Постанова

від 29.07.2015 по справі 917/224/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р. Справа № 917/224/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Кравченко В.В., довіреність№2407/16 від 24.07.15р., Понятенко О.А., головний бухгалтер, довіреність б/н від 20.01.15р.

відповідача - Кінаш О.А., довіреність б/н від 14.01.15р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз", м. Кременчук, Полтавська область (вх. №2955 П/3-12)

на рішення господарського суду Полтавської області від 21.04.2015 у справі № 917/224/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроекологія", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз", м. Кременчук, Полтавська область

про стягнення 430661,19 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ТОВ "Гідроекологія" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз" та просило стягнути з відповідача 430661,19 грн. заборгованості, з яких: 380 056,21 грн. - заборгованість по платежу №7 договору купівлі-продажу №87/1 від 21.06.2012 року., 39 127,98 грн. інфляційних втрат, 11 477,00 грн. - 3% річних та 25 000 грн. витрат на адвокатські послуги, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №87/1 від 21.06.2012 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.04.2015 у справі № 917/224/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз" на користь ТОВ "Гідроекологія" заборгованість за Договором №87/1 від 21.06.2012р. в розмірі - 380 056,21 грн. , індекс інфляції - 39 127,98 грн., 3% річних 11 477,00 грн., витрат на адвокатські послуги в сумі 25 000 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 12 500,00 грн.

Відповідач із вказаним рішенням частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 21.04.2015 у справі № 917/224/15 змінити та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 218703,7 грн. основного боргу, 39127,98 грн. індексу інфляції та 11477,00 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зауважує на тому, що судом першої інстанції були помилково витлумачені умови договору як такі, що прив'язують розмір боргу відповідача до курсу євро на момент здійснення фактичного платежу, в той час, як умови договору, за твердженням скаржника, прив'язують розмір заборгованості лише до курсу євро станом на 02.11.2012 року, тобто дату здійснення відповідного авансового платежу за договором. У зв'язку з цим, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, скаржник вважає про безпідставне стягнення з відповідача 218703,70 грн. Також заявник не погоджується з рішенням суду в частині стягнення 39127,98 грн. інфляційних втрат та 11477,00 грн. 3% річних, оскільки вважає, що відповідно до умов договору строк здійснення платежу обумовлений виставленням рахунку на оплату, разом з тим, рахунок на оплату платежу №7 позивачем відповідачу не був виставлений, а тому відсутні підстави вважати, що грошове зобов'язання за вказаним платежем є простроченим.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.07.2015 року.

В судовому засіданні 01.07.2015 року було оголошено перерву до 22.07.2015 року.

17.07.2015 від позивача до канцелярії суду апеляційної інстанції надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати В.І. Потапенка від 22.07.2015, у зв'язку з відпусткою судді Горбачової Л.П. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І.

22.07.2015 відповідач надав письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.07.2015 у розгляді справи було оголошено перерву до 29.07.2015 року.

28.07.2015 від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які долучені до матеріалів справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши у судовому засіданні 29.07.2015р. уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 21.06.2012 року між ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз" (покупець) та ТОВ "Гідроекологія" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 87/1, відповідно до умов якого продавець зобов'язався виготовити, доставити і передати у власність покупця обладнання згідно Специфікації, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (п.1.1)

Відповідно до умов п. 1.2. договору, кількість, асортимент, комплектність та ціна товару наводяться у Специфікації обладнання (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору.

Розділом 2 вказаного договору сторони узгодили ціну та порядок розрахунків за договором.

Так, зокрема, п. 2.1 договору сторони встановили, що вартість товару вказана у Додатку №1 - «Специфікації обладнання».

Пунктом 2.2. договору було визначено, що умови розрахунків вказані у Додатку №3 - «Графік авансових платежів».

За умовами п. 2.3., розрахунок здійснюється шляхом перерахування коштів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця (позивача).

Також пунктами 3.1-3.2 сторони узгодили вартість товару, технічний опис обладнання його специфікацію, умови та строки поставки товару.

Звертаючись до господарського суду позивач зазначав, що свої зобов'язання за договором він виконав належним чином, поставивши 11.10.2012 відповідачу обладнання для очистки води на загальну суму 3664054,10 грн., що підтверджував наданими до суду першої інстанції видатковою накладною №ГЄ-0000458 та довіреністю №1621 від 11.10.2012р.

Разом з тим, посилаючись на порушення відповідачем графіку авансових платежів, встановленого у Додатку № 3 до договору, а саме, строку оплати платежу №7, який повинен був сплачений відповідачем до 02.11.2012 року, позивач вважав, що сума заборгованості за вказаним платежем підлягає коригуванню за формулою, зазначеною у Додатку №3 до договору, оскільки залежить від зміни курсу євро на час здійснення платежу. Зважаючи, що сума платежів №№1, 2, 3, 7 розраховується за формулою, визначеною у Додатку № 3 до договору, позивач вважав, що залишок заборгованості за платежем №7 в сумі 161353,50 грн. повинен бути перерахований за курсом обміну євро на гривню станом на момент звернення до суду, у зв'язку з чим, здійснивши перерахунок суми заборгованості з урахуванням вищевказаної формули, просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 380056,21 грн. Також, посилаючись на порушення відповідачем строків здійснення розрахунків, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 39 127,98 грн. інфляційних втрат, 11 477,00 грн. - 3% річних. Крім того, позивач просив суд стягнути на свою користь 25 000,00 грн. витрат на адвокатські послуги.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції, виходив з обставин за якими встановив, що відповідно до умов договору вартість обладнання, поставленого позивачем на дату підписання договору складала 3 664 054,10 грн. і згідно формули вказаної в додатку №3 до договору залежить від курсу євро на час здійснення платежів. Визнавши, доведеним факт порушення відповідачем строків здійснення розрахунків за платежем №7 за укладеним договором, а також, враховуючи загальні умови, що ставляться до належного виконання господарських договорів, прийнявши до уваги, що станом на 26.01.2015 року (тобто на час звернення позивача до суду з позовом) курс обміну євро на гривню за курсом МВБУ становив 23.93 грн., суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заборгованості по платежу №7 за формулою, зазначеною у Додатку №3, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 380 056,21 грн.

Зважаючи на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції також задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 39 127,98 грн. інфляційних втрат, 11 477,00 грн. - 3% річних.

Також місцевий господарський суд на підставі наданих документів, визнав доведеним факт надання позивачу юридичних послуг за договором №2001/15 від 20.01.2015 та стягнув на користь останнього 25000,0 грн. витрат на адвокатські послуги та витрати по сплаті судового збору в сумі 12 500,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції частково, виходячи з наступного.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось, відповідно до умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу №87/1 від 21.06.2012 року, ТОВ ''Гідроекологія'' зобов'язалось виготовити, доставити і передати, а ТОВ ВКП '' Котлогаз '' зобов'язалось прийняти та оплатити товар (обладнання для очистки води) на умовах цього договору.

Загальна ціна цього Договору визначена сторонами виходячи із загальної ціни поставленого товару згідно з підписаною сторонами у Додатку №1 до договору Специфікації обладнання і складає 3664054,10 грн.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Встановлені по справі обставини свідчать про те, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та на виконання умов договору поставив відповідачу товар загальною вартістю 3664054,10 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № ГЄ-0000458 від 11.10.2012 та довіреністю № 1621 від 11.10.2012р. Факт поставки та отримання товару відповідачем не заперечується.

Відповідно до умов договору, а саме, Додатку № 3 до договору купівлі-продажу №87/1 від 21.06.2012 року, сторони встановили графік авансових платежів, відповідно до якого, платежі за отриманий товар здійснюються відповідачем наступним чином:

- платіж №1 в сумі 802700,60 грн. до 25.06.2012р.;

- № 2 в сумі 200 000, 00 грн. до 05.09.2012р.;

- № 3 в сумі 1 000 000,00 грн. до 15.09.2012р.;

- №4 в сумі 250 000,00 грн. до 05.10.2012р.;

- №5 в сумі 250 000,00 грн. до 10.10.2012р.;

- №6 в сумі 500000,00 грн. до 19.10.2012р.;

- №7 в сумі 661 353,50 грн. до 02.11.2012 року.

Згідно Додатку № 3 до договору, платежі №№ 4, 5, 6, згідно цього графіку здійснюються на підставі рахунку, виставленого продавцем покупцю.

Платежі №№1, 2, 3, 7 згідно цього графіку авансових платежів здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем покупцеві.

На виконання вказаних вимог, позивачем були виставлені відповідачу рахунок - фактуру № ГЗ-0000429 від 22 червня 2012 року на суму 802 700, 60 грн. та рахунок - фактуру № ГЗ-0000623 від 03 вересня 2012 року на суму 1 700 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, відповідач на підставі виставленого позивачем рахунку - фактури № ГЗ-0000429 від 22.06.2012, сплатив 22.06.2012 на користь позивача 802 700,60 грн.

На оплату рахунку - фактуру № ГЗ-0000623 від 03.09.2012 року відповідачем були здійснені наступні авансові платежі: 03.09.2012р. на суму 200 000,00 грн.; 13.09.2012р. на суму 1000000,00 грн.; 02.10.2012р. на суму 250000,00 грн.; 09.10.2012р. на суму 250000,00 грн.; 23.10.2012 на суму 500 000,00 грн.; 16.11.2012р. на суму 500 000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, наявного в матеріалах справи та листом відповідача №3067 від 20.11.2012 року (а.с.24-32, а.с. 35)

Разом з тим, залишок боргу за платежем №7 в розмірі 161 353,50 грн. залишився відповідачем не сплаченим.

В матеріалах справи також міститься підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонній акт звірки взаємних розрахунків станом на 20.02.2015 року з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 158179,33 грн. Разом з тим, у відповідності до пояснень, наданих в суді апеляційної інстанції, представник відповідача підтвердив, що визнає існування заборгованості за укладеним договором саме в сумі 161 353,50 грн., оскільки розбіжність у сумі заборгованості за вказаним актом виникла у зв'язку із наявністю між сторонами інших договорів.

Доказів погашення заборгованості за укладеним договором відповідачем не надані.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із статтями 526 - 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріалами справи також підтверджується, що останній платіж який відповідно до встановленого графіку авансових платежів повинен був бути сплачений до 02.11.2012 року в розмірі 661 353,50 грн. , був сплачений відповідачем 16.11.2012 та лише в розмірі 500000,00 грн., тобто як з порушенням строку сплати так і з порушенням розміру авансових платежів за листопад 2012 року, встановлених Додатком №3 до договору купівлі-продажу №87/1 від 21.06.2012 року.

Відповідно до Додатку №3 до договору, сума платежів №№ 1,2,3,7 розраховується за формулою: С= А1/АОхСО грн.), де С-сума платежу в українських гривнях, що підлягає перерахуванню продавцю в зазначений день, згідно цього додатку; СО - відповідна сума платежу в українських гривнях, що зазначена у цьому додатку; А1 - курс обміну євро на гривню,встановлений МВБУ на дату здійснення відповідного авансу + 0,3%; АО - розрахунковий курс ЕВРО до гривні, який сторони взяли за основу при підписанні договору. Розрахунковий курс ЕВРО становить ставку 10,19 за 1 євро. (а.с. 21, 141).

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що вартість обладнання на дату підписання договору складала 3664054,10 грн. і згідно формули, зазначеної у Додатку №3 до договору, залежить від курсу євро на час здійснення платежів. Таким чином, посилаючись на порушення відповідачем строків оплати за платежем №7, позивач вважав, що сума заборгованості по платежу №7, який повинен був сплачений до 02.11.2012 підлягає перерахуванню із застосуванням формули, зазначеною у Додатку №3 до договору. Таким чином, за здійсненим позивачем розрахунком, з яким погодився і суд першої інстанції, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 380 056,21 грн. з урахуванням курсової різниці, яка виникла у зв'язку зі зміною курсу євро на час звернення до суду з позовом. (23,93 грн./євро+0,3%/ 10,19 грн./євро х 161 353,50 грн.= 380 056,21 грн.)

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Постановою Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", абз.6 п.8.1 визначено, що положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторонам у договорі лише може бути надане право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про національний банк України" гривні (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичним та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що сторони у договорі та додатках до нього погодили істотні умови договору, в тому числі ціну договору та строки оплати. Разом з тим, колегія суддів констатує, що ані в договорі, ані в Специфікації №1, яка визначає ціну товару, ані в графіку авансових платежів, визначених у Специфікації №3, не встановлений еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами Договору та додатків №1 та і №3 до нього, колегія суддів визначає, що в даному випадку ціну товару визначено сторонами в гривні та не визначено її грошового еквіваленту, валютою платежу за договором також є гривня, а розрахунковий курс євро до гривні за платежами №№1,2,3,7 лише взятий за основу при підписанні договору та не свідчить про здійснення розрахунків за вказаними платежами у зв'язку із зміною його курсу. Як вбачається з Додатку №1 до договору, то ним підтверджується, що в іноземній валюті, а саме, в розмірі 261439,09 євро (2664054,10 грн.) визначено лише вартість імпортного обладнання, що становить частину від всього обладнання, поставленого відповідачу. В самому договорі валюту еквіваленту також не визначено.

Таким чином, як умовами договору, так і додатками до нього не визначено автоматичної прив'язки розміру боргу до курсу євро на момент фактичного здійснення платежу.

Крім того, формулою, вказаною у Додатку №3 було передбачено застосування курсу євро при розрахунках не на фактичну дату платежу, а на певну, визначену в додатку дату, про що вказує і параметр А1формули, де зазначено, що А1 - це курс обміну євро на гривню, встановлений МВБУ на дату здійснення відповідного авансу.

В поєднанні зі змістом параметру «С» зазначеної формули, яким сторони встановили, що він є сумою платежу в українських гривнях, що підлягає перерахуванню продавцю в зазначений день, згідно цього додатку, а також за змістом таблиці, вміщеній в цьому додатку, яка має назву «графік авансових платежів», вбачається, що такою датою, на яку слід розраховувати заборгованість в залежності від курсу євро, є дата здійснення платежу №7, а саме, 02.11.2012 року, а не день, коли позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми заборгованості. Таким чином, за встановленою в Додатку №3 формулою позивач міг розрахувати суму боргу лише в залежності від курсу євро, який склався станом на 02.11. 2012 року, а не за тим курсом, який зазначено позивачем на час звернення до суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позиція позивача, викладена в позовній заяві є помилковою, оскільки сторони погодили конкретні дні платежу, тобто день виникнення у відповідача грошового зобов'язання. В даному випадку, сума заборгованості, виражена в національній валюті України, еквівалентна за курсом євро, що був чинний по датам вказаним у платежі №7 додатку. З формули, зазначеної у додатку №3 вбачається, що С- це сума платежу в національній валюті, що підлягає перерахуванню продавцю в зазначений день згідно цього додатку, отже, зазначений день, згідно додатку №3 для платежу №7 - це цілком конкретний день, а не будь-який день, коли буде здійснено платіж.

Будь-яких інших змін та додаткових угод щодо можливості коригування суми заборгованості за межами визначеного Додатковою угодою №3 сторонами не укладалось, тому гривневий еквівалент суми в розмірах (визначених у Додатку №3 до Договору) на день виникнення у відповідача зобов'язання з фактичної сплати коштів відповідно до графіку платежу є незмінним.

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що оскільки сторонами чітко погоджено конкретні дні платежу, з яких у відповідача виникає обов'язок виконання грошового зобов'язання, та конкретно визначено графік сплати вартості товару, тому сума заборгованості, що виражена в національній валюті України, є еквівалентною курсу євро, що передує дню оплати з визначенням конкретної дати та не може бути зміненою з урахуванням курсу євро, що існував на момент звернення з позовом до суду.

Крім того, позивачем не надано доказів щодо курсу євро, на який він посилається на момент звернення до суду першої інстанції.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А згідно зі статтею 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, грошове зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Враховуючи часткову сплату вартості товару в розмірі 500000,00 грн., колегія суддів приходить до висновку, що сума заборгованості, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача з урахуванням визначених сторонами умов Договору та Додатку № 3 до нього від 21.06.2012 року, становить 161 353,50 грн. Докази сплати повної вартості отриманого товару в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані, а тому колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 161 353,50 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 218702,71 грн. курсової різниці.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач скориставшись своїм правом заявив до стягнення з відповідача 39 127,98 грн. інфляційних втрат та 11 477,00 грн. - 3% річних.

Господарським судом першої інстанції обґрунтовано встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, перевірено правильність періоду розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум 3 % річних і інфляційних та зроблено правомірний висновок, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а 3% річних в розмірі 11 477,00 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 39 127,98 грн. - стягненню з відповідача.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, за поставлений товар повністю не розрахувався, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позивних вимог позивача щодо стягнення основного боргу в розмірі 161 353,50 грн., 3% річних в розмірі 11 477,00 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 39 127,98 грн. є обґрунтованим та такими, що відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Не погоджуючись із висновком суду першої інстанції в частині наявності підстав для нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних, скаржник зауважує на тому, що в даному випадку порушення строку грошового зобов'язання з боку відповідача не відбулось, оскільки Додатком № 3 до договору встановлено, що платежі №№ 1,2,3,7 згідно цього графіку здійснюються на підставі рахунку, виставленого продавцем покупцю, у зв'язку з чим вважав, що строк здійснення платежу обумовлений виставлянням позивачем відповідачу рахунку на оплату.

Враховуючи викладені заперечення, колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Предметом договору по даній справі є поставка та отримання певної продукції (товару), за який відповідач повинен здійснити оплату. Саме оплата поставленого товару формує зміст прав і обов'язків відповідача. Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх обов'язків з поставки товару.

Отже, колегія суддів вважає, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Не виставлення рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати поставленого позивачем товару.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач з вимогою про надання рахунків-фактур на поставлений товар до позивача не звертався, крім того, доказів неотримання таких рахунків від позивача відповідачем суду також не надано. Враховуючи те, що відповідач сам по собі факт поставки позивачем товару не заперечує, наявність заборгованості в розмірі 161 353,50 грн. не спростовує, колегія суддів вважає, що відповідач був зобов'язаний виконати свій обов'язок у передбачені договором строки та здійснити оплату за поставлений позивачем товар і у разі відсутності рахунку-фактури.

В зв'язку з цим посилання відповідача на те, що товар підлягає оплаті виключно за умови одержання покупцем рахунку, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються умовами договору та додатками до нього.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 25000,00 грн. витрат на адвокатські послуги, колегія суддів зазначає наступне.

Задовольняючи позовні вимоги в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з обставин за якими встановив, що між позивачем та адвокатом Іванченко П.О. був укладений договір №2001/15 про надання юридичних послуг від 20.01.2015 р.

Дослідивши надані позивачем суду першої інстанції документи, а саме, Договір про надання юридичних послуг №2001/15 від 20.01.2015р., Акт про надання юридичних послуг від 10.07.2014р., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №366 від 18.09.2002 року, платіжне доручення №48 від 02.02.2015р. на суму 12 500,00 грн. та квитанції до прибуткових касових ордерів №2001/15/1 від 20.01.2015р. на суму 10 000,00 грн. та №2001/15/2 від 26.01.2015р. на суму 2500,00 грн. про оплату юридичних послуг згідно Договору №2001/15 від 20.01.2015р., суд першої інстанції дійшов висновку, що факт надання послуг адвоката та здійснення оплати його послуг, пов'язаних з веденням даної справи є доведеним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задовольнив.

Так, згідно із ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До судових витрат віднесені витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

У відповідності до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується, що 20.01.2015 р. між позивачем та адвокатом Іванченко П.О. (копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №366 від 18.09.2002 року), був укладений договір №2001/15 про надання юридичних послуг від на суму 25000,00 грн., згідно якого виконавець (адвокат Іванченко П.О.) прийняв на себе зобов'язання з надання відповідачу юридичної допомоги про стягнення заборгованості за договором №87/1 від 21.06.2012.

На виконання умов договору позивачем сплачено адвокату платіжним дорученням №48 від 02.02.2015р. 12 500,00 грн., квитанцією до прибуткових касових ордерів №2001/15/1 від 20.01.2015р. 10 000,00 грн. та №2001/15/2 від 26.01.2015р. на суму 2500,00 грн. про оплату юридичних послуг згідно Договору №2001/15 від 20.01.2015р.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зазначені положення містяться також і у ст. 28 Правил адвокатської етики.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р.01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права").

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни та предмету позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Проаналізувавши складність справи та тривалість її розгляду, з огляду на розумну необхідність судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, про зменшення розміру витрат на оплату послуг адвоката до 3000,00 грн.

Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції помилково було стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 12500,00 грн.

Частиною 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати, а згідно п.п. 4 - за подання апеляційної скарги на рішення суду - в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Таким чином, розмір судового збору за подання позовної заяви по даній справі складає 8613,23 грн., який і було сплачено позивачем платіжним дорученням №47 від 02.02.2015 року (а.с. 7).

Враховуючи вимоги ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Здійснивши перерахунок судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви з урахуванням розміру задоволених позовних вимог та результатів апеляційного перегляду справи, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача 4239,17 грн. за подання позовної заяви та стягнення з позивача на користь відповідача 2187,02 грн. за розгляд апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз", м. Кременчук, Полтавська область задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.04.2015 року по справі №917/224/15 частині стягнення 218702,71 грн. курсової різниці, 22000,00 грн. витрат на адвокатські послуги та 12500,00 грн. судового збору скасувати та в цій частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз", м. Кременчук, Полтавська область (код ЄДРПОУ 23543186, вул.Леонова,5, м. Кременчук, Полтавська область,39600, р/рахунок 26009100062487 в ПАТ ''Райфазен Банк ''Аваль'' в м. Кременчук, МФО 331605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроекологія" (код ЄДРПОУ 25478659, пр.Маяковського, 24, м. Запоріжжя, Запорізька область,69035) 4239,17 грн. за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроекологія" (код ЄДРПОУ 25478659, пр.Маяковського, 24, м. Запоріжжя, Запорізька область,69035) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз", м. Кременчук, Полтавська область (код ЄДРПОУ 23543186, вул.Леонова,5, м. Кременчук, Полтавська область,39600, р/рахунок 26009100062487 в ПАТ ''Райфазен Банк ''Аваль'' в м. Кременчук, МФО 331605) 2187,02 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 03.08.2015 р.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Потапенко В.І.