діюче законодавство визначає фіктивність правочину, тобто здійснення правочину без наміру створення правових наслідків, що передбаченні даним правочином (ст.234 ГКУ). ОСОБА_14 правочин визнається рішенням суду недійсними, та є таким із моменту його укладення.
Виходячи із ч.1 ст. 204 ЦКУ, головною підставою для визнання правочину нікчемним, недійсним, фіктивним є його недійсність встановлена законом. Саме законом, а не актами податкової перевірки. Зазначенні в актах висновки є лише суб'єктивною думкою податкових ревізорів-інспекторів, які проводили перевірку.
Таким чином, податкові органи мають право лише звертатися до суду із позовами про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих від правочинів, здійснених із метою, яка завідомо протирічить інтересам держави та суспільства, посилаючись на його нікчемність. Аналогічна думка міститься постанові В АСУ від 14.11.2012 року по справі № К 9991/50772/12, постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року.
Суд зазначає, що доказів вчинення будь-яких дій щодо визнання судом фіктивним правочину між позивачем та ТОВ «Унігаз-Енерго», відповідач суду не надав.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що завищення податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 35 586,00 гривень при здійсненні взаємовідносин із ТОВ Унігаз-Енерго», не відбулося, податковий кредит з ПДВ був сформований у відповідності до норм ПКУ, без порушення вимог п. 187.1 ст. 187 п.201.12 ст.201 розділу ПКУ, на підставі документів передбачений його нормами.
Щодо завищення податкового кредиту з ПДВ на придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «ОСОБА_2Т.», суд зазначає, що, як зазначено вище, відносини між ТОВ «ОСОБА_2Т.» та позивачем мали прямий зв'язок із його господарською діяльністю, та підтверджені належним чином оформленими первинними документами (видатковими та податковими накладними), податкові накладні складені ТОВ «ОСОБА_13Т.» відповідають вимогам п. 187.1 ст. 187, ст. 201 ПКУ.
Враховуючи наведене вище, висновки відповідача щодо неправильного відображення податкових зобов'язань з ПДВ, а саме завищення податкового кредиту при здійсненні взаємовідносин між ТОВ «ОСОБА_2Т.» на загальну суму 176 320,00 гривень є неправомірними, документально не підтвердженими.
Висновок відповідача щодо завищення податкового кредиту при проведенні ремонту контрагентом ТОВ «Лалан Тур» в приміщенні, що орендує позивач, також, є неправомірними з огляду на наступне.
Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ «Лаллан Тур» було укладено ряд договорів на здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт в приміщенні, що орендує позивач, яке розташоване за адресом: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. В. Чайки, б.16.
Стан приміщення, що передається в оренду позивачу відображений в акті приймання-передачі, який складався в момент передачі приміщення від орендодавця до орендаря. ОСОБА_15 вбачається, що приміщення передавалося позивачу в стані мінімальної підготовки до використання, тобто ремонт орендодавцем не проводився.
В ОСОБА_15 перевірки (пункт 3 стор. 25-26) зазначено, що ремонт в приміщенні здійснювався без згоди Орендодавця, але таке твердження не відповідає дійсності, в зв'язку із тим що між позивачем та Орендодавцем була укладена додаткова угода від 14 жовтня 2014 року, в якій було погоджено проведення ремонту в орендованому приміщенні.
Відповідачу, під час проведення перевірки, ця додаткова угода надавалась, але при написанні ОСОБА_15 прийнята до уваги не була.
Щодо аргументу відповідача відносно неспроможності ТОВ «Лалан Тур» виконувати роботи передбаченні договорами із ним, суд зазначає наступне .
У відповідності до Постанови КМУ від 05.12.2007, № 1396 «Про ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури» ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - орган ліцензування).
Кваліфікаційні, організаційні та інші вимоги щодо провадження господарської діяльності у будівництві встановлюються ліцензійними умовами провадження такої діяльності, які затверджуються в установленому законодавством порядку.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури затвердженні наказом Міністерства регіональної політики га будівництва № 47 від 27.01.2009 року.
Ліцензійні умови встановлюють організаційні, кваліфікаційні, технологічні та спеціальні вимоги для провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.
Згідно із пунктом 1.2 Ліцензійних умов, господарська діяльність у будівництві, пов'язана із створенням об'єктів архітектури, підлягає ліцензуванню у порядку, визначеному законодавством, за такими видами: вишукувальні роботи для будівництва; розроблення містобудівної документації; проектування об'єктів архітектури; будівельні та монтажні роботи; монтаж інженерних мереж; будівництво транспортних споруд; інжинірингова діяльність у сфері будівництва.
Ремонтні та оздоблювальні роботи, які виконувались ТОВ «Лалан Тур» не є видом господарської діяльності у будівництві, яка підлягає ліцензуванню. На виконання будівельних робіт, які підпадають під ліцензування у ТОВ «Лалан-Тур» є відповідна ліцензія, яка видана органом ліцензування - Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.
У відповідності до п.2 Ліцензійних умов, господарську діяльність у будівництві, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, здійснюють суб'єкти господарської діяльності за дотримання організаційних, кваліфікаційних та технологічних вимог.
При цьому орган ліцензування перевіряє, зокрема наявність затвердженої організаційної структури підприємства відповідно до Переліку робіт, що заявляються; наявність у організаційній структурі підприємства підрозділів та/або спеціалістів, які забезпечать виконання адміністративно-керівних, виробничо-технічних, планово- договірних, виробничих, юридичних і допоміжних функцій та функцій з контролю якості, промислової безпеки та охорони праці, ведення та збереження нормативної та виконавчої документації; укомплектованість підприємства інженерно-технічними працівниками і робітниками необхідних професій та кваліфікацій відповідно до організаційної структури підприємства, положень Класифікатора професій (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.04.2010 N 327 (далі - КП), та вимог Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 64), затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.10.99 N 249.
Таким чином, при прийнятті рішення про видачу ліцензії суб'єкту господарювання, органом ліцензування перевіряється відповідність суб'єкта господарської діяльності ліцензійним умовам, зокрема й щодо організаційних та кваліфікаційних умов. Видача ліцензії підтверджує таку відповідність суб'єкта господарської діяльності вимогам ліцензійних умов. В компетенцію відповідача не входить здійснювати перевірку відповідності підприємства Ліцензійним умовам, тим більше коли така відповідність підтверджена спеціальною ліцензією.
Зауваження відповідача, щодо відсутності в інформації, яка міститься на сайті Мінюста та довідці ЄДРПОУ відомостей про здійснення ремонтних робіт ТОВ «Лалан Тур» є неправомірними, як вже зазначалось вище, в інформації щодо юридичної особи, яка міститься на сайті Мінюста та довідці ЄДРПОУ зазначаються основні види діяльності суб'єкта господарської діяльності ТОВ «Лалан Тур» наведений такий вид діяльності, як будівельна. Підвидом такої діяльності є ремонтні та оздоблювальні роботи, які, у свою чергу, не є предметом ліцензування в області будівництва та можуть виконуватись підприємством без ліцензії.
В зв'язку із наведеним вище, висновок відповідача щодо неправомірності віднесення до податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Лалан Тур» у загальній сумі 194848 гривень є неправомірним.
Щодо завищення податкового кредиту ПДВ згідно Агентських договорів між ТОВ «Віссманн» та ТОВ «Авантаж Синтез», між ТОВ «Віссманн» та ТОВ «Альянс Промбуд» суд зазначає, що вказані висновки податкового органу є протиправними, оскільки відносини між ТОВ «Авантаж Синтез», ТОВ «Альянс Промбуд» та позивачем мали прямий зв'язок із його господарською діяльністю, що досліджено вище та підтверджені належним чином оформленими первинними документами (видатковими та додатковими накладними).
Судом встановлено, що податкові накладні, складені ТОВ «Авантаж Синтез», та ТОВ «Альянс Промбуд» відповідають вимогам п. 187.1 ст. 187, ст. 201 ПКУ, а тому висновок відповідача щодо завищення податкового кредиту ПДВ за Агентськими договорами між позивачем, ТОВ «Авантаж Синтез» та ТОВ «Альянс Промбуд» у загальній сумі 103 507 грн. є неправомірним.
Щодо висновку відповідача про завищення податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинах з ПрАТ «МТС Україна», суд зазначає, що як вказано та встановлено вище відносини між ПрАТ «МТС Україна» та позивачем мали прямий зв'язок із його господарською діяльністю, та підтверджені належним чином оформленими первинними документами (видатковими та податковими накладними), що податкові накладні складені ПрАТ «МТС Україна» відповідають вимогам п. 187.1 ст. 187, ст. 201 ПКУ, усі первинні документи, накази, положення, згадані вище, було надано відповідачу під час проведення перевірки.
Отже, висновок відповідача щодо завищення податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинах ПрАТ «МТС Україна» у загальній сумі 47 886 гривень є неправомірним.
Щодо висновку відповідача про заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2013-2014 роки в розмірі 40 635,0 гривень суд зазначає наступне.
Як зазначено вище послуги мобільного зв'язку, що надавалися ПрАТ «МТС» використовувалися виключно у господарській діяльності позивача для оперативного вирішення виробничих питань, на підтвердження чого відповідачу надавались відповідні накази, положення тощо, які регулюють використання послуг мобільного зв'язку працівниками компанії.
Безпосереднє надання послуг, їх зміст та обсяг підтверджується належним чином оформленими первинними документами у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в ОСОБА_1 від 16.07.1999 № 996-ХУ (зі змінами та доповненнями), а саме рахунками з деталізацією надання послуг, актами надання послуг, податковими накладними.
Відсутність у позивача журналу обліку дзвінків, наявність якого не передбачена жодним нормативно-правовим актом не може виступати в якості підтвердження використання мобільного зв'язку працівниками Товариства в особистих цілей, та визначення таких послуг додатковим благом для фізичних осіб та не мають оподатковуватися податком з доходів фізичних осіб.
Доказів використання працівниками позивача мобільних послуг в особистих цілях та/або понад установлені ліміти відповідачем в ОСОБА_15 та під час судового розгляду справи не надано.
Оскільки відповідачем не доведено фактів передачі телефонів у користування працівникам без вказівки на виробничий характер такого використання або оплату позивачем особистих рахунків працівників за надані послуги мобільного зв'язку, то підстави для кваліфікації вартості цих послуг як додаткове благо працівників позивача, що обкладається податком з доходів фізичних осіб, відсутні.
Аналогічні висновки міститься у Постанові Вищого господарського суду України від 01.07.2004 року о справі № 5/1961-3/213, Постанові Вищого адміністративного суду України від 06.08.2014 року № К/9991/22932/12
Отже, висновок відповідача щодо заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб по взаємовідносинах ПрАТ «МТС Україна» у загальній сумі 40 635 грн. є хибним, необґрунтованим та неправомірним.
Таким чином, судом встановлено, що висновки відповідача про порушення позивачем п.п 14.1.27, пп. 14.1.: пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п.138.1, 138.2 , п.п 138.10.3, ст.. 138 п.п 139.1.9 ст. 139 , п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6 ст.198. п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 , пп. 164 .2.17 п. 164 .2 ст. 164 Податкового Кодексу України є безпідставним.
Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.
Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.
Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду заперечень на позов та доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Представником позивача надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 5 червня 2015 року №0026021702, №0001892200, №001882200, №0001872200, №0001862200 .
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віссманн" сплачений ним судовий збір у сумі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві)грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: Лиска І.Г.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 липня 2015 р.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.07.2015 |
Оприлюднено | 03.08.2015 |
Номер документу | 47602165 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Лиска І.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні