Постанова

від 13.07.2015 по справі 826/15887/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2015 р. м. Київ К/800/16230/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року

у справі № 826/15887/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Мостобуд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 14.08.2013 року №0001024230. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (код ЄДРПОУ 01386326, адреса: 01033, м.Київ, Голосіївський район, вулиця Паньківська, будинок 5) судові витрати в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (код ЄДРПОУ 38716554 адреса: 03680, м.Київ, Солом'янський район, вулиця Леванєвського, будинок 2).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суд апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ «Мостобуд» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні взаєморозрахунків із ТОВ «Ностромо Плюс» за період з 01.07.2012 року по 31.03.2013 року відповідачем складено акт від 31.07.2013 року №894/42-30/01386326, яким встановлено порушення п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 399 000, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.08.2013 року №0001024230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 498 750, 00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 399 000, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 99 750, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень вимог податкового законодавства позивачем та неправомірного прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками відповідача про порушення позивачем вимог закону та правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідно до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити, зокрема: г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ностромо Плюс» 23.03.2011 року укладено два договори оренди об'єктів нерухомості № МД/24-37 та № 50-УМ, які вказані в податкових накладних в якості виду цивільно-правового договору та актах надання послуг.

Проте 03.03.2012 року ТОВ «Ностромо Плюс» дані об'єкти нерухомості було відчужено на користь нерезидента Monumentumbezit RE B.V., що стало підставою для висновку податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податкових накладних, виданих ТОВ «Ностромо Плюс» на користь позивача в період з 31.07.2012 року по 28.02.2013 року, оскільки вони не відповідають вимогам п. 201.1 Податкового кодексу України (невірний вид цивільно-правового договору).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із змістом трьохсторонніх угод, укладених між ТОВ «Monumentumbezit RE B.V.», ТОВ «Ностромо Плюс» та ПАТ «Мостобуд», сторони дійшли згоди, що договори оренди від 23.03.2011 року є чинними, положення цих договорів залишаються незмінними та продовжують діяти для ПАТ «Мостобуд» і ТОВ «Ностормо Плюс».

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ТОВ «Ностромо Плюс», виписуючи на користь позивача податкові накладні та зазначаючи в них реквізити та номенклатуру первинних договорів оренди, діяло в рамках повноважень, внаслідок чого посилання ДПІ на формування позивачем податкового кредиту по податковим накладним, що не відповідають вимогам п.201.1 Податкового кодексу України, не знайшли свого підтвердження фактичними обставинами справи.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем з метою підтвердження правомірності формування податкового кредиту по податковим накладним, до податкових декларацій з ПДВ за період з 01.07.2012 року по 31.08.2013 року, з 01.10.2012 року по 28.02.2013 року, подано заяви зі скаргами на контрагентів, в т.ч. ТОВ «Ностромо Плюс».

Таким чином, встановлено, що на момент здійснення перевірки у позивача були всі передбачені законодавством документи, а саме вчасно подані податкові декларація з додатком 8, подані в електронній формі, а також копії відповідних документів на підтвердження факту отримання послуг позивачем від свого контрагента.

Посилання податкового органу на довідку, якою встановлено відсутність контрагента позивача за місцем знаходження, помилково прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, згідно зі ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Проте судом першої інстанції зазначені вище правові норми не враховано та зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» судові витрати в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» судових витрат у розмірі 2 294, 00 грн. з Державного бюджету України.

Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Крім того, керуючись частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає задоволенню вимога касаційної скарги в частині стягнення судових витрат за подання касаційної скарги в розмірі 1 278, 91 грн.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року у справі № 826/15887/13-а скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/15887/13-а залишити в силі, змінивши абзац третій її резолютивної частини шляхом викладення її в такій редакції:

«Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» судові витрати в сумі 2 294, 00 грн. з Державного бюджету України».

Присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» 1 278, 91 грн. сплаченого судового збору за подання касаційної скарги та стягнути їх з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук