Рішення

від 20.07.2015 по справі 42/278

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2015Справа №42/278

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» доЖитлово-будівельного кооперативу «Ромашка-3» простягнення 365102 грн. 09 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Іващенко О.В. - представник за довіреністю № 91/2014/12/01-2 від 01.12.2014;

від відповідача: Бардаш О.В. - представник за довіреністю № 1 від 13.01.2015.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.06.2008 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Ромашка-3" про стягнення 567441 грн. 82 коп. заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 та Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.04.2007, а саме: 418040 грн. 02 коп. основного боргу, 21067 грн. 87 коп. 3% річних та 128333 грн. 93 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 (та в редакції Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.04.2007) не у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання зі сплати за спожиту ним теплову енергію, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за період з 01.05.2005 до 01.05.2008 у розмірі 418040 грн. 02 коп. Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21067 грн. 87 коп. та інфляційні втрати у розмірі 128333 грн. 93 коп. за загальний період нарахування з червня 2005 року по квітень 2008 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2008 (суддя Паламар П.І.) порушено провадження у справі № 42/278; розгляд справи призначено на 22.07.2008.

До Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вих № 178 від 22.07.2008), в якому відповідач, зокрема, зазначив про невідповідність розрахунку позовних вимог, наданого позивачем, та надав власну довідку про стан розрахунків між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Житлово-будівельним кооперативом «Ромашка-3» за період з 01.05.2005 по 01.07.2008.

До Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вих № 199 від 20.08.2008), в якому відповідач, зокрема зазначив, що заборгованість у розмірі 55443 грн. 66 коп. буде сплачена ним протягом серпня - жовтня 2008 року.

29.08.2008 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп., 3% річних у розмірі 23457 грн. 96 коп. та інфляційні втрати у розмірі 134792 грн. 07 коп., що разом становить 365102 грн. 09 коп.

У судовому засіданні 12.09.2008 судом була прийнята заява позивача про уточнення позовних вимог, яка, по суті, є заявою про зменшення позовних вимог в частині основного боргу та збільшенням позовних вимог в частині 3% річних та інфляції.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву позивача про уточнення позовних вимог як зменшення позовних вимог в частині основного боргу та збільшення позовних вимог в частині 3% річних та інфляційних втрат, та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 365102 грн. 09 коп., з яких 206852 грн. 06 коп. основного боргу, 23457 грн. 96 коп. 3% річних та 134792 грн. 07 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2008 зупинено провадження у справі № 42/278 до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 8/131 Окружним адміністративним судом міста Києва № 8/131 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Престиж" до Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 29.05.2014 справу № 42/278 передано на автоматичний розподіл, в результаті якого справа № 42/278 передана на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 поновлено провадження у справі № 42/278 та справу призначено до розгляду на 25.05.2015.

У судовому засіданні 25.05.2015 представник відповідача подав письмові заперечення на позовну заяву, в яких зауважив, що сума сплачених ним грошових коштів за спірний період складає 1453045 грн. 02 коп., тоді як позивач у своєму розрахунку вказує, що відповідачем було сплачено 1193530 грн. 64 коп. Відповідач зауважив, що позивач зараховував частину сплачених відповідачем коштів за спірний період заборгованості в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, що є безпідставним, оскільки кошти, які надійшли в якості оплати, повинні відображатись у тому розрахунковому періоді, в якому їх було сплачено. При цьому, відповідач подав власний контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого визнав позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 5636 грн. 95 коп. та інфляційних втрат у розмірі 38091 грн. 20 коп.

У судовому засіданні 25.05.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 15.06.2015.

У судовому засіданні 15.06.2015 представник позивача подав письмові пояснення на заперечення відповідача, в яких зазначив, що всі кошти, сплачені відповідачем у спірному періоді, зараховувались позивачем відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та внутрішніх положень позивача про порядок відображення коштів, які надходять від споживачів теплової та електричної енергії від 24.06.2005. Позивач зауважив, що всі платежі, сплачені відповідачем у спірному періоді, були зараховані позивачем відповідно до їх призначення (період споживання, підстава для сплати (договір, рахунок, рішення), з огляду на що та частина грошових коштів, сплата яких відбувалась без чіткого призначення платежу, була зарахована позивачем в погашення заборгованості, яка виникла в іншому періоді, у підтвердження чого надав суду детальну довідку про надходження коштів та їх зарахування.

У судовому засіданні 15.06.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 22.06.2015.

18.06.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач зауважив, що грошові кошти у розмірі 124520 грн. 70 коп., які надійшли з Державного бюджету України в якості відшкодування різниці в тарифах, позивач повинен був зарахувати в погашення заборгованості за спірний період.

У судовому засіданні 22.06.2015 представник позивача подав заяву про заміну найменування сторони, в якій просив суд замінити позивача Акціонерну компанію «Київенерго» на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошено перерву до 20.07.2015.

20.07.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив суд припинити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп. у зв'язку з його сплатою відповідачем.

У судовому засіданні 20.07.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 20.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Ромашка-3» (споживач) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до cтатуту Публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів Акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 2/2013 від 22.04.2013), Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI (копія витягу зі Статуту долучена позивачем у судовому засіданні 22.06.2015).

Положеннями розділу 4 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 встановлено термін дії договору, а саме даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 споживач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Відповідно до пункту 2.3.1 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 споживач зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999, відповідно до умов якого розрахунки з споживачами за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженням КМДА від 15.01.1999 № 47, за кожну відпущену Гігокалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями у розмірі 29 грн. 64 коп., госпрозрахунковими організаціями у розмірі 70 грн. 00 коп.

В період дії договору можливе змінення тарифів (пункт 12 додатку 2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999).

Відповідно до пункту 8 додатку 2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Пунктом 9 додатку 2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в РВТ № 7 за адресою: вул. Драгоманова, буд. 40-В оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з пунктом 10 додатку 2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Судом встановлено, що 01.04.2007 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999, якою сторони внесли зміни та доповнення до Договору шляхом викладення його у новій редакції (Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від

Положеннями розділу 4 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.04.2007 встановлено термін дії договору, а саме даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2007. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.04.2007, відповідно до умов якого розрахунки з споживачами за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженням КМДА від 12.02.2007 № 142, за кожну відпущену Гігокалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями у розмірі 94 грн. 33 коп., госпрозрахунковими організаціями у розмірі 171 грн. 62 коп.

Пунктом 9 додатку 2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.04.2007 передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в МВРТ № 2 за адресою: вул. Драгоманова, буд. 40-В оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Інші умов Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 залишились без змін.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на умовах, передбачених Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.12.1999 (з урахуванням Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310101 від 01.04.2007) у період з 01.05.2005 до 01.08.2008 на загальну суму 1400382 грн. 70 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати отриманої теплової енергії за період з 01.05.2005 до 01.08.2008, сплативши грошові кошти у розмірі 1193530 грн. 64 коп., у зв'язку з чим станом на 01.08.2008 у відповідача виникла заборгованість у розмірі 206852 грн. 06 коп.

Факт, обсяги, вартість поставленої позивачем теплової енергії та факт здійснення відповідачем часткової оплати за вказаний період підтверджується доданими до позовної заяви належним чином засвідченими копіями облікових карток, відомостей обліку споживання теплової енергії, підписаними представниками сторін актів звірки взаєморозрахунків та довідками про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію за спірний період.

У письмових поясненнях, поданих до суду 15.06.2015, позивач зауважив, що відповідач повністю сплатив суму основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп., та надав довідку про надходження коштів від відповідача за період з травня 2005 року по квітень 2015 року.

При цьому, у заяві про уточнення позовних вимог, яка подана позивачем до суду 20.07.2015, позивач зазначив, що відповідач повністю сплатив суму основного боргу, у зв'язку з чим позивач просив суд припинити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

З огляду на те, що сума основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп. була сплачена відповідачем після порушення провадження у даній справі, що відображено у наданій позивачем довідці про надходження коштів від відповідача за період з травня 2005 року по квітень 2015 року не було спростовано відповідачем, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп. за період з 01.05.2005 до 01.08.2008.

Крім того, у зв'язку з простроченням оплати відповідачем вартості спожитої теплової енергії, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 23457 грн. 96 коп. 3% річних та 134792 грн. 07 коп. інфляційних втрат за період з червня 2005 року по липень 2008 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Ромашка-3» 3% річних у розмірі 23457 грн. 96 коп. та інфляційних втрат у розмірі 134792 грн. 07 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, заперечуючи на позовні вимоги в частині нарахованих до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначив, що позивач зараховував частину сплачених відповідачем коштів за спірний період заборгованості в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, що є безпідставним, оскільки кошти, які надійшли в якості оплати, повинні відображатись у тому розрахунковому періоді, в якому їх було сплачено. При цьому, відповідач подав власний контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого визнав позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 5636 грн. 95 коп. та інфляційних втрат у розмірі 38091 грн. 20 коп.

Разом з тим, у письмових поясненнях, поданих у судовому засіданні 15.06.2015 представник позивача зазначив, що всі кошти, сплачені відповідачем у спірному періоді, зараховувались позивачем відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та внутрішніх положень позивача про порядок відображення коштів, які надходять від споживачів теплової та електричної енергії від 24.06.2005. Позивач зауважив, що всі платежі, сплачені відповідачем у спірному періоді, були зараховані позивачем відповідно до їх призначення (період споживання, підстава для сплати (договір, рахунок, рішення), з огляду на що та частина грошових коштів, сплата яких відбувалась без чіткого призначення платежу, була зарахована позивачем в погашення заборгованості, яка виникла в іншому періоді (найдавніша заборгованість), у підтвердження чого надав суду детальну довідку про надходження коштів та їх зарахування.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документ, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник визначає повноту інформації з урахуванням вимог законодавства України та відповідає за дані, зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідальність вимогам Інструкції лише за зовнішніми ознаками.

Відтак, позивач не має права зараховувати дані кошти в інший період, оскільки не має права змінювати призначення платежу.

Разом з тим, суд вважає правомірним здійснені позивачем зарахування частини сплачених відповідачем грошових коштів у спірному періоді в рахунок погашення найдавнішої заборгованості, оскільки деякі оплати відповідач здійснював без чіткого призначення платежу, а саме, без зазначення періоду, за який необхідно зарахувати дані кошти, що підтвердив відповідач у письмових поясненнях, поданих до суду 18.06.2015.

Так само, правомірним є зарахування позивачем коштів, отриманих в якості відшкодування різниці в тарифах у розмірі 124520 грн. 70 коп., в рахунок погашення в найдавнішу заборгованість з огляду на відсутність чіткого призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2015 у справі № 910/17139/14.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату подання позову), державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату подання позову), якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Беручи до уваги, що сума основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп. була сплачена відповідачем після порушення у справі, державне мито в цій частині покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. 43, ч.ч. 1, 2 ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Ромашка-3» основного боргу у розмірі 206852 грн. 06 коп.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Ромашка-3» (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 44; ідентифікаційний код: 22868087) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 00131305) 3% річних у розмірі 23457 (двадцять три тисячі чотириста п'ятдесят сім) грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 134792 (сто тридцять чотири тисячі сімсот дев'яносто дві) грн. 07 коп., державне мито у розмірі 3651 (три тисячі шістсот п'ятдесят одна) грн. 02 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 27.07.2015

Суддя І.М. Отрош