Постанова

від 05.08.2015 по справі 911/4431/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 911/4431/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Остапенка М.І.,

Суддів Гончарука П.А.(доповідач),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду Київської області від 13 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2015 року у справі №911/4431/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перший легіон" до товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 1 509 030 грн.,

Встановив:

У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Перший легіон" звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 1 674 399,16 грн. заборгованості за договором про надання охоронних послуг.

Рішенням господарського суду Київської області від 13 січня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 504 950 грн. основного боргу, 165 369,16 грн. пені та 33 487,98 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 листопада 2013 року між ТОВ "Перший легіон" і ТОВ "Комплекс агромарс" та його відокремленими підрозділами-філіями на строк до 31 грудня 2014 року укладено 7 договорів про надання охоронних послуг, а саме Договори: №13-1301/КАМ-Ю з ТОВ "Комплекс Агромарс"; №13-1302/КФ-Ю з Кагарлицькою філією ТОВ "Комплекс Агромарс"; №13-1303/КЕ-Ю з філією "Кагарлицький елеватор"; №13-1304/КК-Ю з ТОВ "Комплекс Агромарс" філією "Київкомбікорм"; №13-1305/БКЗ-Ю з філією "Бориспільський комбікормовий завод"; №13-1306/КАМ-Ю з ТОВ "Комплекс Агромарс"; №13-1299/БрФ-Ю з Броварською філією ТОВ "Комплекс Агромарс".

На виконання зазначених договорів позивач прийняв під свою охорону вказані у додатках до Договорів об'єкти відповідача і зобов'язався охороняти їх шляхом несення інспекторсько-сторожової служби, а відповідач, згідно розділів 6 Договорів, зобов'язався здійснювати оплату послуг позивача щомісячними сумами протягом 5 (п'яти) банківських днів після підписання сторонами актів про надання охоронних послуг, податкових накладних і рахунків-фактур та передачі їх в бухгалтерію замовника.

Крім того, розділом 7 "Порядок розгляду суперечок та умови розірвання договору" було встановлено можливість дострокового припинення дії зазначених договорів в односторонньому порядку у разі невиконання однією із сторін умов Договорів.

Листом від 12 травня 2014 року позивач відмовив відповідачу у внесенні, запропонованих останнім, змін в Договори щодо умов розрахунків за отримані послуги. Також у даному листі позивач повідомив, що у разі невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати отриманих охоронних послуг позивач починаючи з 22 травня 2014 року припинить охорону об'єктів.

1 червня 2014 року відповідно до акту приймання-передачі позивачем знято охорону із об'єктів відповідача та передано їх під охорону іншому підприємству - ТОВ "ВАРТА"(т.1 а.с.105).

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 509, 525, 526, 549, 626, 599, 611, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202, 231, 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості наданих послуг з охорони, у зв'язку із чим позов про стягнення заборгованості, що склалася, а також пені за прострочення оплати послуг, є таким, що підлягає задоволенню.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на те, що договори про надання охоронних послуг в період з квітня по травень 2014 року були діючими, відповідач не повідомляв позивача про намір їх розірвати, а навпаки, пропонував позивачу внести до них зміни, доказів пред'явлення позивачу претензій щодо невиконання ним з 1 квітня 2014 року своїх договірних зобов'язань (за що, між тим, умовами договорів передбачено штрафні санкції) відповідач суду не надав, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що відсутність підписаних ним актів про надані послуги, наявність яких є обов'язковою умовою для здійснення оплати наданих послуг, звільняє його від обов'язку оплатити такі.

Фактичне здійснення охорони об'єктів відповідача працівниками позивача підтверджено також поясненнями начальника охорони ОСОБА_2 та записами журналів прийому та здачу об'єктів для охорони (т.2 а.с.65-150). Відповідач доказів того, що інший контрагент здійснював охорону об'єктів, передбачених договорами, укладеними з позивачем в спірний період квітень-травень 2014 року суду також не надав.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій правильно прийняли до уваги і той факт, що перехід функцій охорони об'єктів відповідача від ТОВ "Перший Легіон" до ТОВ "Варта" з 1 червня 2014 року відповідно до акту приймання-передачі (т.1 а.с.105) доводить належне виконання позивачем своїх договірних обов'язків.

З огляду на викладені обставини місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про те, що лише не підписання актів надання охоронних послуг не спростовує факту надання послуг з охорони у спірному періоді, не підтверджене конкретними фактами неналежного надання послуг за весь спірний період по кожному Договору та об'єкту.

Враховуючи встановлення судами попередніх інстанцій факту неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасного здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг на загальну суму 1 509 030 грн., а також умов п. 6.4. Договорів та положення ст. 549, 611 ЦК України, ст.ст. 232 ГК України і Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суди дійшли правильного висновку про задоволення позову і в частині стягнення 165 369,16 грн. пені.

Таким чином, висновки попередніх судових інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем вказаних положень матеріального і процесуального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана правильна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 13 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2015 року у справі №911/4431/14 - без змін.

Поновити виконання судового рішення у справі №911/4431/14.

Головуючий М.І.Остапенко

Судді П.А.Гончарук

Л.В.Стратієнко