Ухвала

від 30.07.2015 по справі 826/7826/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7826/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Мамчура Я.С., Шостака О.О.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Країни» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Країни» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Клімат Країни» звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Країни» відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року.

Перевіркою встановлення порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 року у розмірі 170045,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 04 грудня 2014 року № 34/1-22-08-38603873 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2014 року № 0000792208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 212556,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 170045,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 42511,00 грн.

Судом попередньої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Брокбудкепітал» укладено договір поставки від 01 квітня 2014 року № 0101/01. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за липень 2014 року. Оплата за придбаний товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абазом першим та другим пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що наданими ним первинними документами повністю підтверджується реальність здійсненних господарських операцій.

Проте, колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами відповідача виходячи з наступного.

Предметом укладеного позивачем з контрагентом договору є поставку товару. При цьому, позивачем ні до перевірки, ні під час судового розгляду справи не надано документів на підтвердження транспортування та зберігання придбаного товару. Хоча, податкове законодавство і не визначає товарно-транспорту накладну та інші документи щодо транспортування товару як обов'язковий первинний документ на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, їх оцінка повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу фактичних обставин справи з урахуванням їх специфіки, що і було належним чином здійснено судом першої інстанції.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а також економічної та ділової мети укладення зазначеного договору, що є визначальною умовою правомірності формування податкової звітності з відповідного податку.

При цьому слід зазначити, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2015 року зобов'язано позивача надати суду: ліцензії (дозволи тощо), якщо передбачають види діяльності; укладені договори купівлі-продажу та інші договори, які укладені з підприємствами-контрагентами; податкові накладні, видаткові накладні та акти виконаних робіт, сертифікати, довіреності; документи, що підтверджують транспортування продукції, надання робіт (послуг); інформацію про перевізників товарно-матеріальних цінностей на всіх етапах його руху від постачальника до покупця, та здійснених розрахунків за надані послуги з транспортування та включення результатів таких операцій до податкового обліку з відповідним їх відображенням у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо); форми розрахунків (грошова, вексельна, взаємозалік), стан таких розрахунків станом на кінець періоду, що перевіряється, та на дату проведення перевірки, платіжні доручення; інформацію про наявність відповідних складських приміщень, умов зберігання товарно-матеріальних цінностей, документального оформлення їх руху, проведення інвентаризації та опитування матеріально-відповідальних осіб; доказ відображення у первинних документах та документах бухгалтерського обліку проведених операцій; реєстр виданих податкових накладних з підсумками податкового зобов'язання з ПДВ за відповідні податкові періоди; оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках 63, 37, 36, 68, 31; дані щодо зв'язку господарської операції (факту придбання товарів (робіт, послуг спорудження оснівних фондів, понесення інших витрат тощо) з господарською діяльністю підприємства; письмові пояснення щодо укладених договорів між позивачем із контрагентами-постачальниками (продавцями) із детальним зазначенням первинних документів, складених у результаті взаємовідносин, та мети придбання товарів (послуг); інші документи, що підтверджують взаємовідносини з підприємствами-контрагентами. Проте, інших первинних документів, на підтвердження реальності придбання товарів та їх подальшого використання позивачем не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного позивачем рішенні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Країни» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 03.08.2015 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Мамчур Я.С.

Шостак О.О.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.