Ухвала

від 05.08.2015 по справі 808/7159/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"05" серпня 2015 р. справа № 808/7159/14(ДО/808/615/14)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьоннівському районі м.Донецька на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 808/7159/14 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м.Донецька до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьоннівському районі м.Донецька про стягненння сум витрат, -

В С Т А Н О В И В:

23.10.2014 року Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м.Донецька звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьоннівському районі м.Донецька, в якому просило стягнути з відповідача суми витрат на виплату та доставку пенсій за період з 01.05.2014 року по 31.07.2014 року в сумі 11428грн. 42коп..

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року

адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьоннівському районі м. Донецька (ОКПО 24166633) на користь Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька суму витрат за період з травня по липень 2014 року в розмірі 348,12 грн..

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції в частині стягнення на користь УПФУ в Будьоннівському р-ні м.Донецька витрат за особовою справою ОСОБА_2, якому призначена пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві. В іншій частині рішення залишити без змін.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що основним джерелом фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України є внески роботодавців. Апелянт вказує на те, що ОСОБА_2 отримав каліцтво за межами України, а тому підприємство, де він був травмований, не перераховує внески до бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України. Таким чином, в бюджеті Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України не закладені кошти на фінансування витрат, пов'язаних з проведенням страхових виплат потерпілим, які отримали каліцтво за межами України.

Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до вимог частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За нормами пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України у Будьоннівському районі м Донецька сплачено допомогу на поховання та на виплату пенсій по 30 особам за період з травня по липень 2014 року у розмірі 11428,42 грн., зокрема гр. ОСОБА_2 в розмірі 348, 12 коп.. Дані витрати позивачем було включено до відповідних актів звірки витрат по особовим справам потерпілих, яким виплачено допомогу на поховання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (а.с. 7, 9, 11).

Відповідачем за вказаний період не прийнято до відшкодування суми виплачених пенсій в сумі 11428,42 грн., в тому числі і по гр. ОСОБА_2 в розмірі 348, 12 коп..

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР (далі по тексту - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду, що передбачено ст.12 Основ.

Частиною 4 статті 26 Основ передбачено наступне, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Приймаючи до уваги те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тобто тим суб'єктом, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до ст.25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

За змістом ч.2 ст.2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (далі по тексту -Закон №1105) особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому, право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Пунктом «а» ч.1 ст.27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788) встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Згідно з абз.2 п.3 Прикінцевих положень Закону №1105 відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у ст.8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абз.3 п.3 Прикінцевих положень Закону №1105 встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Таким чином, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Відповідно до положень абз.7 п.3 Закону №1105 Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених ст.21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.

13 березня 1992 року між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав (в тому числі Російською Федерацією і Україною) підписано Угоду про гарантії прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, в преамбулі якої визначено, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди.

Відповідно до умов Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст.1); всі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення (ст.3); призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання; для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою (ст.6); при переселенні пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера (ст.7).

Правові норми, закріплені ст.1 Угоди, передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Стаття 3 Угоди визначено, що всі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не здійснюються, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Зміст цієї норми свідчить, що взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, пенсія по інвалідності, яка є наслідком нещасного випадку на виробництві, що стався на території будь-якої з держав-учасниць СНД або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР, виплачується особам за законодавством тієї держави-учасниці Співдружності, на території якої вони проживають.

Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 року № 5-4/4, визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом № 1105, (крім осіб, зазначених в п.2 ст.8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

Відповідно до п.4 Порядку відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а також на території будь-якої з держав-учасниць СНД, (а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати), є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що факт нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 підтверджується актом про нещасний випадок за формою Н-1 від 11 листопада 1982 року. Нещасний випадок стався 10.11.1982 року в Таліцкій ДОК об'єднання «Талицклес» сел.Троїцький Талицького району Свердловської області Російської РСР.

Колегія суддів зазначає, що оскільки інвалідність ОСОБА_2 є наслідком страхового випадку, який стався на виробництві на території Російської РСР, а ця особа постійно проживає в Україні, позовні вимоги УПФУ про стягнення з Відділення Фонду витрат на виплату цій особі основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за період з травня по липень 2014 року в сумі 348,12 грн. є законними та обґрунтованими.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьоннівському районі м.Донецька по даній справі не доведено правомірність відмови у відшкодуванні суми сплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з травня по липень 2014 року в сумі 348,12грн..

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду в частині стягнення на користь УПФУ в Будьоннівському районі м.Донецька витрат за особовою справою ОСОБА_2 не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160,167, 184, 185, 196, 197, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьоннівському районі м.Донецька на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 808/7159/14 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 808/7159/14 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена у порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак