Ухвала

від 28.07.2015 по справі 2а-2736/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/24620/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014

у справі № 2а-2736/11/1070

за позовом Приватного підприємства "Деметра Інтер"

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014, задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0001060232/1283 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 773940,00 грн., у тому числі за основним платежем на 619152,00 грн. та за штрафними санкціями на 154788,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Деметра Інтер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 19.05.2011 №3140/23-2/33847883/126, в якому встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: п.10.1, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 633413,00 грн., у тому числі за липень 2010 року - 288008,00 грн., жовтень 2010 року - 185190,00 грн., листопад 2010 року - 145954,00 грн., грудень 2010 року - 14261,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0001060232/1283, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 791766,00 грн., у тому числі 633413,00 грн. за основним платежем та 158353,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем частково сплачено кошти згідно з вказаним податковим повідомленням-рішенням, а саме заборгованість зі сплати основного платежу в розмірі 14261,00 грн., що відповідає сумі безпідставно сформованого податкового кредиту за грудень 2010 року, непідтвердженого під час перевірки податковими накладними, та зі сплати штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3565,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Українська агропромислова спілка», на виконання умов договорів купівлі-продажу, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: видатковими накладними; податковими накладними; реєстрами виданих та отриманих податкових накладних; банківськими виписками на підтвердження перерахування коштів на рахунок контрагента.

На підтвердження транспортування придбаного позивачем у ТОВ «Українська агропромислова спілка» товару до матеріалів справи надано: договір перевезення №З-4-04 від 01.05.2010, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2 (перевізник); свідоцтво серії НОМЕР_1 про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_2; ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; товарно-транспортні накладні; акти здачі-прийняття робіт; платіжні доручення з позначками банку про перерахування коштів на оплату послуг за перевезення вантажу.

Також, позивачем, основними видами діяльності якого є виробництво машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів, оптова торгівля сільськогосподарською технікою, були надані докази щодо подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Українська агропромислова спілка» комплектуючих до устаткування для сушіння, зберігання та транспортування зернових культур, а також виготовленого обладнання контрагентам-покупцям (договори, видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, калькуляції вартості виробництва продукції).

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «Українська агропромислова спілка», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

За наведених обставин, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 773940,00 грн.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль