22-ц/775/928/2015(м)
263/6428/14-ц
Категорія 59 Головуючий у 1-й інстанції Кір'якова Н.П.
Суддя-доповідач Мироненко І.П.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
22 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Мироненко І.П.
суддів Лісового О.О., Ткаченко Т.Б.
при секретарі Собецькій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна, вселення, розподіл сумісно нажитого майна подружжя, визнання права власності на сумісно нажите майно членів сім'ї та його розподіл,-
в с т а н о в и л а:
В липні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом і з урахуванням уточнень просила: встановити факт її проживання з ОСОБА_3 в період з січня 2002 року до дня реєстрації шлюбу між ними - 09 серпня 2002 року та проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 в період з жовтня 2010 року по січень 2014 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної власності, визнати недійсним договір купівлі - продажу вказаної квартири, укладений 10 березня 2014 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5, припинити право власності ОСОБА_5 на цю квартиру, розділити дану квартиру з відповідачем ОСОБА_3, визнавши за нею право власності на 3/4 частки та витребувати спірну квартиру у відповідача ОСОБА_5 на її користь, стягнувши з неї на користь ОСОБА_3 вартість 1/4 частки. Також просила визнати за нею та ОСОБА_3 право спільної власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_2, припинивши право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру. Крім того, просила визнати за нею право власності на автомобіль «Пежо 307», реєстраційний номер НОМЕР_1, припинивши право власності ОСОБА_3 на вказаний автомобіль та витребувати у нього даний автомобіль. Просила визнати автомобіль «Мерседес Бенц ML 250», реєстраційний номер НОМЕР_2, об'єктом права її спільної власності з ОСОБА_3 та стягнути з нього на її користь грошову компенсацію в рахунок порівняння часток при розподілі сумісно нажитого майна в сумі 579 750 грн. Просила також витребувати у відповідача ОСОБА_5 належне їй особисто майно, а саме: кухонний гарнітур світло коричневого кольору, що складається з шести навісних шаф, столів - тумб у кількості 3 шт., стільниці, загальною вартістю 14 000 грн.; кухонну плиту фірми «Зануссі», вартістю 6000 грн., спальний гарнітур: 2 ліжка, 2 тумби до ліжка, 4-х дверну шафу для суконь з антресолями, комод, дзеркало, загальною вартістю 20 000 грн.; музичний центр «Панасонік» з двома колонками, вартістю 500 грн.; матрац, вартістю 2000 грн.; покривало атласне рожеве (2200x2600) з 4 подушками, вартістю 2500 грн.; ковдру з вовни коричнево-бежевого кольору, вартістю 600 грн.; килим овальний, розміром 2x1,5м світло-коричневий з бежевими квітами, вартістю 1500 грн.; дзеркало з 2 плафонами, вартістю 400 грн.; ванну з двома стальними ручками, вартістю 2600 грн.; унітаз, вартістю 1000 грн.; умивальник, вартістю 1000 грн.; 2 змішувачі води, вартістю 800 грн.; 2 настільні лампи до ліжка з плафонам бордового кольору, вартістю 1000 грн.; посуд: 6 чарок на ніжці з «богемського» скла, вартістю 550 грн.; 12 чарок на ніжці, кришталевих, вартістю 800 грн.; 12 келихів кришталевих для коньяку, вартістю 1050 грн.; 6 чарок кришталевих, вартістю 450 грн.; 12 склянок кришталевих, вартістю 1200 грн.; попільничку кришталеву, вартістю 1000 грн.; 2 вази кришталеві круглі, вартістю 1200 грн.; крюшонницю кришталеву з підносом, ложкою і 3 чашками, вартістю 2500 грн.; столовий фарфоровий сервіз, виробництва Японії, (малюнок - кленове листя), що складається з 1 супниці, 1 салатниці глибокої з двома ручками, 6 тарілок маленьких, 6 тарілок середніх, 6 тарілок великих, вартістю 3000 грн.; 17 скляних тарілок фірми «Люмінарк» темно - коричневого кольору, вартістю 900 грн., 2 ікони із зображенням Миколи Чудотворця, одну ікону із зображенням Божої матері, вартість яких їй невідома, а всього на загальну суму 66600 грн.
Позов заявлено з тих підстав, що вищевказані квартири та автомобіль «Мерседес Бенц ML 250» були придбані під час сімейних відносин з відповідачем ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, рухоме домашнє майно належить їй особисто, оскільки придбане до шлюбу з ОСОБА_3, який без її відома продав вказане майно та квартиру по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_5, автомобіль «Пежо 307» придбаний під час шлюбу з ОСОБА_3 тому підлягає розподілу між ними.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 ікону без обрамлення із зображенням Миколи Чудотворця, ікону в дерев'яному обрамленні із зображенням Божої матері, ікону в дерев'яному обрамленні із зображенням Миколи Чудотворця.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідачів на користь апелянта судові витрати.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог і витребування у відповідача ОСОБА_5 ікон апелянтом не оскаржується.
Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу без участі відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності за участі їх представника ОСОБА_8 (т.4 а.с. 179,180).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_9, які підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду в частині відмови в задоволені позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, заперечення відповідача ОСОБА_4, представника відповідачів ОСОБА_8, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із роз'ясненнями, які містяться у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Тому, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції в межах апеляційного оскарження в частині відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно положень ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статя 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.ст.16-18 Закону України «Про власність», ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним до 01 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю).
В інших випадках спільна власність громадян визнавалася частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності в разі придбання майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створені спільної власності.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'я (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим, суду, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Така правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 25 грудня 2013 року справа №6-135цс13, від 23 вересня 2015 року справа №6-1026 цс15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_2 в обгрунтування своїх вимог посилалася на те, що вони з відповідачем ОСОБА_3 з січня 2002 року по 09 серпня 2002 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, мали спільний бюджет і взаємні права, набували спільну сумісну власність, зокрема квартиру АДРЕСА_1 (1/2 частини).
Відмовляючи в задоволені позову в цій частині суд першої інстанції правильно виходив з того, що з 1999 року по 29 липня 2002 року позивач ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, а спірна квартира була придбана відповідачем ОСОБА_3 30 липня 2002 року (т.1 а.с. 129, т.2 а.с. 227,229).
Той факт, що шлюб з ОСОБА_10 було розірвано на підставі рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 23 квітня 2002 року (т.4 а.с. 189) на висновки суду не впливає, оскільки належних та допустимих доказів про власну участь у набутті спірного майна позивачем ОСОБА_2 надано не було.
Угоди про спільну працю з метою придбання у спільну сумісну власність спірного майна між сторонами також не укладалось.
Доводи апеляційної скарги про належність позивачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року ? частини квартири АДРЕСА_1 є безпідставними.
Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 березня 2000 року квартира АДРЕСА_1 була придбана на ім'я ОСОБА_11
Позивач ОСОБА_2 цього договору не оспорювала, а лише вказувала на те, що дана квартира була придбана її батьками та батьками її першого чоловіка ОСОБА_10, а тому, виходячи з положень ст.22 КпШС, їй належить 1/2 частина квартири.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за позивачем ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної квартири за договором купівлі-продажу від 10 березня 2000 року. Показам свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 щодо обставин придбання цієї квартири судом дана належна оцінка.
Також безпідставними є і доводи скарги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 10 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, витребування даної квартири у відповідача ОСОБА_5, припинення його права власності на цю квартиру.
Відповідно до вимог ст.317 ЦК України, в редакції 2003 року, права володіння, користування та розпорядження майном належать його власнику.
Згідно ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідач ОСОБА_3, будучи власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 2002 року, мав право розпоряджатися вказаною квартирою без згоди позивача на власний розсуд, у тому числі продати квартиру відповідачу ОСОБА_5
Отже, ОСОБА_5 набув право власності на вищезазначену квартиру на підставах, що не заборонені законом, а саме на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 10 березня 2014 року.
Позивач ОСОБА_2 заявляючи вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, своє право власності на квартиру, що знаходиться у володінні відповідача ОСОБА_5, не довела.
Твердження позивача ОСОБА_2 про те, що внаслідок зняття з реєстрації та продажу квартири АДРЕСА_1 були порушені житлові права неповнолітнього сина ОСОБА_14, 2002 року народження, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки не є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до положень ст.57 СК України особистою власністю подружжя є майно набуте ним до шлюбу.
За положеннями ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. В разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом (ч.1 ст. 70 СК України).
Як встановлено судом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 серпня 2002 року, який було розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 15 жовтня 2010 року.
За час шлюбу позивач спільно з відповідачем ОСОБА_2 придбали автомобіль «Пежо», реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість якого за висновками судово-товарознавчої експертизи складає 144 903 грн. 11 коп. Крім того, було придбано: кухонний гарнітур світло коричневого кольору, що складається з шести навісних шаф, столів - тумб у кількості 3 шт., стільниці, загальною вартістю 14 000 грн.; кухонну плиту фірми «Зануссі», вартістю 6000 грн., спальний гарнітур: 2 ліжка, 2 тумби до ліжка, 4-х дверну шафу для суконь з антресолями, комод, дзеркало, загальною вартістю 20 000 грн.; музичний центр «Панасонік» з двома колонками, вартістю 500 грн.; матрац, вартістю 2000 грн.; покривало атласне рожеве (2200x2600) з 4 подушками, вартістю 2500 грн.; ковдру з вовни коричнево-бежевого кольору, вартістю 600 грн.; килим овальний, розміром 2x1,5м світло-коричневий з бежевими квітами, вартістю 1500 грн.; дзеркало з 2 плафонами, вартістю 400 грн.; ванну з двома стальними ручками, вартістю 2600 грн.; унітаз, вартістю 1000 грн.; умивальник, вартістю 1000 грн.; 2 змішувачі води, вартістю 800 грн.; 2 настільні лампи до ліжка з плафонам бордового кольору, вартістю 1000 грн.; посуд: 6 чарок на ніжці з «богемського» скла, вартістю 550 грн.; 12 чарок на ніжці, кришталевих, вартістю 800 грн.; 12 келихів кришталевих для коньяку, вартістю 1050 грн.; 6 чарок кришталевих, вартістю 450 грн.; 12 склянок кришталевих, вартістю 1200 грн.; попільничку кришталеву, вартістю 1000 грн.; 2 вази кришталеві круглі, вартістю 1200 грн.; крюшонницю кришталеву з підносом, ложкою і 3 чашками, вартістю 2500 грн.; столовий фарфоровий сервіз, виробництва Японії, (малюнок - кленове листя), що складається з 1 супниці, 1 салатниці глибокої з двома ручками, 6 тарілок маленьких, 6 тарілок середніх, 6 тарілок великих, вартістю 3000 грн.; 17 скляних тарілок фірми «Люмінарк» темно - коричневого кольору, вартістю 900 грн., 2 ікони із зображенням Миколи Чудотворця, одну ікону із зображенням Божої матері, всього майна на загальну суму 66 600 грн.
Виходячи із презумпції спільного сумісного майна подружжя суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позову про витребування у відповідача ОСОБА_5 зазначеного майна, а саме: меблів, побутової техніки, предметів домашнього вжитку, що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1, оскільки позивачем належним письмових доказів про право на вказане майно на підставі ст.57 СК України надано не було.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_3 після розірвання шлюбу, протягом 2012 року, сплатив позивачу вартість ? частини сумісно нажитого під час шлюбу майна в сумі 16 000 доларів США, що за встановленим на той час курсом НБУ становило 127 840 грн. (т.1 а.с. 223).
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано не були прийняті до уваги твердження позивача про те, що вказані гроші ОСОБА_3 передав їй як свою заробітну плату, оскільки суд дійшов висновку, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 однією сім'єю не проживали.
За таких обставин, відповідач ОСОБА_3 сплативши позивачу вартість належної їй частки у спільному майні, мав право розпорядитися ним на власний розсуд, у тому числі продати відповідачу ОСОБА_5 Тому позовні вимоги про витребування зазначеного побутового майна у відповідача ОСОБА_5, визнання за нею права власності на автомобіль «Пежо 307», припинення права власності ОСОБА_3 на цей автомобіль і витребування його у відповідача задоволенню не підлягають.
Також безпідставними та необґрунтованими є доводи позивача про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2, оскільки дана квартира належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 лютого 2010 року, яке було видане на підставі договору пайової участі №27 від 10 серпня 2009 року та додаткової угоди до нього від 01 січня 2010 року (т.1 а.с. 32-35, 36,37, 66).
Позивач ОСОБА_2 будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження того, що дана квартира купувалась за сумісно нажиті кошти нею та відповідачем ОСОБА_3 суду не надала. З оглянутої в судовому засіданні довідки банку про надходження коштів на рахунок відповідача ОСОБА_4 не можливо встановити ким саме зроблені ці перекази.
Суд дав належну оцінку показам свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16 і обґрунтовано не прийняв їх до уваги, оскільки про придбання подружжям ОСОБА_4 квартири у м.Бердянську їм відомо лише зі слів самої позивача ОСОБА_2
Крім того, одноособова участь відповідача ОСОБА_4 у придбані спірної квартири підтверджується сплатою пайових внесків за договором пайової участі №27 від 10 серпня 2009 року, а також договорів благоустрою про утримання будинку і споруд та прибудинкової території, надання телекомунікаційних послуг, договору про виготовлення кухонних меблів до вищевказаної квартири.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що вона безпосередньо займалася проведенням ремонту в спірній квартирі, укладала з виконавцем цього ремонту свідком ОСОБА_17 договір, є неспроможними, оскільки зазначені обставини не підтверджено будь-якими належними доказами щодо проведення цього ремонту за спільні сумісні з відповідачем ОСОБА_3 кошти.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для визнання квартири у м.Бердянську об'єктом права спільної сумісної власності позивача і відповідача ОСОБА_3 та її поділу.
Що стосується позовних вимог про визнання автомобіля «Мерседес Бенц МL 250», реєстраційний номер НОМЕР_2, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2013 року на ім'я відповідача ОСОБА_2, об'єктом права спільної сумісної власності, колегія суддів зазначає наступне.
Майнові відносини між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, регулюються ст.74 СК України.
Як роз'яснено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловік та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбане спірне майно, що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Розглядаючи спори цієї категорії та при вирішені відповідних справ, суд має використовувати таку оціночну категорію як «усталені відносини, що притаманні подружжю». Під «усталеністю» слід розуміти певний часовий критерій, тобто строк перебування у фактичних шлюбних відносинах. Що ж до розуміння «відносин, що притаманні подружжю», то його зміст стосується якісної характеристики співжиття, яка може виражатися у спільному ведені господарства, плануванні спільного бюджету, догляду за спільними дітьми або дітьми одного з подружжя тощо.
Відповідно до положень ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Згідно ч.3 якої, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 15 жовтня 2010 року про розірвання шлюбу було встановлено, що сторони тривалий час спільно не проживають, між ними утворились відносини які виключають збереження сім'ї (т.1 а.с. 17).
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_19 пояснювали, що позивач та відповідач ОСОБА_2 проживали разом в квартирі АДРЕСА_1, разом їздили на автомобілі, вели спільний бізнес, відпочивали.
Разом з тим, з пояснень зазначених свідків не вбачається, що позивач та відповідач ОСОБА_2 постійно або тривалий час проживали однією сім'єю, мали спільний бюджет, побут та вели спільне господарство, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності доказів, що між останніми склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
До такого висновку суд дійшов також враховуючи пояснення свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 ОСОБА_23, які пояснили, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 проживав у матері ОСОБА_4, але часто відвідував позивача ОСОБА_2, з якою залишилася проживати їх спільна дитина. Зазначені свідки заперечували наявність усталених сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Посилання позивача на покази свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_15, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 наведених висновків суду не спростовує.
Залучені до матеріалів справи фотографії свідчать про обставини відпочинку позивача разом із відповідачем ОСОБА_3 та їх спільною дитиною за кордоном, проведення свят, та не несуть в собі інформацію на підтвердження усталених сімейних відносин між ними, взаємних прав та обов'язків, спільного бюджету, побуту та господарства.
Що стосується електронної переписки, то суд першої інстанції обґрунтовано не взяв її до уваги, оскільки надане позивачем листування не має електронного підпису відповідача ОСОБА_3, а останній в судовому засіданні заперечував проведення такої переписки.
Матеріали справи також не містять доказів, що позивач в період 2010-2013 року мала доходи, які були вкладені в спільний з відповідачем ОСОБА_3 бюджет та використані на придбання автомобіля «Мерседес Бенц МL 250».
За таких обставин, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3 з жовтня 2010 року по грудень 2013 року та визнання об'єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача ОСОБА_3 автомобіля «Мерседес Бенц МL 250» і стягнення на її користь грошової компенсації.
Переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволені позову.
Позивачем в апеляційному суді не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та могли б вплинути на правільність висновків суду в оскаржуваній частині рішення, тому у апеляційного суду відутсутні підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, проведеної судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування рішення суду першої інстанції, у справі не встановлено.
З урахуваням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та межах доводів апеляційного оскарження, на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування рішення суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: І.П. Мироненко
О.О. Лісовий
Т.Б. Ткаченко
Суд | Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь) |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2015 |
Оприлюднено | 29.10.2015 |
Номер документу | 52784885 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)
Мироненко І. П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні