Постанова

від 29.07.2015 по справі 923/761/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р.Справа № 923/761/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівМорщагіної Н.С., Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Селиверстова М.В. за участю представників сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНБУДІНДУСТРІЯ», смт.Білозерка на рішення господарського суду Херсонської області від 01.07.2015 року у справі№ 923/761/15 (суддя: Ярошенко В.П.) за позовомПриватного підприємства «ТриО», м.Херсон до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНБУДІНДУСТРІЯ», смт.Білозерка простягнення 76823,27 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ТриО», м.Херсон (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНБУДІНДУСТРІЯ» смт.Білозерка Херсонської області (далі - «Відповідач») заборгованості у розмірі 84312,63 грн., яка складається з: 44510,00 грн. - основного боргу, 14724,61 грн. - пені, 1546,11 грн. - 3% річних, 23531,91 грн. - інфляційних втрат та 4250,00 грн. - витрати на оплату правової допомоги.

Заявою від 23.06.2015р. позивач зменшив розмір позовних вимог, а саме: просив стягнути суму основного боргу у розмірі 44510,00 грн., пеню у розмірі 7235,25 грн., 3% річних у розмірі 1546,11 грн., інфляційні втрати у розмірі 23531,91 грн. та 4250,00 грн. - витрат на оплату правової допомоги. Зменшення позовних вимог судом прийнято, у зв'язку з чим у подальшому справа розглядалась в межах зменшених вимог, що не суперечить приписам статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 01.07.2015 року у справі № 923/761/15 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНБУДІНДУСТРІЯ» смт.Білозерка на користь Приватного підприємства «ТриО», м.Херсон основний борг у розмірі 44510,00 грн., 3% річних у розмірі 1546,11 грн., інфляційні втрати у розмірі 23531,91 грн., пеню у розмірі 7235,25 грн., витрати по сплаті судового збору на суму 1827,00 грн. та 4250,00 грн. витрати на оплату правової допомоги.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності заявлених позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції невірно розрахував суми пені, 3% річних, інфляційні втрати та необґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4250,00 грн. - витрат на оплату правової допомоги. Наполягає, що сума на оплату правової допомоги є завищеною.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.

Позивач поважність неявки не повідомив.

Відповідач, на адресу суду, надіслав телеграму з проханням перенести розгляд справи.

Клопотання судом відхилено, як необґрунтоване, враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України фіксація судового процесу технічними засобами здійснена не була, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке підлягає зміни в частині стягнення 3% річних, судового збору за звернення з позовною заявою та витрат на оплату послуг адвоката, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2014р. між сторонами укладено договір поставки № 8 (далі - Договір).

Підпунктом 1.1 п.1 обумовлено, що Постачальник - Приватне підприємство «ТриО», м.Херсон зобов'язується поставити Покупцеві - Товариству з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНБУДІНДУСТРІЯ» смт.Білозерка цемент (далі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати Товар на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. п.2 Договору, ціна, вартість, марка, кількість Товару визначається в Доповненнях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 3.1. п.3 договору, поставка Товару здійснюється Постачальником в цілому або окремими партіями за попередніми заявками Покупця. Прийняття Товару Покупцем без письмової заявки підтверджує факт попередньої усної заявки цього Товару Покупцем у Постачальника в кількості і асортименті, вказаними у видатковій накладній, і яка підписана уповноваженими представниками сторін.

Підпунктом 5.1 п.5 договору передбачено, що Покупець оплачує Товар протягом трьох днів з моменту отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Відповідно до п.п.6.3 п.6 договору, у разі порушення термінів оплати, передбачених у п. 5.1 цього договору, Покупець зобов'язується сплатити Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами фінансових зобов'язань (п.п.9.1 п.9договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу 01 квітня 2014р., 07 квітня 2014р., 07 липня 2014р. Товар - портландцемент, загальною кількістю 93,9 т, на загальну суму 84510,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними:

· №74 від 01.04.2014р. на суму 28764,00 грн.;

· №81 від 07.04.2014р. на суму 28404,00 грн.;

· №146 від 07.07.2014р. на суму 27342,00 грн.

Факт отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей підтверджується підписом та відбитком штампу представника відповідача на видаткових накладних.

04.07.2014р. відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму у розмірі 40000,00 грн., за отриманий Товар - цемент. Даний факт підтверджує копія банківської виписки.

Станом на 28.01.2015р. сторони склали та підписали акт звірки за період з 01.02.2014р. по 28.01.2015р. за договором №8 від 14.01.2014р., за яким заборгованість відповідача перед позивачем склала 44510,00 грн.

На момент звернення позивача з позовом, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, іншого не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 44510,00 грн., у зв'язку з чим застосував до відповідача правові наслідки порушення зобов'язання у вигляді нарахування пені у розмірі 7235,25 грн., 3% річних у розмірі 1546,11 грн., інфляційних втрат у розмірі 23531,91 грн.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України , ст. 4 3 , 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, по

вному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором поставки, тому спірні відносини регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу («ГК») України (ч.6 ст. 265 ГК України) та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України.

Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, яка кореспондується зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не спростовується належними доказами, що ним було отримано від позивача Товар за договором №8 від 14.01.2014р. на загальну суму 84510,00 грн..

Станом на 28.01.2015р. сторони склали акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2014р. - 28.01.2015р., яким підтвердили заборгованість відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНБУДІНДУСТРІЯ», смт.Білозерка у розмірі 44510,00 грн..

З урахування вище наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності за відповідачем заборгованості перед позивачем у сумі 44510,00 грн., з урахування часткової оплати на загальну суму 40000,00 грн. (копія банківської виписки від 04.07.2014р. (а.с.17)).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За п.п. 5.1 п.5 договору, Покупець оплачує Товар протягом трьох днів з моменту отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка його (зобов'язання) порушила.

Оскільки матеріалами справи підтверджується існування заборгованості, то є підстави для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Положеннями статті 216 та частини першої статті 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України - є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать надані до суду документи, у відповідача перед позивачем виникли саме грошові зобов'язання, які регулюються нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання".

Відповідно до п.п.6.3 п.6 договору сторони обумовили штрафну договірну відповідальність у вигляді стягнення пені за прострочку договірного грошового зобов'язання.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Перевіривши розрахунок пені та інфляційних втрат, з урахуванням приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо обґрунтованості стягнення з Відповідача пені у сумі 7235,25 грн. та інфляційних втрат (у контексті заявлених вимог) у сумі 23531,91 грн.

Що стосується 3% річних, то стягненню підлягає сума 1110,91 грн..

Щодо стягнення витрат на оплату правової допомоги у сумі 4250,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ст. 49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар - є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Встановлюючи обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача суми на відшкодування оплати правової допомоги у розмірі 4250,00 грн., суд першої інстанції виходив з долучених до справи документів:

· договору про надання правової допомоги від 14.05.2015 р. №62-05/15, укладеного між Приватним підприємством "ТриО" та адвокатом Присяжним Віталієм Анатолійовичем, з пункту 3.1 якого, сторони погодили, що вартість послуг наданих адвокатом становить 4250,00 грн.;

· свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю № 585 від 26.09.2012 р. виданого на ім'я Присяжного Віталія Анатолійовича;

· платіжного дорученням № 90 від 14.05.2015р., яким позивач перерахував на рахунок отримувача - адвоката Присяжного В.А. суму у розмірі 4250,00 грн.

Водночас, доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4250,00 грн. відповідачем не надано.

Немає доказів того, які саме послуги, пов'язані з розглядом справи у суді, були надані адвокатом Присяжним Віталієм Анатолійовичем, скільки часу було витрачено ним на надання таких послуг тощо.

Колегія суддів зазначає, що в силу вимог ст. 44 Господарського процесуального кодексу України до судових належать виключно витрати пов'язані з розглядом справи (судовий збір, витрати на проведення експертизи, адвокатські послуги). При цьому, такі витрати мають бути підтверджені у загальному порядку (ст. 33 ГПК України).

Колегію суддів встановлено, що участь адвоката Присяжного Віталія Анатолійовича у даній справі підтверджується лише зафіксованою у протоколах явкою у три судових засідання. Інших доказів надання цим адвокатом послуг відповідачу, пов'язаних з даною справою, як вже було зазначено вище, ні адвокатом, ні відповідачем не надано.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає правомірним зменшити відшкодування витрат на послуги адвоката до 2000,00 грн..

Що стосується інших заперечень викладених відповідачем в апеляційній скарзі, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, у зв'язку з безпідставністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНБУДІНДУСТРІЯ» смт.Білозерка - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 01.07.2015 року у справі № 923/761/15 - змінити, виклавши абзаци 1 и 2 рішення у наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонбудіндустрія" (75100 смт. Білозерка Херсонської області вул. Ценьковського 62, код ЄДРПОУ 01352764) на користь Приватного підприємства "ТриО" (73000, м. Херсон вул. Кольцова 51, код ЄДРПОУ 37542176) суму основного боргу у розмірі 44510, 00 грн., пеню в розмірі 7235,25 грн., інфляційні втрати у розмірі 23531,91 грн., 3% річних у розмірі 1110,91 грн., витрати на послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн. та витрати судового збору за звернення з позовною заявою у розмірі 1816,65 грн.».

3. В іншій частині позову відмовити».

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ, оформивши його згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України, в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.07.2015р.

Головуючий суддя: Н.С. Морщагіна Судді: Т.Я. Гладишева Я.Ф. Савицький

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСХО; 1-ОАГС