Постанова

від 06.08.2015 по справі 910/29803/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2015 року Справа № 910/29803/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І. суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Люкс А" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.04.15 у справі№910/29803/14 господарського судуміста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі ЛІЗИНГ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Люкс А" простягнення суми за участю представників від: позивачаМихайловський І.В. (дов. від 31.10.14) відповідачане з'явилися, були належно повідомлені,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі ЛІЗИНГ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс А" (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 40,49 грн. пені, 255,75 грн. 30% річних та 11312,00 грн. штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.15 (суддя Грехова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Сітайло Л.Г., суддів: Пашкіної С.А.,

Баранця О.М.), позов задоволено в повному обсязі: стягнуто з відповідача на користь позивача 40,49 грн. - пені, 11312 грн. - штрафу, 255,75 грн. - 30 % річних та 1827 грн. - судового збору. Судові акти обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язання за договором фінансового лізингу № 130911-11/ФЛ-Ю-А від 11.09.13.

Не погоджуючись з судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в позові відмовити. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що порушення дисципліни розрахунків відповідачем оперативно усунуті, тому відсутні підстави для його відповідальності.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 11.09.13 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люкс А" (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 130911-11/ФЛ-Ю-А (Договір). Предметом укладеного Договору є автомобіль "Honda"; загальна вартість предмета лізингу 235666,67 грн., ПДВ 20% 47133,33 грн.

Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язаний сплачувати чергові лізингові платежі наступним чином: 1-ий лізинговий платіж до 20.10.13, наступні чергові лізингові платежі кожного 20 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату лізингових платежів наступним чином: 19.12.14 оплачено 7500,00 грн., 22.12.14 - 4506,27 грн., 06.01.15 - 10724,95 грн. та 28.01.15 - 10553,38 грн., тобто з порушенням строку оплати. Дана обставина відповідачем не заперечується, в тому числі, в касаційній скарзі.

Згідно з умовами Договору фінансового лізингу № 130911-11/ФЛ-Ю-А сторони визначили що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 ЦК України, останній зобов'язується сплачувати 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості (пункт 2.7 загальних умов Договору).

Крім того, відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 Загальних умов Договору, за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених Договором та/або чинним законодавством України, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки.

З огляду на вищевикладені обставини суди задовольнили позовні вимоги та стягнули з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 40,49 грн. та 255,75 грн. 30% річних за порушення дисципліни розрахунків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне погодитися із такими висновками з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. У пункті 3 частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Судом встановлено (а відповідачем не заперечується) що відповідачем невчасно вносилися лізингові платежі нараховані у період з жовтня 2014 року по листопад 2014 року.

Відповідно до норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перші і третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 Договору за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених Договором та/або чинним законодавством України лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки.

Суди встановили, що сума пені складає 40,49 грн., тому ця сума правомірно стягнута з відповідача.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Укладеним між сторонами Договором фінансового лізингу № 130911-11/ФЛ-Ю-А сторони визначили що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів на підставі статті 625 ЦК України сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язується сплачувати 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості (пункт 2.7 загальних умов Договору). Таким чином відсоток річних слід враховувати з розрахунком у 30%. Суди встановили, що сума 30% річних складає 255,75 грн., тому ця сума ними була правомірно стягнута з відповідача.

Також за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна позивач нарахував штраф у розмірі 11312,00 грн., який був стягнутий судами. Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує такі висновки судів з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2. Загальних умов Договору, лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленого додатком "Довідка" по договору.

Предмет лізингу відповідачеві переданий 30.09.13. Таким чином, відповідач мав подавати звіти, починаючи з 4-го кварталу 2013 (який починається 01.10.13 та закінчується 31.12.13). За умовами п.5.2.1 договору, відповідач мав подавати вказані звіти щоквартально. Позовні вимоги охоплюють штраф за неподання звітів за 4 квартал 2013 та за 1,2 та 3 квартали 2014 року, строки подання яких закінчувалися відповідно 10.01.14, 10.04.14, 10.07.14 та 10.10.14. (Позовна заява подана 29.12.14).

Проте жодного звіту в установленій формі відповідач не надав. Тому його заперечення щодо строків їх подання (висловлені в касаційній скарзі) не приймаються до уваги, оскільки вони мали б значення при невчасному поданні звітів, при неподанні їх взагалі (як це має місце в даному випадку), питання визначення звітного кварталу не має принципового значення.

Пунктом 7.1.3. Загальних умов Договору передбачено, що за ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилучені) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов п.п. 2.17., 4.1.2., 5.2., 10.2. Загальних умов договору - лізингоодержувач сплачує штраф в розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 (один) від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.

Пунктом 2.1.5. Загальних умов Договору визначено, що остаточна загальна вартість предмету лізингу - вартість предмету лізингу, вказана в акті або в останньому по даті акті коригування вартості предмету лізингу, направленому лізингодавцем.

Остаточна загальна вартість предмету лізингу згідно акту прийому-передачі майна від 30.09.13 становить 282800,00 грн. Таким чином, судами стягнутий штраф у розмірі 11312,00 грн. (загальна вартість предмету лізингу (282800,00 грн.) помножена 4% (4 - кількість випадків порушення відповідачем п. 5.2.1 Договору).

Отже, надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, суди правомірно дійшли висновку про необхідність задоволення позову.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі про те, що під час розгляду справи та прийняття рішення було порушено його права на справедливий суд, яке перебуває під захистом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судами були почуті сторони і прийнятті обґрунтовані і мотивовані рішення, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і скаржником не було доведено порушення судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відхилення доводів скаржника з огляду на їх безпідставність не означає, що такі доводи не були почуті. Так, доводи про те, що незначне прострочення платежу не може бути підставою відповідальності не відповідають умовам, визначеним договором між сторонами, а період прострочення впливає лише на суму пені, належну до стягнення, а не на сам факт її нарахування. Щодо іншого доводу відповідача про невизначеність порушення, за яке стягується штраф, то вони спростовуються змістом судових актів, з якого вбачається, що штраф стягнутий за (чотирикратне) порушення п.5.2.1 договору щодо подання звітів про місцезнаходження предмету лізингу.

Решта доводів касаційної скарги також не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 111 7 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс А" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.15 у справі №910/29803/14 залишити без змін.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді Б. М. Грек

Д. С. Кривда