Ухвала

від 29.07.2015 по справі 826/467/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/38782/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:не з"явився відповідача:Козак В.А., Мартинюк О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року

у справі № 826/467/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпро"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпро" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпро» задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року скасовано; адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпро» задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0008292206, № 0008302206 від 02 жовтня 2013 року.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року та залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи Клопотання Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, колегія суддів вважає за необхідне замінити первинного відповідача - Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планова виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3, п. п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2011 року на 2392244, 00 грн.; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року на 1714420, 54 грн.; пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 3404595,95 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №496/22-6/36251163 від 17 вересня 2013 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 02 жовтня 2013 року: № 0008292206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4106666,00 грн., в тому числі за основним платежем - 4106665,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1, 00 грн.; № 0008302206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3404597,00 грн., в тому числі за основним платежем - 3404596,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ «Вегаплюс», на підтвердження реальності яких надано: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, банківську виписку, платіжне доручення.

Також, між позивачем та ТОВ «Март» укладено договір № 22/10 від 22 жовтня 2010 року, предметом якого є купівля-продаж алюмінієвих прутів. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

При цьому, використання придбаних у контрагентів товарів у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідач посилається на висновки акта ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №1819/23-3/32653300 від 11.08.2011 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Март» з питань дотримання вимог податкового законодавства за квітень, травень 2011 року». Вказаним актом встановлено порушення ТОВ «Март» вимог податкового законодавства. З огляду на викладене, податковий орган дійшов висновку про безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з ТОВ «Март». Також, відповідач зазначає, що контрагент позивача - ТОВ «Вегаплюс» не звітує до податкового органу про наявність основних фондів, а тому, на думку податкового органу, ТОВ «Вегаплюс» не мало виробничих потужностей для виконання укладеного з позивачем правочину.

Проте, зазначені доводи скаржника колегія суддів до уваги не бере, оскільки позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентами вимог податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Крім того, скаржник вказує на анулюванні ТОВ «Март» свідоцтва платника податку на додану вартість. Проте, як зазначено самим відповідачем в касаційній скарзі, зазначене свідоцтво анульовано 14.10.2011 року, тобто після здійснених фінансово-господарських відносин з позивачем.

Як на підставу для висновків про безтоварність укладених позивачем з контрагентами правочинів відповідач посилається на відсутність товарно-транспортних накладних, а також інших доказів на підтвердження транспортування придбаного товару. Колегія суддів зазначені доводи вважає безпідставними, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, транспортування товару здійснювалось продавцем, а тому, вбачається очевидною відсутність відповідних документів у позивача. Крім того, податкове законодавство не визначає наявність товарно-транспортної накладної як безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій, натомість їх оцінка повинна даватись на підставі комплексного, всебічного з'ясування обставин справи, що і було належним чином здійснено судом апеляційної інстанції.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 55, 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року у справі № 826/467/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна