Ухвала

від 29.07.2015 по справі 804/5182/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2015 р. м. Київ К/800/55395/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуНікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року у справі№804/5182/14 за позовомПриватного акціонерного товариства «Центральний універмаг» доНікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Центральний універмаг» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Центральний універмаг») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Нікопольська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27 березня 2014 року №0001401501, №0001391501, №0003331703 та рішення №0003341703 про застосування штрафних санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 27 березня 2014 року № 0001401501 в частині визначення Приватному акціонерному товариству «Центральний універмаг» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 518661,40 грн., з яких: за основним платежем 461352,72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 57308,68 грн. та № 0001391501, яким Приватному акціонерному товариству «Центральний універмаг» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 474255,25 грн., з яких: за основним платежем 394082,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 80173,25 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову та ухвалено нове, яким позов задоволено повністю.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року і постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області була проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Центральний універмаг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки викладені в акті від 18 лютого 2014 року № 567/221/13457132.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення ПАТ «Центральний універмаг»:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 466255 грн.;

- статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 394082 грн.;

- пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3501,63 грн.;

- пункту 1 статті 7, пункту 6 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого за 2012 рік занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 9431,06 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення 27 березня 2014 року Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області податкових повідомлень - рішень:

№0001401501, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 466255 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 58534,25грн.;

№0001391501, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 394082 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 80173,25грн.;

№0003331703, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 3501,63 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 875,41грн.

Також відповідачем 27 березня 2014 року винесено рішення №0003341703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 14146,59грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Центральний універмаг» в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27 березня 2014 року № 0001401501 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 518661,40 грн., з яких: за основним платежем 461352,72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 57308,68 грн. та № 0001391501 повністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належним чином оформленими первинними документами виконання договірних відносин з названими в акті перевірки контрагентами, а тому правомірно віднесено до складу витрат та податкового кредиту суми, сплачені за результатами виконання зазначених договірних відносин.

Натомість, з огляду на встановлення податковим органом під час перевірки ненадання підзвітною особою позивача до авансових звітів первинних документів, підтверджуючих витрати, за січень 2012 р. - червень 2012 р. у розмірі 23 344,20 грн., суд погодився з правомірністю висновку Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про віднесення зазначених сум до отриманого відповідною підзвітною особою додаткового доходу, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та з якого підлягає нарахуванню та сплаті єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Задовольняючи позовні вимоги повністю суд апеляційної інстанції зазначив про надання позивачем закупівельних актів, доданих до звітів особи, яка отримувала грошові кошти, а також документів про оприбуткування закупленої продукції, що свідчить про помилковість висновків податкового органу.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Глобінський м'ясокомбінат», ТОВ «Спроба», ТОВ «ТД «Негоциант», ТОВ «МІК», ДП «ЛАКТАЛІС-Україна», ТОВ «АЛАН», ПП фірма «Сирена» мали місце договірні відносини по поставці товарів.

На підтвердження товарності та реальності виконання зазначених угод, в матеріалах справи містяться копії належних первинних документів. Крім того, надані письмові пояснення та довідки від директорів та уповноважених осіб підприємств-контрагентів, а також актами звірки між позивачем та ТОВ «Глобінський м'ясокомбінат», ТОВ «Спроба», ТОВ «ТД «Негоциант», ТОВ «МІК», ДП «ЛАКТАЛІС-УКРАЇНА», ТОВ «АЛАН».

Отже, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, договірні відносини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Враховуючи викладене, а також з огляду на відсутність у рішенні суду першої інстанції обґрунтувань задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27 березня 2014 року № 0001401501 в частині, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову повністю та скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення в повному обсязі.

Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 27 березня 2014 року № 0003331703 та рішення № 0003341703 про застосування штрафних санкцій, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для винесення зазначених рішень стало виявлення під час перевірки отримання підзвітною особою ОСОБА_4 грошових коштів під звіт для закупки продуктів харчування. При звітуванні за видані під звіт кошти до авансових звітів названою особою були додані закупівельні акти про закупівлю у ФОП ОСОБА_5 продуктів на суму 23344,20 грн.

Згідно наданих позивачем пояснень протягом 2012 року представником товариства здійснювалась закупівля м'яса на центральному ринку в м. Нікополь у ФОП ОСОБА_5 для господарської діяльності.

За результатами направлення податковим органом запитів стосовно підтвердження взаємовідносин із зазначеною особою було отримано відповіді згідно з якими ФОП ОСОБА_5 у 2012 році підприємницьку діяльність не здійснювала, доходів не отримувала, з ПАТ «Центральний універмаг» жодних договорів та закупівельних актів не підписувала.

Також згідно листа ДП «Нікопольський центральний ринок» протягом 2012 року між підприємством та ФОП ОСОБА_5 договори оренди торгового місця не укладались, плата містового, послуг та інших витрат не здійснювалась.

У зв'язку з викладеним відповідач дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження здійснення виплати ФОП ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 23344,20 грн. та ненадання підзвітною особою до авансових звітів первинних документів, які підтверджують відповідні витрати.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) на момент виникнення спірних правовідносин врегульований Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 у відповідній редакції (далі по тексту - Положення №637).

Відповідно до приписів пунктів 2.1 та 2.2 названого Положення підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Пунктом 3.1 Положення №637 закріплено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно з визначенням, наведеним в пункті 1.1 Положення №637 розрахунковим документом є документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Тим часом, відповідно до наказу Мінторга СРСР від 20 серпня 1986 року №201 «Формы первичной учетной документации в торговле и общественном питании» закупівельний акт складається в одному екземплярі в момент здійснення покупки у населення (продавця) представником підприємства (організації) мало розповсюджених овочів по цінам, визначеним за згодою сторін.

Як зазначено вище підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При оформленні закупівлі продукції у фізичних осіб, не зареєстрованих суб'єктами підприємницької діяльності, як первинний документ може використовуватись закупівельний акт, який відповідно до Методичних рекомендацій щодо впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих з міжнародними стандартами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17 червня 2003 року №157, визначено як прибутковий документ.

Проте зазначений акт не є розрахунковим документом, який в силу приписів Положення №637 має бути наданий підзвітною особою на підтвердження використання отриманих нею коштів.

Крім того, суди не звернули увагу, що наявні в матеріалах справи закупівельні акти не містять обов'язкових реквізитів, визначених у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до авансових звітів підзвітною особою використано грошові кошти у більшому розмірі ніж зазначено в закупівельних актах доданих до них.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 27 березня 2014 року № 0003331703 та рішення № 0003341703 про застосування штрафних санкцій не можна вважати законними та обґрунтованими.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року у справі №804/5182/14 в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27 березня 2014 року № 0003331703 та рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0003341703 про застосування штрафних санкцій від 27 березня 2014 року скасувати.

3. У цій частині справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

4. В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року у справі №804/5182/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та в частині направлення справи на новий розгляд оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна