Ухвала

від 28.07.2015 по справі 2а-4691/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2015 р. м. Київ К/800/20109/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Рубан Л.П. від відповідачаНорець В.М розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі № 2а-4691/11/1070 за позовомПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області провизнання протиправними та нечинним податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0001012353.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області) його правонаступником - Миронівською об'єднаною державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої складений акт «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» код ЄДРПОУ 00951770 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року» № 328/23-011/00951770 від 06.09.2011;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту на 280 193 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0001012353, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 280 193 грн.;

Висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту обґрунтований твердженнями відповідача про те, що укладені позивачем правочини з ТОВ «Торговий дім Агро Інвест» є нікчемними, оскільки господарські операції на підставі їх здійснення мали безтоварний характер.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які свідчили про наявність обставин, які б позбавляли позивача права на формування податкового кредиту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача щодо нікчемності договору, укладеного позивачем з ТОВ «Торговий дім Агро Інвест», оскільки господарські операції не мали реального та товарного характеру, а у контрагента позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу сільгосппродукції у обсягах, що задекларовані, контрагент не має достатньої кількості персоналу для здійснення відповідної діяльності.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій як про задоволення, так і про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд касаційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо документального підтвердження факту поставки товару позивачу, оскільки такі висновку суду не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованими висновки цього суду щодо поставки товарів на склад позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту оприбуткування позивачем товару на складі.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків щодо відсутності у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, оскільки такі висновки обґрунтовані виключно висновками акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дім Агро Інвест», які, в свою чергу, судом помилково не були досліджені та перевірені, та, як наслідок, такі висновки контролюючого органу не є доведеними чи спростованими належними та допустимими доказами.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку.

При цьому, з метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами, та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням вимог, встановлених ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області) його правонаступником - Миронівською об'єднаною державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» задовольнити частково.

3. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний