Постанова

від 15.07.2015 по справі 804/5936/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2015 р. Справа № 804/5936/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Конєвої С.О. Панченко Я.І. Малик Т.П. Копань А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Маркс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003141503 від 27.12.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

29.01.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "К.Маркс" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0003141503 від 27.12.2013р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищевказане оспорюване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та базується на неправильному застосуванні норм чинного законодавства з огляду на те, що з боку позивача відсутні порушення щодо розрахунку та сплати податку на землю (орендна плата з юридичних осіб) за період з 01.01.2011р. по 31.10.2013р., яке позивачем проводиться на підставі умов договору оренди землі від 28.12.2007р. з додатками та додатковими договорами, які є невід'ємною частиною договору земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.К.Маркса в районі будинків №41,43 строком до 14.04.2016р. з урахуванням нормативно-грошової оцінки предмету оренди - 3% грошової оцінки землі. Також позивач вказує і на те, що у нього відсутні підстави для застосування коефіцієнту - 1,5, що передбачений п.276.3 Податкового кодексу України у зв'язку з тим, що позивач не змінював функціональне призначення вищевказаної земельної ділянки. У додаткових поясненнях від 06.07.2015р. позивач вказує на те, що у перевіряємий період - 2011-2013рр. позивач не порушував вимоги п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, оскільки річна сума орендної плати за вказану земельну ділянку становила 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передбачено як Законом України «Про оренду землі», так і нормами Податкового кодексу України. При цьому, представник позивача послався і на те, що позивач не порушував і показників грошової нормативної оцінки землі, яка згідно ст.18 Закону «Про оренду землі» проводиться не рідше, ніж 1 раз на 5-7 років та сплата орендної плати проводилася згідно довідки від 06.02.2008р. №216 та витягу від 13.05.2010р. та позивач не має повноважень впливу на розробку, погодження документації на отримання земельної ділянки в оренду, у тому числі і на встановлення показників довідок про нормативну грошову оцінку земельної ділянки протягом дії договору під час підготовки яких не було враховано не функціональне призначення об'єктів на земельній ділянці, на якій розміщені пам'ятка архітектури місцевого значення про що також зазначено і в ухвалі ВАСУ від 31.03.2015р. та постанові ВГСУ від 16.10.2002р. (справа №12/388).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та обґрунтованим з огляду на те, що позивачем за перевіряємий період була задекларована орендна плата за період з 01.01.2011р. по 31.10.2013р.із застосуванням трикратного розміру земельного податку відповідно до вимог п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, однак без урахування коефіцієнту, визначеного п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України, згідно якого встановлено, що податок на земельні ділянки на територіях та об'єктах історико-культурного призначення місцевого значення, використання яких не пов'язано із функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється із застосуванням коефіцієнту 1,5, що призвело до заниження позивачем орендної плати за земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.К.Маркса в районі будинків №41,43 за 2011р. на 41030,12 грн., за 2012р. - на 41030,49грн., за січень-вересень 2013р. - на 30772,62грн. з урахуванням того, що згідно до довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.02.2008р. у 2011-2013р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки по пр. К.Маркса в районі буд.№41, 43 площею 0,3921га - складає 2735340,89грн.

Судом у ході судового розгляду справи були встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «К.Маркс» зареєстровано як юридична особа виконачим комітетом Дніпропетровської міської ради 15.03.2002р. за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вул. Комсомольська, буд.40-Б та з 19.03.2002р. перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприєммців станом на 05.05.2015р. та даними акту перевірки від 20.11.2013р. (а.с. 19-21, 147-149).

У період з 07.11.2013р. по 13.11.2013р. податковою інспекцією на підставі наказу №665 від 06.11.2013р., згідно з п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78, 79 Податкового кодексу України була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011р. по 31.10.2013р. за результатами якої було складено акт №2216/1503/31911915 від 20.11.2013р. за висновками якого встановлено порушення позивачем п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 та п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижена орендна плата за земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.К.Маркса в районі будинків №41,№43 за 2011 рік на 41030,12грн., за 2012рік на 41030, 49грн., за січень-вересень 2013р. на 30772,62грн. (а.с. 19-21).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом 27.12.2013р. було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0003141503 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у загальній сумі 135913,78грн., у тому числі за основним платежем - 112833,23грн., за штрафними санкціями - 23080,55грн. (а.с.23).

Позивач не погодився з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та висновками, викладеними в акті, що були підставами для його прийняття посилаючись на те, що своєчасно сплачував за перевіряємий період орендну плату за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно умов договору оренди, при цьому, зазначив, що не змінював функціональне призначення земельної ділянки, а тому у податкової інспекції відсутні підстави для застосування коефіцієнту - 1,5, що передбачений п.276.3 Податкового кодексу України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Починаючи з 01.01.2011р. законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визнають вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язків платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 даного Кодексу).

П.288.1 ст.288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ Кодексу; для інших категорій земельно - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного п.п.288.5.1 п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно до переліку ст.9 Податкового кодексу України, логічним завершенням аналізу наведених норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані земельні ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами. Тобто, починаючи з 01.01.2011р., на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Нормою ст.271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативно-грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу України ,а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Згідно п.п.14.1.125 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу ХІІІ Податкового кодексу України - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України від 11.12.2003р. №1378-ІV «Про оцінку земель», відповідно до абз.5 ст.5 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно ст.18 даного Закону нормативна грошова оцінка земель в межах населених пунктів проводиться не рідше, ніж один раз на 5-7 років.

Відповідно до ст.23 цього Закону технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно до ст. 274 Податкового кодексу України визначено (в редакції, чинній станом на 2011р.-2013р.), що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

За приписами п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів, зокрема, для земельної ділянки місцевого значення - 1,5.

Виконуючи вимоги ухвали Вищого адміністративного Суду України від 31.03.2015р. судом були досліджені умови договорів оренди землі у межах спірних правовідносин щодо розміру орендної плати, яку зобов'язаний був вносити позивач, порядок перегляду розміру орендної плати, у тому числі і механізм внесення відповідних змін до договору з урахуванням показників грошової оцінки землі при декларуванні у відповідних періодах зобов'язань по платі за землю, з аналізу яких були встановлені наступні обставини.

28.12.2007р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та позивачем (орендарем) був укладений договір оренди землі за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку прощею 0,3921га, яка знаходиться за адресою: пр. К.Маркса в районі будинків №№41,43 (Жовтневий район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:318:0071; цільове використання земельної ділянки за цим договором (житлова забудова і комерційне використання) - п.1.1, п.1.2 цього договору.

Згідно п.4.1 договору річна орендна плата за земельну ділянку установлюється у грошовій формі - 1,5% її нормативної грошової оцінки.

А за приписами п.5.2 договору встановлено, що цільове призначення земельної ділянки - землі історико-культурного призначення (а.с. 7-10, 183-188).

При цьому, згідно умов договору, копії розрахунку розміру орендної плати, станом на 25.12.2007р. та довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14.07.2007р. №1197 - нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 1163868,48грн., а відповідно розмір орендної плати становив - 1,5% - 17458,03грн. (а.с. 190-191).

В подальшому, 27.02.2008р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та позивачем (орендарем) був укладений додатковий договір до вказаного вище договору оренди за умовами якого було встановлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки на час укладення цього додаткового договору - 224274,58грн.. а також визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2008рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», незалежно від мети використання, згідно з чинним законодавством (а.с. 12-13, 192-193).

При цьому, згідно розрахунку орендної плати за земельну ділянку станом на 18.02.2008р. та довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.02.2008р. №216 - нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становила - 2242174,58грн., розмір орендної плати встановлений - 3% від нормативної грошової оцінки землі - 67265,25грн. (а.с. 194-195).

Також, 03.06.2010р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та позивачем (орендарем) був укладений додатковий договір до вказаного вище договору оренди за умовами якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення цього додаткового договору становить 2735340,89грн.; річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України «Про оренду землі» (а.с. 14-17, 196-198).

При цьому, згідно копії розрахунку орендної плати за земельну ділянку станом на 21.05.2010р. та витягу з технічної документації від 13.05.2010р. №1875 - нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 2735340,89грн., розмір орендної плати встановлений - 3% від нормативної грошової оцінки землі - 82060,23грн. (а.с. 199-200).

Аналіз вищенаведених умов договору оренди та змін внесених сторонами договору шляхом укладення додаткових договорів до даного договору оренди землі свідчать про те, що позивачем здійснювалася сплата орендної плати у період з 01.01.2011р. по 31.10.2013р. у розмірі - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі витягу з технічної документації на земельну ділянку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1872 від 13.05.2010р. у розмірі 82060,23грн. на рік. (а.с. 199-200)

Зазначений факт сплати позивачем орендної плати за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі за 2011р. у сумі 82060,23грн., за 2012р. - у сумі 82059,86грн., за 2013р. - у сумі 82060,23грн. підтверджено змістом копій податкових декларацій за землю, а також усними поясненнями представників сторін (а.с. 44-52).

Між тим, із досліджених судом вищенаведених документів судом встановлено, що обчислення та сплата орендної плати за 2011-2013р. була здійснена позивачем без застосування коефіцієнту - 1,5 визначеного п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), що також підтверджено і представником позивача.

Як зазначив, представник позивача у ході судового засідання при укладенні договорів як орендодавцем, так і орендарем землі не було враховано ставки земельного податку при визначенні розміру податку за земельну ділянку зайняту будівлями на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів із застосуванням коефіцієнту - 1,5 у зв'язку з тим, що позивач не має впливу на встановлення розміру ставок орендної плати за користування земельною ділянкою.

В той же час, такі доводи суд вважає безпідставними з огляду на те, що згідно п.5.2 договору встановлено, що цільове призначення земельної ділянки: землі історико-культурного призначення (а.с. 7-10).

При цьому, слід зазначити, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з 01.01.2011р. належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування і сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України, а тому при обчисленні, нарахуванні і сплаті розміру орендної плати позивач мав керуватися нормами Податкового кодексу України, який має пріоритет над договірними відносинами, а тому позивач зобов'язаний був самостійно перераховувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням не лише п.п.288.5.1 та п.288.5.2 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, а й з урахуванням п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України - розміру податку за користування земельною ділянкою історико-культурного призначення із застосуванням коефіцієнту - 1,5.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і ч.1 статті 71 КАС України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення позивача.

Представник позивача у ході судового розгляду справи не надав відповідних доказів щодо правомірності обчислення і сплати орендної плати за землю за 2011-2013рр. без урахування коефіцієнту 1,5 передбаченого за користування земельною ділянкою історико-культурного призначення відповідно до п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України.

Є безпідставними посилання представника позивача на те, що позивач не змінював функціональне призначення земельної ділянки та не мав впливу на встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку при укладенні договору оренди землі, оскільки п.5.2 договору від 28.12.2007р. ( з моменту укладення цього договору) встановлював цільове призначення земельної ділянки: землі історико-культурного призначення та сам факт знаходження будівель та споруд на такій земельній ділянці передбачав встановлення ставок податку за землю із застосуванням коефіцієнту - 1,5 згідно до ст.7 Закону України «Про плату за землю» ( чинного до 01.01.2011р.) та згідно до п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р.

При цьому, з 01.01.2011р. пріоритет над умовами укладеного договору мали норми Податкового кодексу України, а тому позивач повинен був самостійно незалежно від того чи були внесені будь-які зміни до договору оренди землі обчислити, нарахувати та сплатити податок на землю з урахуванням п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем річна орендна плата у 2011-2013р. обчислювалася, нараховувалася та сплачувалася у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі без врахування коефіцієнту 1,5 за користування земельною ділянкою історико-культурного призначення з порушенням п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України.

Відповідна правова позиція, також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України від 02.12.2014р. №21-274а/14, а також позицією викладеною в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 31.03.2015р. у цій справі, ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 27.11.2014р. у справі № К/800/24831/14.

У відповідності до вимог ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За викладених обставин, у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання недійсним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки зазначене рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, виходячи з вимог ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За таких обставин, враховуючи відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, сплачену позивачем суму судового збору при поданні даного позову у розмірі 271,83грн. (а.с.6), суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 2446,46грн. (2718,28грн. (2%) -271,83грн. (10%)).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Маркс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003141503 від 27.12.2013 року - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Маркс" (49000, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вул. Комсомольська, буд.40-Б, код ЄДРПОУ 31911915) в доход Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 2446грн. 45коп. (дві тисячі чотириста сорок шість гривень 45 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 20.07.2015р.

Суддя С.О. Конєва