Постанова

від 27.07.2015 по справі 922/2136/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2015 р. Справа № 922/2136/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - Личагін Н.В.;

відповідач - Давидюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3664 Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 17 червня 2015 року по справі №922/2136/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр"Діакон", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське товариство "Колос", с. Гоптівка

про стягнення коштів в розмірі 137419,40 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17 червня 2015 року по справі (суддя Пономаренко Т.О.) у задоволенні позову відмовлено частково. Стягнуто з ТОВ "Сільськогосподарське товариство "Колос" на користь ТОВ "Інженерно-технічний центр "Діакон" основний борг у сумі 94 871 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 897,42 грн. В частині стягнення суми коригування на індекс інфляції в розмірі 40 747,15 грн. та 3% річних у сумі 1 801,25 грн. - відмовлено.

Позивач з рішенням не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та змінити в частині стягнення коригування на індекс інфляції та 3% річних.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, 19 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське товариство "Колос" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Діакон" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №11 (надалі - Договір), предметом якого було постачання продавцем пшениці у кількості 54 тони +-10%.

Відповідно до п. 3.1. Договору товар постачається окремими партіями на умовах - вивозу автотранспортом продавця зі складу продавця в строк до 31 серпня 2014 року.

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється на підставі рахунку, накладної продавця на умовах 100% оплати за безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок продавця в строк до 31 серпня 2014 року.

Відповідачем 19 серпня 2014 року було виставлено рахунок-фактуру №34 на загальну суму 94 871,00 грн.

Позивач 20 серпня 2014 року здійснив передплату у розмірі 94 871,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку позивача. Тобто, позивач свій обов'язок за Договором виконав у повному обсязі.

Згідно п. 3.4. Договору у разі нездійснення поставки у строк до 31 серпня 2014 року продавець зобов'язався повернути отримані грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця в строк до 30 вересня 2014 року.

Судом першої інстанції під час розгляду справи також встановлено, що відповідач свій обов'язок щодо поставки товару в строк, визначений пунктом 3.1. Договору, не виконав, грошові кошти не повернув.

На підставі чого, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст. ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється на підставі рахунку, накладної продавця на умовах: 100% оплати за безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок продавця в строк до 31 серпня 2014 року.

20 серпня 2014 року позивач здійснив передплату у розмірі 94 871,00 грн. на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №34 від 19.08.2014 р.

Проте відповідач в свою чергу не виконав своїх зобов'язань за Договором, а саме не поставив товар у строк, що передбачений Договором купівлі-продажу №11 від 19.08.2014 р.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися - належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що, оскільки відповідач тверджень, викладених позивачем не спростував, не надав суду доказів сплати позивачу грошових кошти в сумі 94 871,00 грн., суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми коригування на індекс інфляції в розмірі 40 747,15 грн. та 3% річних у сумі 1 801,25 грн, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позову в цій частині, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана сума є передоплатою за Договором купівлі-продажу №11 від 19.08.2014 р., а тому на неї не нараховуються інфляційні та річні, встановлені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми коригування на індекс інфляції в розмірі 40 747,15 грн. та 3% річних у сумі 1 801,25 грн. задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов висновків, підтверджених матеріалами справи, при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17 червня 2015 року по справі №922/2136/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 31.07.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.