Рішення

від 29.07.2015 по справі 2-1795/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/737/2015(м)

2-1795/2007

Категорія 6 Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Суддя - доповідач Ткаченко Т.Б.

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2015 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі :

Головуючого - Ткаченко Т.Б.

Суддів - Супрун М.Ю., Мальцевої Є.Є.

При секретарі - Меркуловій Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 міської ради про визнання права власності на самочинно зведені прибудови за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_7 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 липня 2007 року,

В с т а н о в и л а :

У липні 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, просили визнати за ними право власності на самовільно збудовані жилий будинок літ.А4-2, жилу прибудову літ.А3-2, гараж літ.Д та літню кухню літ.М, розташовані на належній їм земельній ділянці по вул.Рівна, 41-43 в м.Маріуполі Донецької області.

Посилались на те, що на підставі свідоцтва про право приватної власності на житло від 07 березня 2000 року за № 940, зареєстрованого в БТІ м.Маріуполя за № 41818 від 31 березня 2000 року, їм належить 12/25 частки жилого будинку № 41-43 по вул.Рівна в м.Маріуполі. Земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння належить позивачам на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 12 січня 2007 року серія ЯД № 129859, серія ЯД № 129862.

В 2007 році позивачами на вказаній земельній ділянці самовільно, без дозволу на забудову, без проектної документації побудувано жилий будинок літ.А4-2, жилу прибудову літ.А3-2, гараж літ.Д та літню кухню літ.М. Інші співвласники земельної ділянки та частини жилого будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на момент будівництва у домоволодінні не проживали.

Зазначили, що проведене ними самовільне будівництво не порушує прав інших осіб та відповідно до будівельно-технічної експертизи, проведеної ТОВ «Юридична фірма «ІнЮрсервіс», конструкції самовільно зведених будівель не суперечать вимогам державних будівельних норм.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 липня 2007 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на самочинно зведені жилий будинок - літ.А4-2, жилу прибудову - літ.А3-2, гараж літ.Д та літню кухню - літ.М, розташовані по вул.Рівна, 41-43 в м.Маріуполі.

Не погоджуючись з рішенням суду і посилаючись в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (до шлюбу прізвище ОСОБА_5А.), просять апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Зокрема вказують, що судом не перевірено загальні умови, дотримання яких вимагається під час будівництва об'єкта нерухомості, в тому числі наявності права на земельну ділянку, на якій ведеться нове будівництво, дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, наявність затвердженої в установленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво, дозвіл на будівництво, дотримання правил, нормативів, прав та законних інтересів інших осіб.

Судом не враховано, що чинне законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч.3 ст.376 ЦК України. В матеріалах справи відсутні докази, що позивачами оформлені та затверджені в установленому законом порядку проектна документація, що закінчені будівництвом об'єкти нерухомості приймались в експлуатацію.

Судом не взято до уваги, що домоволодіння по вул.Рівна, 41-43 в м.Маріуполі належить на праві приватної власності не тільки позивачам, але й відповідачкам ОСОБА_4 та ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 07 березня 2000 року, відповідно до якого частка 12/25 домоволодіння належить на праві сумісної власності всім вказаним особам. Співвласниками земельної ділянки являються ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_8

Крім того, як зазначено в рішенні, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (ОСОБА_5А.) не заперечували проти того, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками частини земельної ділянки, але питання про вирішення права власності у відношенні відповідачок на спірний житловий будинок не вирішувалось, чим порушені їх права.

Відповідно до ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи. Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_6 міська рада повідомлені телефонограмою, про що свідчить запис книзі телефонограм апеляційного суду за №№ 516, 517. Позивачка ОСОБА_2 та відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7 звернулись з заявою про розгляд справи без їх участі.

Дійшовши висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторін, колегія суддів враховує ті обставини, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням позивача ОСОБА_3, представник відповідача ОСОБА_6 міської ради в судове засідання апеляційного суду призначене на 08 липня 2015 року, 22 липня 2015 року не з'являвся, поважність причини своєї неявки в судове засідання, призначене на 08 годину 30 хвилин 29 липня 2015 року, не навів. Відповідачем по даній справі являється ОСОБА_6 міська рада, а не представник ОСОБА_9

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_7 - ОСОБА_10, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні позову, представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_11, яка не заперечувала проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Але рішення суду не відповідає зазначеним нормам.

Дійшовши висновку про задоволення позову суд першої інстанції вважав можливим прийняти визнання позову відповідачем, що не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів осіб, оскільки у відповідності зі ст.376 ГК України на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, самочинно збудоване на ньому, якщо це не порушує права інших осіб.

З такими висновками суду колегія суддів погодитися не може, оскільки до них суд першої інстанції дійшов на неповно з'ясованих обставинах справи та не у відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

Статтею 15 ЦПК України передбачено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, задовольняючи позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, судом не було враховане, що визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою його виникнення.

Судом не було встановлено наявність суб'єктивного права або інтересу, на захист якого подано позов, а також не з'ясовано наявність чи відсутність факту його порушення або оспорювання, а також, яким чином ОСОБА_4, ОСОБА_12 та ОСОБА_6 міська рада, до яких пред'явлений позов, порушують права позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо порушення прав позивачів при здійсненні свого права власності на збудовані будівлі, за захистом якого у них виникла необхідність звернутися до суду.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ч.5 ст.376 цього ж Кодексу на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 129862, серія ЯД № 129859, серія ЯД № 129861, серія ЯД № 129863, серія ЯД № 129860 від 12 січня 2007 року відповідно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_4 являються співвласниками земельної ділянки площею 0,0606 га, яка розташована по вул.Рівна, 41-43 Іллічівського району м.Маріуполя Донецької області (а.с.9-13).

На підставі свідоцтва на право власності на житло від 07 березня 2000 року, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_14 належить частка 12/25 будинку № 41-43 по вул.Ровна м.Маріуполя, право власності на яку було зареєстровано в БТІ м.Маріуполя за реєстровим № 41818 від 31 березня 2000 року (а.с.20).

На підставі оскаржуваного рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 13 липня 2007 року БТІ м.Маріуполя 19 жовтня 2007 року проведено реєстрацію права власності, відповідно до якої за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано за кожним право приватної власності на ? частку будинку № 41-43 по вул.Рівна м.Маріуполя (а.с.59).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не навели у позовній заяві та не надали ніяких належних документів про звернення до компетентних органів за вирішенням питання про надання дозволу на проведення будівельних робіт, про відмову у прийнятті самочинно збудованих будов в експлуатацію. У позовній заяві також позивачі не навели обставин ким порушені, невизнані чи оспорені їх права та інтереси, за захистом яких вони звернулись до суду і в чому ці порушення виражаються.

У порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України суд не вирішив питання та не встановив в рішенні, чим порушуються права позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду, не з'ясував в повній мірі думку осіб, прав та інтересів яких торкається цей спір, при здійсненні самочинного будівництва та чи не порушуються їхні права цим, оскільки відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7 внаслідок прийнятого судом рішення про задоволення позову позивачів, були позбавлені права власності на частку в житловому будинку.

Відповідно до ст.ст.9, 28 Закону України від 20.05.1999 року № 687-Х1V «Про архітектурну діяльність», ст.34, 37 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-V1 «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон України № 3038-У1 від 12 лютого 2011 року) та Порядку виконання будівельних робіт, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єктів архітектури здійснюється відповідно до затвердженої документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом. Власники та користувачі об'єктів архітектури зобов'язані отримувати в установленому законом порядку дозвіл на виконання робіт, пов'язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об'єкта архітектури; Замовник має право виконувати будівельні роботи після направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції України або її територіального органу або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва затверджених КМ України. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається відповідними інспекціями державного архітектурно - будівельного контролю на безоплатній основі. Дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації; Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені Законом України № 3038 - VІ від 17.02.2011 року та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, відповідно до якого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, залежно від категорії складності, полягає у реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката. Рішення про відмову у видачі сертифіката може бути оскаржено до суду.

Однак у порушення зазначених норм суд не дослідив, чи видавався інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області дозвіл на виконання будівельних робіт, чи приймався переобладнаний об'єкт нерухомості згідно діючого законодавства в експлуатацію, чи є затверджена в установленому порядку проектна документація, а крім того зазначені дозвіл та проектна документація до матеріалів справи не надані.

Суд не врахував зазначених вимог закону та не встановив обставин не прийняття спірного майна до експлуатації в установленому законом порядку та підстав звернення позивачів з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

В матеріалах справи також відсутні висновки відповідних державних органів: відділу архітектури та будівництва, органів пожежного та санітарного нагляду, органів енергонагляду тощо з питань відповідності самочинно переобладнаного та збудованого майна державним нормам та стандартам, вимогам пожежної безпеки, санітарним та іншим нормам.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 та ОСОБА_7 підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3

У відповідності до ч.1 ст.380 ЦПК України питання про поворот виконання рішення вирішує суд апеляційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він відмовляє у позові повністю.

У зв'язку державною реєстрацією права власності позивачів на самочинно побудовані будівлі на підставі рішення суду першої інстанції, яке підлягає скасуванню, у Відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ОСОБА_6 міського управління юстиції в порядку статті 380 ЦПК України слід направити дане рішення для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на самочинно зведені жилий будинок літ.А4-2, житлову прибудову літ.А3-2, гараж літ.Д, літню кухню літ.М, розташовані в місті Маріуполі Донецької області, по вулиці Рівна № 41-43, здійсненої на підставі рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 13 липня 2007 року.

Відповідно до вимог ст..88 ЦПК України з позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат понесених по оплаті судового збору (а.с.42) підлягає стягненню по 791 гривні 70 копійок з кожного.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 липня 2007 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 міської ради про визнання права власності на самочинно зведені жилий будинок літ.А4-2, житлову прибудову літ. А3-2, гараж літ.Д, літню кухню літ.М, розташовані в місті Маріуполі Донецької області, по вулиці Рівна № 41-43, відмовити.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на самочинно зведені жилий будинок літ.А4-2, житлову прибудову літ.А3-2, гараж літ.Д, літню кухню літ.М, розташовані в місті Маріуполі Донецької області, по вулиці Рівна № 41-43.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат по оплаті судового збору по 791 (сімсот дев'яносто одній) гривні 70 копійок з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді М.Ю.Супрун

ОСОБА_15