Рішення

від 24.07.2015 по справі 263/6428/14-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Провадження 2/263/31/2015

Справа №263/6428/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2015р. Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі

головуючої судді Кір'якової Н.П.

при секретарі Шпичак Є.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору купівлі - продажу недійсним, витребування майна, вселення, розподіл сумісно нажитого майна подружжя, визнання права власності на сумісно нажите майно членів сім'ї та його розподіл

ВСТАНОВИВ:

В липні 2014р. позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 в період з січня 2002р. до дня реєстрації шлюбу між ними - 9 серпня 2002р. та проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 в період з жовтня 2010р. по січень 2014р., про визнання спільним майна, нажитого під час шлюбу та сумісного проживання, про його розподіл та витребування.

Вказані вимоги неодноразово уточнювала та остаточно просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2 в період з січня 2002р. до дня реєстрації шлюбу між ними - 9 серпня 2002р. та проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 в період з жовтня 2010р. по січень 2014р., визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної власності, визнати недійсним договір купівлі - продажу вказаної квартири, укладений 10.03.2014р. між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, припинити право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру, розділити дану квартиру з відповідачем ОСОБА_2, визнавши за нею право власності на ? частки квартири та витребувати спірну квартиру у ОСОБА_4 на її користь, стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 вартість ? частки вказаної квартири. Також просила визнати за нею та ОСОБА_2 право спільної власності в рівних частках на кв.16, в б.13, по вул. Хіміків, в м. Бердянську, припинивши право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру. Крім того просила визнати за нею право власності на автомобіль «Пежо - 307», реєстраційний номер НОМЕР_1, припинивши право власності ОСОБА_2 на вказаний автомобіль та витребувати у ОСОБА_2 даний автомобіль. Просила визнати автомобіль ОСОБА_5 ML 250, реєстраційний номер НОМЕР_2, об*єктом права її спільної власності з ОСОБА_2 та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію в рахунок порівняння часток при розподілі сумісно нажитого майна в сумі 579750грв. Просила також витребувати у відповідача ОСОБА_4 належне їй особисто майно: кухонний гарнітур світло коричневого кольору, що складається з шести навісних шаф, столів - тумб у кількості 3 шт., стільниці, загальною вартістю 14 000 гривень; кухонну плиту фірми «Зануссі», вартістю 6000грв., спальний гарнітур: 2 кроваті, 2 прикроватні тумби, 4-х дверну шафу для суконь з антресолями, комод,

дзеркало, загальною вартістю 20000грв.; музичний центр «Панасонік» з двома колонками, вартістю 500грв; матрац, вартістю 2000грв.; покривало атласне рожеве (2200x2600) з 4 подушками, вартістю 2500грв.; ковдру з вовни коричнево-бежевого кольору, вартістю 600грв.; килим овальний, розміром 2x1,5м світло -коричневий з бежевими квітами, вартістю 1500грв.; дзеркало з 2 плафонами, вартістю 400грв.; ванну з двома стальними ручками, вартістю 2600грв.; унітаз, вартістю 1000грв.; умивальник, вартістю 1000грв.; 2 змішувачі води, вартістю 800грв.; 2 настольні лампи прикроватні з плафонам бордового кольору, вартістю 1000грв.; посуд: 6 чарок на ніжці з «богемського» скла, вартістю 550грв.; 12 чарок на ніжці, кришталевих, вартістю 800грв.; 12 келихів кришталевих для коньяку, вартістю - 1050грв.; 6 чарок кришталевих, вартістю 450грв.; 12 склянок кришталевих, вартістю 1200грв.; попільничку кришталеву, вартістю 1000грв.; 2 вази кришталеві круглі, вартістю 1200грв.; крюшонницю кришталеву з підносом, ложкою і 3 чашками, вартістю 2500грв; столовий фарфоровий сервіз, виробництва Японії, (малюнок - кленове листя), що складається з 1супниці, 1 салатниці глибокої з двома ручками, 6 тарілок маленьких, 6 тарілок середніх, 6 тарілок великих, вартістю 3000грв.; 17 скляних тарілок фірми «Люмінарк» темно - коричневого кольору, вартістю 900грв., 2 ікони із зображенням ОСОБА_6, 1 ікону із зображенням Божої матері, вартість яких їй невідома, а всього на загальну суму 66600 грв. Позов заявила з тих підстав, що вищевказані квартири та автомобіль «ОСОБА_5 ML 250» придбані під час сімейних відносин з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, рухоме домашнє майно належить їй особисто, оскільки придбане до шлюбу з ОСОБА_2, який без її відома продав вказане майно та квартиру по вул. Зелінського в м. Маріуполі відповідачу ОСОБА_4, автомобіль «Пежо - 307» придбаний під час шлюбу з ОСОБА_2 тому підлягає розподілу між ними.

В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала з вищевказаних підстав та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що проживав однією сім'єю з позивачкою лише під час шлюбу, який було зареєстровано 9.08.2002р., а розірвано 15.10.2009р. Під час шлюбу вони придбали лише автомобіль «Пежо - 307» та вказане відповідачкою домашнє майно, яке після розірвання щлюбу залишилося в належній йому квартирі АДРЕСА_2. Вказав, що за 1/2ч. автомобілю «Пежо - 305» та домашнього майна сплатив позивачці 16 тисяч доларів США ще в 2012р., тому вказане майно є його власністю і він мав право продати це майно разом з квартирою ОСОБА_4 Автомобіль «ОСОБА_5 ML 250» придбаний ним через 3 роки після розірвання шлюбу з позивачкою тому є його особистою власністю. Квартира АДРЕСА_3, належить його матері. Тому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Аналогічні пояснення надала відповідачка ОСОБА_3, яка також заперечувала проти задоволення позову .

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 також не визнав та пояснив, що квартиру АДРЕСА_2, він купив у ОСОБА_2 10.03.2014р. разом із меблями та іншим майном, яке знаходилося в квартирі, тому повертати квартиру та майно позивачці не згоден, окрім 3 ікон, які в судовому засіданні погодився повернути позивачці.

Заслухавши сторони, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України в редакції 1963р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин, суд розглядає справи про встановлення фактів: 1/ родинних відносин; 2/ знаходження громадянина на утриманні; 3/ каліцтва на виробництві; 4/ реєстрації всиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу,народження та смерті; 5/ перебування у фактичних шлюбних відносинах у передбачених законом випадках, якщо шлюб не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя; 6/ приналежності правовстановлюючих документів особі; 7/ факту смерті особи та інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав, якщо діючим законодавством не передбачено інший порядок їх встановлення.

Щодо вимог позивачки про встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 в період з січня по 9.08.2002р. судом встановлено, що позивачка з 3.07.99р. по 29.07.2002р. перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 / т.1, а.с. 129, т.2, а.с.229/,

тобто була членом його сім'ї. У судовому засіданні позивачка не надала достатніх доказів того, що перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_7 вона проживала однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_2 Допитані судом з цього приводу свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 - мати позивачки не надали суду пояснень, що позивачка у вказаний період вела з ОСОБА_2 сумісне господарство, мала спільний бюджет. Вищевказані свідки лише бачили, що ОСОБА_2 приходив в квартиру, де жила ОСОБА_2, яка на той час мала прізвище ОСОБА_7. Вказали, що ОСОБА_2 була від нього вагітна, що може свідчити лише про інтимні стосунки між ними. Відповідачка ОСОБА_3 - мати відповідача, та свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_17 суду пояснили, що до реєстрації шлюбу ОСОБА_2 постійно проживав у батьківському домі, а з ОСОБА_1 лише зустрічався. Тому вимоги позивачки про встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 в період з січня по 9.08.2002р. задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог п.5/ ч.1 ст. 256 ЦПК України в редакції 2004р. суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Щодо вимог позивачки про встановлення факту її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з жовтня 2010р. по 31 грудня 2013р. судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 9.08.2002р. Цей шлюб розірвано 15.10.2010р. рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя.

Від шлюбу ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_18, 25.10.2002р. народження, який проживає з батьком / цивільна справа №2-18853/10, а.с. 6, 7,13/.

Позивачка з цього приводу пояснила, що відразу після розірвання шлюбу вони з ОСОБА_2 помирилися, оскільки звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу вона не мала наміру з ним розлучатися, а лише хотіла його налякати. Тому після розірвання шлюбу судом вони з ОСОБА_2 продовжували проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу до кінця грудня 2013р. Вказала, що вони з ОСОБА_2 та сином спільно проживали в одній квартирі до січня 2014р., разом виїжджали на відпочинок за кордон, святкували дні народження, свята, вели електронну переписку, яка свідчить про їхні сімейні стосунки, разом з іншим подружжям ОСОБА_2 вели сімейний бізнес по торгівлі господарськими товарами, придбали квартиру в м. Бердянську та автомобіль ОСОБА_5. Також пояснила, вона була зареєстрована як фізична особа - підприємець, платила податки з прибутку магазину та як продавець отримувала зарплатню по 100грв. на день.

Відповідач ОСОБА_2 з приводу цієї частини позову пояснив, що після розірвання шлюбу підтримував з позивачкою добрі стосунки, оскільки вона тривалий час була його дружиною, є матір'ю їхнього сина, який проживав з нею до осені 2013р., але сімейних стосунків після розлучення з позивачкою не підтримував, спільного бюджету не мав, лише надавав позивачці кошти на утримання сина, ніякого бізнесу, окрім своєї основної роботи на іноземних суднах, не мав. Вказав, що разом з позивачкою не проживав, жив зі своїми батьками у батьківському будинку, а позивачка жила з сином в належній йому квартирі, оскільки іншого житла не мала. Влітку 2013р. позивачка залишила сина у його матері ОСОБА_3, а сама виїхала з квартири, оскільки почала співмешкати з іншим чоловіком. Вказав, що в закордонні поїздки на відпочинок він їздив разом із сином та позивачкою, оскільки вона не надавала своєї згоди на виїзд сина за межі України без неї, електронних листів їй не направляв, а надану нею електронну переписку неможливо ідентифікувати, оскільки вона не містить його електронного підпису. Тому у задоволенні вищевказаних вимог позивачки просив відмовити.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10 з приводу проживання ОСОБА_3 однією сім'єю після розірвання шлюбу пояснили, що бачили як ОСОБА_2 приходив в квартиру по вул. Зелінського, разом з позивачкою приїздив на автомобілі, був присутній в ресторанах на святкуванні днів народження позивачки, вони з позивачкою мали спільний бізнес. Вказали, що зі слів позивачки знали, про її примирення з ОСОБА_2, що вона продовжує з ним сімейні стосунки та що вони придбали квартиру в м. Бердянську та автомобіль ОСОБА_5. При цьому свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що протягом 2011- 2013р.р. позивачка неодноразово брала у неї гроші в борг.

Відповідачка ОСОБА_3 - мати ОСОБА_2, свідок ОСОБА_13 - його сестра в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з позивачкою проживав в батьківському будинку, сімейних стосунків з позивачкою не поновлював, спільного господарства з нею не вів, харчувався з ними і вони його обслуговували, прали одяг, готували їжу. Дані свідчення також підтвердили свідки ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_17 А пояснення свідка ОСОБА_9О, що протягом 2011-2013р.р. позивачка неодноразово брала у неї гроші в борг свідчать про відсутність у позивачки спільного бюджету з ОСОБА_2, який працює на іноземних суднах, отримує зарплатню в іноземній валюті та має фінансову можливість купувати автомобілі за десятки тисяч доларів США.

При цьому саме після розірвання шлюбу з відповідачем позивачка почала брати гроші в борг, що підтверджує пояснення відповідача, що після розірвання шлюбу він не проживав однією сім'єю з позивачкою.

Відповідно до вимог ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Суду не надано достатніх доказів того, що позивачка та відповідач ОСОБА_2 після розірвання шлюбу проживали однією сім'єю, оскільки вищевказані свідки не надали свідчень, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу постійно проживав з позивачкою, а пояснили, що лише бачили як він приходив в квартиру, що відповідач пояснив відвідуваннями свого сина, який проживав на той час з позивачкою. Також жоден свідок не вказав, що ОСОБА_2 мали спільний бюджет були пов'язані спільним побутом, а свідчення про зайняття сімейним бізнесом спростовуються поясненнями самої позивачки про те, що лише вона була зареєстрована як фізична особа - підприємець, платила податки з прибутку магазину та як продавець отримувала зарплатню по 100грв. на день. Тому в задоволенні позовних вимог про встановлення факту ї проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з жовтня 2010р. по 31 грудня 2013р. суд вважає необхідним відмовити.

При цьому суд не бере до уваги надані позивачкою фотознімки, зроблені під час її сумісного відпочинку з сином та відповідачем ОСОБА_2 за кордоном, оскільки вони свідчать лише про наявність добрих стосунків між ними і не є доказами спільного проживання та спільного побуту. Також суд не бере до уваги надану позивачкою електронну переписку, оскільки ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував, що вів таку переписку з позивачкою, а надане листування не має електронного підпису ОСОБА_2

Щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частки кв. 38, в б.13, по вул. Зелінського, в м. Маріуполі, розподіл вказаної квартири, визнання недійсним договору купівлі - продажу вказаної квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 10.03.2014р, витребування квартири у відповідача ОСОБА_4 та вселення в квартиру позивачка пояснила, що вказану квартиру вони придбали під час її першого шлюбу з ОСОБА_7 на сумісні кошти, також матеріально допомогли їхні батьки. Право власності на вказану квартиру було оформлено на ім*я її свекрухи - ОСОБА_19, оскільки її чоловік - ОСОБА_7 вживав наркотики. У подальшому вказані пояснення змінила, вказавши, що дану квартиру придбали їхні батьки з ОСОБА_7 за сумісні кошти, тому вона мала право на ? ч. вказаної квартири ще під час шлюбу з ОСОБА_7 Вказала, що шлюбні відносини з ОСОБА_7 припинила в листопаді 2001р., а розірвали цей шлюб в липні 2002р.. Також пояснила, що період з січня 2002р. до 9 серпня 2002р. вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2, який на той час був студентом, а вона працювала й мала заробіток приблизно 3тис. грв. Не бажаючи втратити вищевказану квартиру, вони з ОСОБА_2 викупили її у ОСОБА_20 за сумісні кошти. При цьому фактично заплатили ОСОБА_20 гроші лише за 1/2ч. вказаної квартири, оскільки в шлюбі з ОСОБА_7 половину грошей на придбання квартири дали її родичі. Вказала, що тільки після виселення її з квартири та звернення до суду вона взнала, що квартира до реєстрації їхнього шлюбу за договором купівлі - продажу була оформлена на ім'я ОСОБА_2, який після розірвання шлюбу, 10.03.2014р., вказану квартиру без її відома продав відповідачу ОСОБА_4 Просила визнати за нею право власності на ? частки вказаної квартири, при розподілі майна виділити їй вказану квартиру в натурі в цілому, припинивши право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру, витребувати дану квартиру у ОСОБА_4 на її користь та вселити її в спірну квартиру.

При цьому щодо обставин придбання вказаної квартири позивачка надала суперечливі пояснення, оскільки первісно в позовній заяві вказала, що вказана квартира була придбана за сумісні кошти з ОСОБА_2 Під час розгляду справи по суті, у судовому засіданні 22.09.2014р., позивачка пояснила, що відповідач ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_20 9 тисяч доларів США. При цьому вказала, що у них з ОСОБА_2 таких грошей не було і де він взяв ці кошти їй невідомо. 30.09.2014р. позивачка вже вказала, що 9 тисяч доларів США ОСОБА_2 заплатив за 1/2ч. спірної квартири, оскільки 10.03.2000р. на придбання даної квартири ОСОБА_20 половину грошей надали її родичі, а ознайомившись з договором купівлі - продажу позивачка заявила, що спірна квартира була придбана за 10021 грн., які були накопичені нею та ОСОБА_2 під час сумісного проживання до реєстрації шлюбу в 2002р.

Відповідач ОСОБА_2 з цього приводу пояснив, що квартира АДРЕСА_2, була придбана на його ім*я 30.07.2002р., тобто до шлюбу з позивачкою, за кошти його батьків, оскільки він на той час був студентом, а його батько працював капітаном на іноземних суднах. Ні позивачка, ні її батьки на придбання вказаної квартири коштів йому не надавали. Вказав, що 10.03.2014р. він продав вказану квартиру ОСОБА_4, оскільки позивачка в даній квартирі не проживала, а син проживає з ним. Тому у задоволенні вимог позивачки просив відмовити.

Відповідно до вимог ст.22 КпШС України в редакції 1969 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, лише майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Тому відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ від 15.05.1973 р. (з наступними змінами) «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню КпШС України», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, правила ст.22 КпШС України не можуть застосовуватися до спорів про поділ майна осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають розв'язуватись відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», за нормами ЦПК про спільну сумісну власність, якщо майно було набуте внаслідок спільної праці, з урахуванням ступеню участі цих осіб коштами та особистою працею у придбанні майна.

Судом встановлено, що 10.03.2000р. ОСОБА_20 на своє ім'я за договором купівлі-продажу придбала спірну квартиру по вул. Зелінського. Позивачка, пояснюючи, що ? частка даної квартири була придбана за вказаним договором для неї за кошти її батьків, відповідно ст.ст. 58, 60 ЦК України в редакції 1963р., що діяла на час виникнення спірних правовідносин, не заявляла вимоги про визнання зазначеного договору недійсним в частині покупця та про переведення на неї прав покупця ? частки спірної квартири. Тому в суду немає правових підстав для визнання за нею права власності на 1/2ч. спірної квартири за договором купівлі - продажу від 10.03.2000 р. При цьому суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_20 про участь позивачки в придбанні спірної квартири за цим договором, оскільки вони не спростовують нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу даної квартири від 10.03.2000р., за яким покупцем квартири є ОСОБА_20 Вказані свідки не були очевидцями передачі коштів на придбання квартири. При цьому свідок ОСОБА_8 взагалі знає про придбання вказаної квартири лише зі слів позивачки, а свідок ОСОБА_11 - мати позивачки судовому засіданні пояснила, що відповідач ОСОБА_2 заплатив за спірну квартиру 9 тисяч доларів і де він взяв гроші їй невідомо.

Враховуючи, що позивачка взяла шлюб з відповідачем ОСОБА_2 9.08.2002р., тобто після укладення ним договору купівлі - продажу спірної квартири з ОСОБА_20, не оспорює договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений ОСОБА_20 10.03.2000р., не надала належних доказів про свій грошовий внесок в придбання вказаної квартири, її вимоги про визнання даної квартири об'єктом права спільної часткової власності, розподіл квартири та визнання за нею права власності на дану квартиру в цілому задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.317 ЦК України в редакції 2003р. права володіння, користування та розпорядження майном належать його власнику. Оскільки за договором купівлі - продажу від 30.07.2002р. власником спірної квартири є відповідач ОСОБА_2 він мав право розпоряджатися вказаною квартирою без згоди позивачки на свій розсуд, у тому числі продати квартиру відповідачу ОСОБА_4, який відповідно до вимог ч.1 ст.388 ЦК України в редакції 2003р. є добросовісним набувачем вказаної квартири.

Тому вимоги позивачки про визнання договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного 10.03.2014р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, витребування вказаної квартири у відповідача ОСОБА_4, припинення його права власності на вказану квартиру та вселення позивачки в дану квартиру задоволенню також не підлягають.

Щодо вимог позивачки про витребування у ОСОБА_4 на її користь домашнього майна на суму 66600грв. та розподіл автомобілю «Пежо» позивачка пояснила, що домашнє майно було придбане нею до шлюбу з ОСОБА_2 тому є її особистою власністю, але в 2014р. ОСОБА_2 вказане майно разом з квартирою без її згоди продав відповідачу ОСОБА_4 Також пояснила, що автомобіль «Пежо» був придбаний на ім*я ОСОБА_2 під час шлюбу з ним, а в 2014р. ОСОБА_2 забрав автомобіль та утримує його в себе.

Відповідач стосовно вказаних вимог пояснив, що під час шлюбу після придбання квартири у ОСОБА_20 вони з позивачкою зробили в ній ремонт та придбали вказані в її уточненій позовній заяві меблі, посуд та інше майно, яке він продав відповідачу ОСОБА_4 разом із вищевказаною квартирою 10.03.2014р., оскільки позивачка в даній квартирі не проживала, а син проживає з ним. Розпорядився даною квартирою та майном, що в ній знаходилося, без згоди позивачки, оскільки після розірвання шлюбу сплатив їй грошову компенсацію за домашнє майно та за автомобіль «Пежо» в сумі 16 тисяч доларів США. Тому у задоволенні цих вимог просив відмовити.

Судом встановлено, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з 9.08.2002р. по 15.10.2009р. позивачка спільно з відповідачем ОСОБА_2 придбали автомобіль «Пежо 307», реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 144903грв.11коп., кухонний гарнітур світло коричневого кольору, що складається з шести навісних шафів, столів - тумб у кількості 3 шт., стільниці, загальною вартістю 14 000 гривень; кухонну плиту фірми «Зануссі», вартістю 6000грв., спальний гарнітур: 2кроваті, 2прикроватні тумби, 4-х дверну шафу для суконь з антресолями, комод, дзеркало, загальною вартістю 20000грв.; музичний центр «Панасонік» з двома колонками, вартістю 500грв; матрац, вартістю 2000грв.; покривало атласне рожеве (2200x2600) з 4 подушками, вартістю 2500грв.; ковдру з вовни коричнево-бежевого кольору, вартістю 600грв.; килим овальний, розміром 2x1,5м світло -коричневий з бежевими квітами, вартістю 1500грв.; дзеркало з 2 плафонами, вартістю 400грв.; ванну з двома стальними ручками, вартістю 2600грв.; унітаз, вартістю 1000грв.; умивальник, вартістю 1000грв.; 2 змішувачі води, вартістю 800грв.; 2 настольні лампи прикроватні з плафонам бордового кольору, вартістю 1000грв.; посуд: 6 чарок на ніжці з «богемського» скла, вартістю 550грв.; 12 чарок на ніжці, кришталевих, вартістю 800грв.; 12 келихів кришталевих для коньяку, вартістю - 1050грв.; 6 чарок кришталевих, вартістю 450грв.; 12 склянок кришталевих, вартістю 1200грв.; попільничку кришталеву, вартістю 1000грв.; 2 вази кришталеві круглі, вартістю 1200грв.; крюшонницю кришталеву з підносом, ложкою і 3 чашками, вартістю 2500грв; столовий фарфоровий сервіз, виробництва Японії, (малюнок - кленове листя), що складається з 1 супниці, 1 салатниці глибокої з двома ручками, 6 тарілок маленьких, 6 тарілок середніх, 6 тарілок великих, вартістю 3000грв.; 17 скляних тарілок фірми «Люмінарк» темно - коричневого кольору, вартістю 900грв., 2 ікони із зображенням ОСОБА_6, 1 ікону із зображенням Божої матері, вартість яких їй невідома, а всього на загальну суму 211503грв.11коп.

Цей висновок суду підтверджується первісною позовною заявою позивачки від 7.07.2014р., в якій вона вказала, що під час шлюбу з відповідачем вони придбали рухоме майно: меблі, побутову техніку, предмети домашнього обіходу, які знаходяться в спірній квартирі по вул. Зелінського, в м. Маріуполі / т.1 , а.с. 5/. Суд не бере до уваги пояснення позивачки, що вказане майно було придбане до шлюбу з ОСОБА_2, та свідка ОСОБА_20 про те, що кухонний гарнітур вона подарувала ОСОБА_1, оскільки відповідно до вимог ст. 224 ЦК України в редакції 1963р. /зі змінами/, що діяли станом на 2002р./, договір дарування на суму понад 500 крб. повинен бути нотаріально посвідчений. Суд також враховує, що письмових доказів про право позивачки на вказане майно / технічних паспортів, квитанцій про придбання, тощо / суду не надано, а вимоги про визнання за нею права власності на вказане майно не заявлені.

Тому вимоги позивачки про витребування вищевказаного рухомого майна задоволенню не підлягають. При цьому суд враховує, що письмових доказів про право позивачки на вказане майно / технічних паспортів, квитанцій про придбання, тощо/ суду не надано, а вимоги про визнання за нею права власності на вказане майно не заявлені.

Відповідно до вимог ст.ст. 60, 69, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ вказаного майна, при цьому їх частки у спільному майні є рівними. З урахуванням вказаної позивачкою вартості вищевказаного рухомого майна 66600грв. вартість ? частки, яка належала кожному з подружжя, становить 33300грв. Вартість 1/2ч. автомобілю «Пежо 307», реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до висновку судової авто товарознавчої експерти становить 72451грв.55коп /144903грв.11коп.:2 /т.4, а.с.19 - 30/. А вартість 1/2ч. всього придбаного під час зареєстрованого шлюбу подружжям ОСОБА_1 майна становить 105751грв. / 33300грв. + 72451грв.55коп./. При визначенні вартості вказаного майна суд виходить з його оцінки, вказаної позивачкою, оскільки відповідачем не надано доказів, які б спростовували цю оцінку, та сторони від проведення судової товарознавчої експертизи відмовилися.

Також судом встановлено, що після розірвання шлюбу, протягом 2012р., відповідач ОСОБА_2 сплатив позивачці вартість 1/2ч. сумісно нажитого під час шлюбу майна в сумі 16 тисяч доларів США, що за встановленим на той час курсом 7грв.99коп. за 1 долар становить 127840грв., та повністю компенсує належну їй 1/2 частку вказаного майна / т.1, а.с.223/. Сплативши позивачці вартість належної їй частки у спільному майні, відповідач ОСОБА_2 мав право розпорядитися ним на свій розсуд, у тому числі продати відповідачу ОСОБА_4, який відповідно до вимог ч.1 ст.388 ЦК України є добросовісним набувачем вказаного майна. Тому вимоги позивачки про витребування вищевказаного рухомого домашнього майна на суму 66600грв. у ОСОБА_4 на її користь, про визнання за нею права власності на автомобіль «Пежо 307», реєстраційний номер НОМЕР_1, припинення права власності ОСОБА_2 на вказаний автомобіль та витребування цього автомобілю на її користь задоволенню не підлягають.

При цьому суд враховує, що позивачка в судовому засіданні підтвердила отримання від ОСОБА_2 протягом 2012р. 16тисяч доларів США. Пояснення позивачки, що вказані гроші ОСОБА_2 передав їй як свою заробітну плату, суд до уваги не бере, оскільки суд дійшов до висновку, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 однією сім'єю не проживали.

Щодо вимог позивачки про визнання права спільної сумісної власності на кв.16, в б.13, по вул. Хіміків, в м. Бердянську.

З цього приводу позивачка пояснила, що вказана квартира була придбана нею спільно з ОСОБА_2 за сумісні кошти під час шлюбу в 2009р., а в 2014 вона взнала, що право власності на вказану квартиру було оформлено на ім'я матері її чоловіка - відповідачки ОСОБА_3 Вказала, що у вказаній квартирі за спільні кошти вони з ОСОБА_2 зробили ремонт, придбали меблі та предмети домашнього обіходу. Тому просила визнати дану квартиру їхньою спільною власністю.

Відповідачка ОСОБА_3 вимоги позивачки не визнала та пояснила, що спірну квартиру в м. Бердянську придбала вона разом зі своїм чоловіком, оскільки він захворів на тяжку хворобу та потребував проживання в екологічно чистому середовищі. Придбали квартиру, виконали в ній ремонт за свої кошти, оскільки її чоловік працював капітаном на іноземних суднах та мав достатньо високу зарплатню. Тому у задоволенні вимог позивачки просила відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 з цього приводу пояснив, що

квартира АДРЕСА_4, придбана його батьками в 2009 році та на даний час належить його матері. Тому у задоволенні вимог позивачки про визнання на ними права спільної сумісної власності на вказану квартиру просив відмовити.

Судом встановлено, що 10.08.2009р. відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір пайової участі №27 у будівництві житлового комплексу в м. Бердянську, по вул. Хіміків, 13 / т.1, а.с. 32-35/.

Відповідно до додаткової угоди від 1.01.2010р. до вищевказаного договору ОСОБА_3 виділено у вказаному житловому комплексі трикімнатну квартиру №16 / т.1, а.с.36/.

власність ОСОБА_1 передано вищевказану квартиру / т.1. а.с.37/.

Також встановлено, що 25.02.2010р. ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на кв.16, в б.13, по вул. Хіміків, в м. Бердянську /т.1, а.с.66 /.

Позовні вимоги про визнання вказаного свідоцтва про право власності на квартиру недійсним позивачкою не заявлені, тому правових підстав для визнання права спільної сумісної власності на вищевказану квартиру за позивачкою та ОСОБА_2 суд не має.

При цьому суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_22, яким про придбання квартири їм відомо лише зі слів позивачки. Жодних доказів про оплату вартості вказаної квартири ОСОБА_2 або ОСОБА_1 суду не надано.

Щодо позовних вимог про визнання автомобілю «ОСОБА_5 ML 250», реєстраційний номер НОМЕР_2, об'єктом права спільної сумісної власності позивачка пояснила, що вказаний автомобіль був придбаний в 2013р. на ім'я ОСОБА_2 під час їхнього проживання однією сім*єю без реєстрації шлюбу. При цьому вказала, що гроші на оплату вартості вказаного автомобілю їй надав ОСОБА_2 в доларах США, які вона обміняла на гривні та внесла в касу автосалону. Також пояснила, що саме вона поставила вказаний автомобіль на облік в МРЕВ, де її було внесено в реєстраційне посвідчення як особу, що має право керування автомобілем.

Відповідач ОСОБА_2 вказані вимоги не визнав та пояснив, що автомобіль «ОСОБА_5 ML 250» придбаний ним через 3 роки після розірвання шлюбу з позивачкою, за його особисті кошти і позивачка до його придбання не має жодного відношення, лише надавала допомогу в оформленні автомобілю, оскільки раніше працювала в МРЕВ, та скориставшись його перебуванням на той час в рейсі на іноземному судні самовільно, без його згоди та довіреності внесла своє прізвище в реєстраційне посвідчення на автомобіль, як особу, що має право керування вказаним автомобілем.

Свідок ОСОБА_13 - сестра відповідача ОСОБА_2, з цього приводу суду пояснила, що гроші ОСОБА_2 на придбання автомобілю «Мерседес» зберігалися у їхньої матері -ОСОБА_3, яка в день покупки автомобілю передала гроші їй. Оскільки вона боялася їхати в м. Донецьк з великою кількістю грошей, з нею поїхала ОСОБА_1. В автосалоні вона разом зі спеціалістами пішла оглядати автомобіль тому гроші передала ОСОБА_1, яка внесла гроші в касу автосалону, але довідка - рахунок на придбання автомобілю була видана на ім'я ОСОБА_2 і на його ім'я було видано реєстраційне посвідчення на автомобіль. Також вказала, що на підставі знайомств ОСОБА_1 по попередній роботі в МРЕВ без довіреності ОСОБА_2 її було внесено в реєстраційне посвідчення на автомобіль, як особу, що має право керування вказаним автомобілем.

Судом встановлено, що 19.04.2013р. між ТОВ «Автодім» та ОСОБА_2 було укладено договір №03-03089 купівлі-продажу автомобілю «ОСОБА_5 ML 250» за ціною 54973 євро, що становило на той час 590410грв.02коп. / т.1, а.с.24-30/.

Сторони не заперечували, що на оплату вартості вказаного автомобілю були використані гроші, які зберігалися у ОСОБА_2

При цьому позивачка заявила, що ці гроші були накопичені під час її проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Але суд вже прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому ці пояснення позивачки суд до уваги не приймає. Доказів того, що позивачка надавала свої особисті кошти на придбання вказаного автомобілю суду не надано і навіть сама позивачка таких пояснень суду не надавала. Тому підстави для задоволення вимог позивачки про визнання автомобілю «ОСОБА_5 ML 250» об*єктом права її спільної сумісної власності з ОСОБА_2 відсутні.

При цьому суд не бере до уваги пояснення вищевказаних свідків про сумісне придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобілю «ОСОБА_5 ML 250», оскільки вони також пояснили, що їм відомо про це зі слів позивачки.

Керуючись ст.ст. 10, 57-60, 61, 212, 256 ЦПК України в редакції 2004р., ст.273 ЦПК України в редакції 1963р., ст.ст. 203, 215- 218, 317, 319 ЦК України в редакції 2003р., ст.ст. 112, 115 ЦК України в редакції 1963р., ст.ст. 22, 28 КпШС України в редакції 1969р., ст. ст. 3, 57, 74 СК України в редакції 2003р., суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору купівлі - продажу недійсним, витребування майна, вселення, розподіл сумісно нажитого майна подружжя, визнання права власності на сумісно нажите майно та його розподіл задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 ікону без обрамлення із зображенням ОСОБА_6, ікону в дерев'яному обрамленні із зображенням Божої матері, ікону в дерев'яному обрамленні із зображенням ОСОБА_6.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору купівлі - продажу недійсним, витребування майна, вселення, розподіл сумісно нажитого майна подружжя, визнання права власності на сумісно нажите майно та його розподіл відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів після його проголошення, а особами, які не були присутні під час проголошення рішення, протягом 10 днів після отримання копії рішення суду.

Суддя Н.П.Кір'якова