Постанова

від 29.07.2015 по справі 916/4012/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 916/4012/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційних скарг Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 у справі№ 916/4012/14 Господарського суду Одеської області за позовомЗаступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі: 1.Державної служби України з надзвичайних ситуацій, 2.Санаторію "Одеський" Державної служби України з надзвичайних ситуацій доОдеської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 провизнання незаконним та скасування рішення

в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачаЖукова О.М., Ігнатенко В.І. - - відповідачане зявився - - третіх осібОСОБА_8, ОСОБА_19 - представник ОСОБА_8, решта - не з'явились - - Генеральної прокуратури України Коркішко В.М.

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2014 року Заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Санаторію "Одеський" Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради № 2345-XXIV від 04.02.2004 "Про затвердження проектів відведення та передачу у приватну власність гр. ОСОБА_8, гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_7, гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_21, гр. ОСОБА_5 земельних ділянок загальною площею 0,5349 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2015 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.03.2015 (головуючий суддя Гуляк Г.І., судді: Волков Р.В., Демешин О.А.) у даній справі позов задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 (головуючий Туренко В.Б., судді: Поліщук Л.В., Таран С.В.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Також до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Державна служба України з надзвичайних ситуацій, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В запереченні на касаційну скаргу прокурора ОСОБА_16 заперечує доводи касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

В своїх поясненнях ОСОБА_8 послався на те, що він є законним власником житлового будинку, збудованого ним у відповідності до діючого законодавства та розташованого на земельній ділянці, яка була передана йому у власність. ОСОБА_8 не погоджується з доводами касаторів і просить суд залишити їх касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Центренерго" заперечує проти доводів касатора і просить суд оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Одеської міської ради № 2345-XXIV від 04.02.2004 затверджено проекти відведення земельних ділянок та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,5349 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 наступним громадянам: ОСОБА_8 (0,1000 га), ОСОБА_4 (0,1000 га), ОСОБА_7 (0,0836 га), ОСОБА_6 (0,0713 га), ОСОБА_21 (0,0800 га), ОСОБА_5 (0,0999 га). Цих осіб зобов'язано замовити оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки відповідно до чинного законодавства (т.1, а.с. 17).

31.03.2004 вказаним громадянам видані відповідні держані акти на право власності на земельні ділянки за вказаною адресою, копії яких залучені до матеріалів справи (т.4, а.с.2, 13,82; т.3, 164-164, 171, 229).

Судом апеляційної інстанції на підставі поданих до матеріалів справи документів встановлено, що ОСОБА_8 на земельній ділянці площею 0,1000 га побудував житловий будинок, про що свідчать: свідоцтво на житловий будинок від 08.10.2009 серії НОМЕР_1, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.11.2009 № 24383951, технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_1, квартал №18 від 15.09.2009 (т.4., а.с. 84-91).

ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу № 3-643 від 14.03.2003 продав земельну ділянку площею 0,1000 га в спільну сумісну власність ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 Державний акт на право власності на цю земельну ділянку виданий ОСОБА_14 27.06.2007 (серія НОМЕР_2) (т.3, а.с. 227-229).

За договорами купівлі-продажу №№ 3822, 3832, 3827 від 03.06.2004 громадяни ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_21 продали земельні ділянки, загальною площею 0,2349 га (0,0836+0,0713+0,0800 відповідно) ОСОБА_22, якому 07.02.2007 видані 3 державних акти на право власності на земельні ділянки: площею 0,0836 (серія НОМЕР_3); 0,0713 га (серія НОМЕР_4); 0,0800 га (серія НОМЕР_5) (т.3., а.с. 156 (зворотній бік), 158, 166-167, 171-172). В подальшому, ОСОБА_22 за 3 договорами дарування земельних ділянок від 13.06.2014 №№ 1080 1079, 1081 подарував своїм онукам ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в рівних частинах у спільну часткову власність 3 земельні ділянки, загальною площею 0,2349 га. Договори дарування пройшли державну реєстрацію, про що свідчить відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (т.3., а.с. 208-225).

За договором купівлі-продажу № 3-1755 від 23.05.2007 ОСОБА_5 продала земельну ділянку, площею 0,0999 га в спільну сумісну власність ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 Державний акт на право власності на цю земельну ділянку виданий ОСОБА_14 01.02.2008 (серія НОМЕР_6) (т.3., а.с. 173). В подальшому, всі 5 співвласників земельної ділянки, площею 0,0999 га за договором дарування земельної ділянки від 23.12.2010 № 1433 подарували ОСОБА_16 земельну ділянку, площею 0,0800 га (кадастровий номер НОМЕР_7), якому 14.12.2011 видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку (серія НОМЕР_8) (т.3., а.с. 168-170).

Таким чином, на час вирішення даного судового спору, власниками земельних ділянок загальною площею 0, 5349 га за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1) є наступні громадяни: ОСОБА_8 (0,1000 га); ОСОБА_10, ОСОБА_9 (0,11745+0,11745 = 0,2349 га); ОСОБА_14 (0,0199+0,1000=0,1199га); ОСОБА_16 (0,0800 га).

В своєму позові про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради № 2345-XXIV від 04.02.2004 про передачу у власність громадянам земельних ділянок прокурор послався на те, що під час проведеної перевірки йому стало відомо про порушення вимог діючого земельного законодавства. Прокурор вважає, що вказане рішення ради не відповідає вимогам законодавства в частині процедури зміни цільового призначення земельної ділянки і порушує права держави в особі належного землекористувача земельної ділянки - Санаторію "Одеський" Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Згоди на припинення права постійного користування цією земельною ділянкою та її вилучення землекористувач не надавав. У зв'язку з цим, на думку прокурора, зазначене рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Матеріально-правовою підставою позову прокурор визначив статті 16, 21, 386, 393 Цивільного кодексу України, статтю 20, 21, 116, 140-142, 152, 155 Земельного кодексу України, статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову є достатньо обґрунтованим, враховуючи наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в межах іншого судового провадження Київським районним судом м. Одеси розглядався спір у цивільній справі за позовом Санаторію "Одеський" Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Одеського міського управління земельних ресурсів, Одеської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_21, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення Одеської міської ради № 2345-XXIV від 04.02.2004, зобов'язання звільнити земельну ділянку, визнання права постійного користування земельною ділянкою та зобов'язання видати державний акт на право постійного користування земельними ділянками.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2004, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26.05.2005 у справі №2-3233 (№ 22-2355) у задоволенні позову відмовлено повністю. Підставою для прийняття такого рішення стали висновки судів про те, що Одеська міська рада законно розпорядилась спірною земельною ділянкою і передала її частину у власність відповідачам, діючи при цьому в межах повноважень, наданих їй законодавством. Це рішення ради не оспорено, не скасовано і не визнано незаконним у передбаченому законом порядку. Судами встановлено, що Санаторій "Одеський" не є ні власником, ні землекористувачем спірної земельної ділянки. Документи, що посвідчують право власності або право постійного користування на земельну ділянку санаторію не видавались і його права на спірну земельну ділянку не реєструвались (т.4, а.с. 98-103).

Під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради № 2233-XXІV від 04.02.2004 затверджено Містобудівне обґрунтування внесення змін та внесені зміни за ним до Схеми функціонально-планувальної організації приморських територій в районі В. Фонтану під розміщення жилої забудівлі, затвердженої рішенням Одеської міської ради № 122-XXІІ від 27.02.1997. Наряду з іншим спірна земельна ділянка цим рішенням віднесена до земель для розміщення жилої забудівлі.

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обставини встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2004, яке набрало законної сили, та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26.05.2005 у справі №2-3233 (№ 22-2355) мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.

Таким чином доводи прокурора про те, що обставини встановлені рішенням суду у справі №2-3233 (№ 22-2355) не можуть братися до уваги при вирішенні спору у даній справі, оскільки в обох справах різних суб'єктний склад, є помилковими.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення Одеської міської ради № 2345-XXIV від 04.02.2004 про передачу у власність громадянам земельних ділянок, слід зазначити наступне.

У своїй постанові від 11.11.2014 у справі № 21-465а14 Верховний Суд України зазначив, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Така ж правова позиція викладена і в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Статтею 111 28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, колегія вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення Одеської міської ради № 2345-XXIV від 04.02.2004 про передачу у власність громадянам земельних ділянок, яке оскаржується у даній справі, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування одноразового застосування, який вичерпав свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника, оскільки у такої особи виникло право володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючому документі.

Також слід зазначити, що згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Спірні правовідносини у даній справі виникли ще у лютому 2004 року, тоді як позов заявлено прокурором лише в жовтні 2014 року, тобто через 11 років.

Верховний Суд України при розгляді справ, пов'язаних із застосуванням статті 15 Цивільного кодексу України, зазначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-215цс14, від 04.02.2015 у справах №№ 6-222цс14, 6-233цс14).

Звертаючись з позовом в інтересах держави через 11 років з моменту виникнення спірних правовідносин, прокурор, в установленому законом порядку, не довів належними засобами доказування факту порушення, невизнання або оспорювання прав та інтересів держави. Водночас, заявлена прокурором позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення сама по собі зводиться до вирішення питання щодо юридичної долі самого документа, а не щодо захисту порушеного або оспорюваного права позивача. Тоді як в порядку господарського судочинства захисту підлягають порушені або оспорювані права і охоронювані законом інтереси.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту прав позивачів про визнання незаконним та скасування рішення ради, не призводить до поновлення порушених прав та інтересів позивачів стосовно земельної ділянки відносно якої виник спір.

Зазначені обставини є достатніми для відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи, з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування постанову суду, відсутні.

В своїй касаційних скаргах касатори фактично просять вирішити питання про достовірність поданих ними доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційні скарги задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 у справі № 916/4012/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова