Постанова

від 17.09.2015 по справі 2а-4691/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року 2а-4691/11/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Миронівської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про оскарження податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 23 вересня 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ В«Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормівВ»на законних підставах і правильно сформував податковий кредит з ПДВ, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки операції з поставки товарів між ним і ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_2 реальний характер і це підтверджується документально: рахунками-фактурами, коригуючими податковими та видатковими накладними на постачання товару, банківськими виписками, що підтверджують факт постачання товару, що повністю відповідає умовам договору купівлі-продажу і підтверджує саме направлення викладених у зазначених договорах правочинів на реальне настання правових наслідків.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість відповідно до положень чинного законодавства, оскільки господарські операції позивача з ТОВ В«Торговий дім ОСОБА_3В» , на підставі яких збільшено податковий кредит, мають характер фіктивності, спрямовані на незаконне зменшення податкового зобов'язання позивача, а укладений між вказаними суб'єктами господарювання правочин є таким, що суперечить моральним засадам суспільства, спрямований на заволодіння дохідної частини бюджету, тобто є нікчемним.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року апеляційну скаргу ДПІ у Миронівському районі Київської області задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

У свою чергу, позивач, не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року скасувати, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року - залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2015 постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2015 скасовано, справу направлено до суду першої інстанцій на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія Вищого адміністративного суду України зауважила, що для правильного вирішення даного спору судам слід було дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку.

З метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити : рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення засідання до суду не звертався.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено перевірку позивача, за результатами якої складений Акт від 06.09.2011 року № 328/23-011/00951770 В«Про результати планової виїзної перевірки ПАТ В«Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормівВ» код ЄДРПОУ 00951770 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 рокуВ» .

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» та пункту185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинам ТОВ В«Торговий дім ОСОБА_3В» у розмірі 280 193,00 гривень.

Як убачається з акту перевірки, перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» насіння соняшника впродовж листопад, грудня 2010 року.

На думку посадових осіб податкового органу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» не мало фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару, оскільки згідно з В«Деталізованою інформацією по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА УкраїниВ» цей контрагент не має необхідних основних засобів (відсутні основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу сільгосппродукції у обсягах, що задекларовані, не має достатньої кількості персоналу для здійснення відповідної діяльності.

З наведених фактів зроблено висновок про те, що діяльність ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочини, укладені з ТОВ В«Торговий дім ОСОБА_3В» , суперечать інтересам держави і суспільства і є нікчемними.

У зв'язку з цим, на думку посадових осіб податкового органу, є нікчемними також і усі правочини за ланцюгом постачання, у тому числі й укладені між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» та позивачем.

На підставі вказаних відомостей ревізорами податкового органу зроблено висновок про те, що позивачем незаконно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 280 193,00 грн. на підставі нікчемних правочинів, укладених з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» , тому податковий кредит підлягає коригуванню в сторону зменшення.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № НОМЕР_1, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 280 193, 00 гривень.

Судом встановлено, що впродовж листопада-грудня 2010 року позивач придбавав у ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» товар - насіння соняшника. Придбання товару здійснювалось на підставі рахунків-фактур, що виписувались ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» . Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» .

Товар поставляється силами постачальника на об'єкти покупця, які знаходяться за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1, власним транспортом за власний рахунок, що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними, які свідчать про отримання сільськогосподарської продукції (насіння соняшника).

Позивач у своїх поясненнях зазначив, що перевезення забезпечувалось постачальниками, тому транспортна робота на ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» за такими операціями взагалі не обліковувалась.

До суду у якості доказів надані товарно-транспортні накладні по даним господарським операціям, в яких зазначено відправника - ТОВ В«Торговий дім ОСОБА_3В» , отримувача - Миронівський ЗВКК та найменування товару - соняшник.

Оприбуткування на підприємстві здійснюється на підставі видаткових накладних після фактичного приймання по кількості та якості. Оприбуткування товару, окрім видаткових та податкових накладних, підтверджується електронними журналами зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження) за період листопад-грудень 2010 року .

За поставлений товар на розрахунковий рахунок контрагента ТОВ «Торговий дім ОСОБА_3» були перераховані кошти у безготівковій формі впродовж лютого-березня 2011року в сумі - 2 974 358грн. 85коп., що підтверджується реєстром документів, проведених по системі «Клієнт-Банк».

Так, у період з листопада по грудень 2010 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» виписало позивачу податкові накладні, однак потім, у лютому 2011 року ТОВ В«Торговий дім ОСОБА_3В» виписало позивачу коригуючі накладні на загальну суму 1 681 159,34 грн., в т.ч. ПДВ - 280 193,22 грн.

На підставі даних акта перевірки судом встановлено, що суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту за період лютий 2011 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» , В«Про податок на додану вартістьВ» , В«Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондамиВ»та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» у складі ціни придбання товару на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення якої податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, позивач має виробничі та складські потужності для зберігання товару та подальшої переробки.

Поставка товару підтверджується тим, що у березні 2011 року відбувалося переміщення насіння соняшника зі складу ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» у відпуск на переробку, що підтверджується накладними на відпуск зерна в переробку та виробничим звітом по переробці соняшника та отриманої продукції.

При цьому, суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також самої помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас, податковий орган не заперечує самого факту поставки зернових культур та використання цього товару у власній господарській діяльності позивача. Висновок про неможливість дійснення господарських операцій з поставки зернових культур є тільки припущенням податкового органу, непідтвердженим жодними належними та допустими доказами. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Саме тому реальність вчинення угоди з поставки зернових культур між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та контрагентом ТОВ «Торговий дім ОСОБА_3» підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, рахунками-фактурами на оплату товару, видатковими накладними на товар, податковими накладними, банківськими виписками про перерахування коштів в оплату за товар, товарно-транспортними накладними, витягом з журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах, отриманих від ТОВ «Торговий дім ОСОБА_3».

Це означає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім ОСОБА_3В» , є безпідставним.

Крім того, суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Так, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених щодо діяльності його контрагента.

Відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа, мав право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з вказаним контрагентом безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони з клопотанням про відшкодування судових витрат не звертались, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № НОМЕР_1 від 23 вересня 2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.