Постанова

від 29.07.2015 по справі 917/482/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р. Справа № 917/482/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю №708 від 25.03.2015

відповідача - Нога І.В. за довіреністю №7 від 07.07.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Обрій", с. Марянівка, Карлівський район, Полтавська область (вх. №3335 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.05.15 р. у справі № 917/482/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м, Полтава

до Селянського фермерського господарства "Обрій", с. Марянівка, Карлівський район, Полтавська область

про стягнення 205 704,39 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.05.15 р. по справі № 917/482/15 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Селянського фермерського господарства "Обрій" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 175119,87 грн. суму основного боргу, 4346,45 грн. пені, 17008,95 грн. 15% річних, 9089,70 грн. штрафу, а також судовий збір у розмірі 4111,29 грн. та 1000грн. витрати на правову допомогу адвоката.

Відповідач з рішенням господарського суду Полтавської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 23.04.15 р. по справі № 917/482/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 до Селянського фермерського господарства "Обрій" про стягнення заборгованості за договором поставки №018 від 07.03.13 р. в сумі 205704 грн. 39 коп., витрат по сплаті судового в розмірі 4111,29 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. відмовити повністю.

Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив підписаний між сторонами договір, надані сторонами докази, неправильно визначився з характером спірних правовідносин, не застосував відповідні норми закону, зокрема ст. 638 ЦК України, 181 ГК України. Відповідач вважає, що позивач не мав законних прав укладати договір поставки в іноземній валюті з урахуванням вимог ст. 3 Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Відповідач стверджує, що він отримав менше товару від позивача, та провів часткову оплату в сумі 21 814,00 грн., позивач з письмовою заявкою щодо збільшення асортименту та кількості товару не звертався, тому відповідач вважає, що у відповідності до п. 3.9 договору зобов'язання сторін по договору виконані у повному обсязі. Крім того, відповідач посилається на відсутність документів, які підтверджують якість товару, а також довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх такими, що спростовуються умовами договору та дійсними обставинами справи. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 08.07.2015 оголошено перерву до 15.07.2015.

15.07.2015 відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив суд витребувати у позивача відповідні документи, які стосуються спірної поставки.

Колегія суддів відхиляє дане клопотання відповідача, оскільки у відповідності до ст. 33 ГПК України обов'язок надання доказів в обґрунтування заявлених вимог та викладених заперечень покладається на сторони.

В судовому засіданні 15.07.2015 оголошено перерву до 22.07.2015.

Позивач надав свої пояснення по справі щодо визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті.

22.07.2015 відповідач звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання рішення, в якій просив призначити погашення заборгованості рівними частинами на шість місяців, починаючи з 01.09.2015 року. Зобов'язати ВДВС Карлівського РУЮ Полтавської області призупинити дію постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2015, ВП № 47827310 на виконання наказу № 917/482/15 від 02.06.2015 для стабільного функціювання СФГ та своєчасного погашення боргу.

В судовому засіданні 22.07 оголошено перерву до 29.07.2015.

Відповідач надав відзив на заяву відповідача про розстрочку виконання рішення, посилаючись на відсутність підстав для її задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 07 березня 2013 року між фізичною особою - підприємцем (продавець) та Селянським фермерським господарством "Обрій" (покупець) укладений договір поставки № 018 за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити насіння с/г культур, надалі іменовані "товар": насіння соняшнику "ЛГ 5663 КЛ", насіння соняшнику "НК Конді" та насіння соняшнику " 8Х288КЛДМ".

Строк поставки встановлений до 01.04.2013 року (п. 1.1 договору поставки).

Загальна вартість товару (ціна договору) складає: 82412,00 гривень, що станом на " 07" березня 2013 р. за курсом 7,99 грн. за один долар СІЛА становить еквівалент 10314,39 доларів США (USD) (п. 1.2 договору поставки).

Згідно п. 1.4 договору поставки кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до пункту 1.1 даного договору.

Відповідно до пунктів 3.3 - 3.5 договору поставки поставка товару здійснюється на склад покупця. Базис постачання товару СРТ склад покупця (згідно Інкотермс у редакції 2010р.). Одержання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем у день поставки товару. При прийманні товару покупець зобов'язаний перевірити кількість, асортимент, цілісність тари, пломб (при їхній наявності), а також відсутність ознак ушкодження та псування товару. Одночасно із прийманням товару за якістю покупцем проводиться перевірка комплектності товару, а також відповідність тари, упаковки, маркування вимогам стандартів, наявність сертифікатів якості й інструкцій із застосування товару.

Порядок розрахунків між сторонами визначений розділом 2 Договору поставки, за яким відповідно до п. 2.1 договору поставки покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в пункті 1.2 даного договору з урахуванням положень п. 1.3 договору, у строк не пізніше 20 березня 2013 року.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що на виконання умов договору він поставив відповідачу товар на суму 82412,00 грн., підтвердженням чого є видаткова накладна № 018 від 19.03.2013 року, підписана відповідачем та скріплена печаткою. 07.03.2013 року відповідач здійснив часткову оплату товару в сумі 21814,00 грн., що підтверджується відповідними документами та не заперечується позивачем. Отже, несплаченою залишилася сума у розмірі 60598,00 грн.

Враховуючи умови п. 1.2 та 1.3 договору, сума заборгованості відповідача станом на 05.03.2015 становить 175119,87 грн.

Крім того, позивачем у відповідності з умовами п.п.5.1, 5.2, 5.4, 5.5 договору, в зв'язку простроченням платежу, відповідачу нарахована пеня в розмірі 4485,87 грн. за період з 20.03.2013 по 20.09.2013; 15% річних в розмірі 17008,95 грн. та 9089,70 грн. штрафу.

Враховуючи викладене, та в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу в загальній сумі 175119,87 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 175119,87 грн.

Також, зважаючи на встановлений факт прострочення відповідачем своїх зобов'язань за договором, умови договору, яким передбачена відповідальність у вигляді сплати пені, штрафу та 15 % річних, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в зазначеній частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача 4346,45 грн. пені, 17008,95 грн. 15% річних, 9089,70 грн. штрафу, а також судовий збір у розмірі 4111,29 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 31800,00 грн. Позивач надав документи, які свідчать про його витрати, пов'язані з отриманням адвокатських послуг, а саме договір про надання адвокатських послуг від 02.03.2015р., платіжне доручення №48 від 11.03.2015р. про оплату 31800,00грн., акт здачі-приймання наданих послуг №1 від 29.04.2015 року, довдку-розрахунок від 29.04.2015р. №1 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №470 від 27.06.2006р.

Судом першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заявлених до стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 1000,00 грн., виходячи з принципу розумності витрат на оплату послуг адвоката, а також складності даної справи.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини з поставки товару за договором № 018 від 07.03.2013.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що одна сторона - постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на суму 82412,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 018 від 19.03.2013 року, підписаною представниками сторін та скріпленою печаткою їх підприємств.

Вказана накладна оформлена відповідно до вимог чинного законодавства, містить підписи уповноважених представників сторін.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що він отримав менше товару від позивача, та провів часткову оплату в сумі 21 814,00 грн., позивач з письмовою заявкою щодо збільшення асортименту та кількості товару не звертався, тому відповідач вважає, що у відповідності до п. 3.9 договору зобов'язання сторін по договору виконані у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами п. 3.8 договору дійсно визначено, що продавець має право поставити товар покупцеві на суму, що менше ніж визначено в п. 1.2 договору. покупець зобов'язаний у письмовому вигляді звернутися до продавця з вимогою про поставку товару на всю суму, що визначена в п. 1.2 договору.

Проте, твердження відповідача спростовуються наступними обставинами.

Так, згідно п. 1.1 договору строк поставки встановлений до 01.04.2013 року.

На виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу товар на суму 82412,00 гривень, підтвердженням чого є видаткова накладна № 018 від 19.03.2013 року.

При цьому, згідно п. 3.2. договору, право власності на товар виникає у покупця з дня передачі товару, відповідно до розділу 4 договору.

Згідно п. 4.4 договору покупець зобов'язаний передати продавцеві довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей для одержання товару чи завірити печаткою підпис особи в видатковій накладній.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що у видатковій накладній №018 від 19.03.2013 року на отримання товару на суму 82412,00 грн., підпис особи, яка отримала товар - директора СФГ «Обрій» Ноги В.І. завірений печаткою покупця - СФГ «Обрій», що повністю відповідає умовам договору.

Враховуючи викладене, твердження відповідача з приводу того, що СФГ «Обрій» отримало товар не в повному обсязі, який передбачено договором, є безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи.

Також, не заслуговують на увагу посилання відповідача на відсутність документів на підтвердження якості товару.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів, що підтверджують якість товару, не відмовлявся від договору. Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договором поставки та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.

Разом з цим, порядок розрахунків за договором чітко передбачений розділом 2 договору поставки, відповідно до п. 2.1 якого покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в пункті 1.2 даного договору з урахуванням положень п. 1.3 договору, у строк не пізніше 20 березня 2013 року.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковою накладною, яка є документами первинного бухгалтерського обліку, тому у відповідача у відповідності з вимогами чинного законодавства та положень договору виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.

Згідно пунктів 1.2 та 1.3 Договору загальна вартість товару (ціна договору) складає вісімдесят дві тисячі чотириста дванадцять грн. 00 коп., що станом на " 07" березня 2013 р. за курсом 7,99 грн. за один долар США становить еквівалент 10314,39 доларів США (USD). Курс гривні до долара США у цьому пункті встановлюється сторонами на день підписання даного Договору винятково з метою сплати вартості Товару за даним Договором. Оплачений еквівалент загальної суми Договору в гривнях має складати не менше 10314,39 доларів США. Для визначення оплаченого еквіваленту суми Договору в доларах США (її частини) за основу приймається офіційний курс, встановлений НБУ на день зарахування на рахунок Постачальника відповідної суми в національній валюті України в порядку оплати вартості товару за цим Договором.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивач не мав права укладати договір поставки в іноземній валюті.

Проте, колегія суддів вважає таку позицію відповідача помилковою та зазначає наступне.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторонам у договорі лише може бути надане право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про національний банк України", гривні (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичним та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Отже, положення чинного законодавства хоча і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що сторони у договорі погодили істотні умови договору, в тому числі ціну договору, а саме: в пунктах 1.1 та 1.2 договору ціна договору чітко визначена у гривнях і складає 82412,00 грн., також вказано її еквівалент у доларах США станом на дату укладання договору - 07.03.2013 року.

В той же час пункт 1.3 договору визначає яким повинен бути оплачений еквівалент загальної суми договору у доларах США, а не ціну договору, яка, як вже зазначалось, визначена у гривнях пунктами 1.1 та 1.2 договору.

Отже, умовами договору встановлена можливість коригування розміру платежів між позивачем та відповідачем залежно від курсу гривні до долара США, проте ціна договору визначена сторонами у гривнях, що не суперечить чинному законодавству.

Оскільки на момент подання позову відповідач свій обов'язок щодо оплати товару у повному обсязі не виконав, відтак, позивачем обґрунтовано визначено курс долару США на момент звернення із позовною заявою, а не на момент, коли зобов'язання мало бути ним виконане. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 25.11.2014 у справі № 906/519/14.

Дана правова позиція кореспондується із роз'ясненнями, наданими у абзаці сьомому пункту 8.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», про те, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

Отже, закріплена в договорі можливість коригування вартості товару з урахуванням доларового еквіваленту, є складовою частиною ціни на товар та не суперечить чинному законодавству, зокрема встановленим законом принципам свободи договору та ст. 524 ЦК України.

Аналогічна позиція міститься у постановах судів вищих інстанцій, зокрема: у Постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012р. по справі №8/5005/11964/2011, у Постанові Вищого господарського суду України від 08 травня 2012р. по справі №2/5009/1888/11-8/5009/1888/11, у Постанові Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2014р. по справі №910/9554/13, у Постанові Верховного суду України від 26.12.2011р. по справі №16/23пд/2011, у Постанові Верховного суду України від 04.07.2011р. по справі №12/149, у Постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2013р. по справі №910/8841/13, а також у Оглядовому листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 .

Як зазначає позивач у позові та перевірено судом апеляційної інстанції, заборгованість за договором поставки з врахуванням курсу долара на 05.03.2015 року (23,09 гривень за один долар США) становить 175119,87 грн.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами, тому у відповідача у відповідності з вимогами чинного законодавства виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару в розмірі 175119,87 грн. на умовах договору.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно п. 5.1 - 5.2 договору поставки сторони відповідають за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, за цим договором і чинним законодавством України. Покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення пункту 2.1 даного договору) відповідно до діючого законодавства України й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені. Начислення пені здійснюються з дня прострочення, але продавець має право застосувати штрафну санкцію лише у випадку прострочення оплати Покупцем понад 30 днів.

Умовми договору передбачено оплату товару - не пізніше 20.03.2013р., таким чином нарахування пені починається з 21.03.2013р.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 20.03.2013р. по 20.09.2013р., нарахованих на суму 60598,00 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, з урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язань щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума пені у розмірі 4 346,45грн.

Пунктом 5.4 договору поставки передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених пунктами 2.1 даного договору, більш ніж 30 днів покупець додатково сплачує продавцеві штраф у розмірі 15 % від ціни договору.

Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем зобов'язань, передбачених п. 2.1 договору, нарахування штрафу в розмірі 9089,70 грн. є правомірним.

За приписами п. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Судом встановлено, що в п. 5.5 договору сторони збільшили розмір процентів річних до 15%.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 15% річних на суму боргу, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 17008,95 грн. 15% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та умов п. 5.5 договору є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Що стосується заяви відповідача про розстрочку виконання рішення, та зобов'язання ВДВС Карлівського РУЮ Полтавської області призупинити дію постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2015, ВП № 47827310 на виконання наказу № 917/482/15 від 02.06.2015 для стабільного функціювання СФГ та своєчасного погашення боргу, колегія суддів відмовляє в її задоволенні за відсутності правових підстав.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєї ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали. Постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, питання щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення розглядає господарський суд, який видав виконавчий документ, тоді як відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не звертався до суду з такою заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення.

Крім того, що стосується прохання відповідача зупинити виконавче провадження, слід звернути увагу, як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 14 своєї постанови від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України», відповідно до статті 121-1 ГПК України повноваження щодо зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Полтавської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Полтавської області від 21 травня 2015 року по справі № 917/482/15 відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Обрій", с. Марянівка, Карлівський район, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21 травня 2015 року по справі № 917/482/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 31 липня 2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.