Рішення

від 27.07.2015 по справі 756/5799/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Шумейко О.І.

№22-ц/796/4698/2015 Доповідач - Борисова О.В.

Справа №756/5799/14-ц

м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Гаращенка Д.Р. , Поливач Л.Д.

при секретарі: Кутц А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, трьох відсотків річних, інфляційних втрат, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року позивач звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ», в якому з урахуванням уточнень просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 47142,86 грн., 4044,94 грн. компенсації за 35 днів невикористаної відпустки, трьох відсотки річних в сумі 2486,47 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2405,89 грн. у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання за період з 11 грудня 2012 грудня по 24 липня 2014 року, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 квітня 2014 року по 24 липня 2014 року в сумі 17250 грн., що разом складає 73330,17 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з червня 2013 року по вересень 2013 року у загальній сумі 9832,80 грн., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2337,72 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 гривень, моральну шкоду у сумі 500 гривень.

Стягнуто з ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» на користь ОСОБА_1 витрати за надання правової допомоги у сумі 263,08 грн.

Стягнуто з ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» судовий збір у сумі 487,20 грн. в дохід держави. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В подальшому позивачем була подана до суду заява про ухвалення у справі додаткового рішення для вирішення питання щодо стягнення судових витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи та вирішення питання про допущення судового рішення до негайного виконання.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення у справі додаткового рішення задоволено.

Ухвалено додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення з ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» на користь ОСОБА_1 заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнуто з ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи у сумі 759,24 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що жодним законодавчим актом не передбачено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується пропорційно до задоволених позовних вимог.

Вказує, що суд неправомірно та недоцільно зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку до 5000 грн.

Також зазначає, що судом не зазначено чому саме відшкодуванню підлягає моральна шкода в розмірі 500 грн., а не 5000 грн., як заявлялось у позові.

Крім того, не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції в частині стягнутих судових витрат за проведення судової почерковознавчої експертизи позивач подала апеляційну скаргу в якій просить змінити додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що той факт, що суд частково задовольнив позов не впливає на стягнення судових витрат понесених нею за проведення почеркознавчої експертизи в повному обсязі, оскільки така експертиза підтвердила факт підробки її підпису у відомостях на виплату грошей.

В судовому засіданні позивач підтримала доводи своїх апеляційних скарг та просила їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення скарг заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом від 11 грудня 2012 року № 2012-22 ОСОБА_1 прийнято на посаду головного бухгалтера ТОВ «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» з 11 грудня 2012 року, як сумісного працівника.

Відповідно до штатного розпису заробітна плата позивача становила 3000 грн. на місяць.

14 березня 2014 року позивач звернулася до відповідача із заявою про звільнення її із займаної посади за власним бажанням з 31 березня 2014 року.

31 березня 2014 року позивача було звільнено за власним бажання, однак в день звільнення з позивачем розрахунок проведено не було.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по виплаті заробітної плати в сумі 9832,80 грн. за період з червня 2013 року по вересень 2013 року та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2337,72 грн. є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру сум які підлягають стягненню виходячи з наступного.

Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

У своїй позовній заяві та уточненнях до неї позивач зазначає, що їй не виплачувалась заробітна плата за період з грудня 2012 року по березень 2014 року та компенсація за невикористану відпустку за 35 днів.

З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом, що виплата позивачу заробітної плати за період з грудня 2012 року по травень 2013 року підтверджується відомостями на виплату грошей, на яких міститься підпис позивача.

Заробітна плата за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року разом з компенсаційними виплатами за несвоєчасно виплачену заробітну плату була виплачена позивачу 10 вересня 2014 року в сумі 15861,08 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача та не оспорюється позивачем.

При цьому в ході судового розгляду судом першої інстанції по справі була призначена судова почеркознавча експертиза та відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16 грудня 2014 року підписи від імені ОСОБА_1 у графі 6 вставних аркушах до додатка № 9 відомості на виплату грошей № 9 за червень 2013 року, додатка № 16 відомості на виплату грошей № 16 за липень 2013 року, додатка № 17 відомості на виплату грошей № 17 за серпень 2013 року, додатка № 18 відомості на виплату грошей № 18 за вересень 2013 року, виконані рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів не ОСОБА_1, а іншою особою з ретельним наслідуванням її підпису.

Таким чином за результатами судової почеркознавчої експертизи встановлено, що позивач не підписувала відомості на підтвердження отримання грошей за період з червня 2013 року по вересень 2013 року.

Інших доказів на підтвердження отримання позивачем заробітної плати за вказаний період суду надано не було.

За проведення вказаної експертизи позивачам було сплачено 2812 грн.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд дійшов до вірного висновку про стягнення з відповідача заробітної плати за період з червня 2013 року по вересень 2013 року включно.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів. Проте, судом першої інстанції вказані роз'яснення враховані не були.

Як вбачається з матеріалів справи посадовий оклад позивача у спірний період становив 3000 грн. на місяць.

А тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з червня по вересень 2013 року саме в розмірі 9832,80 грн. та вважає необхідним стягнути з відповідача заборгованість за період з червня по вересень 2013 року включно в сумі 12000 грн. (3000 грн. * на 4 місяці) без виключення сум відрахування на податки та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до ст.83 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Статтею 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року визначено, що обчислення середнього заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з ст.3 вищевказаного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення, аліментів тощо. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки, до фактичного заробітку включається виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Статтею 7 Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Як вбачається з матеріалів справи сумарний заробіток позивача за останні 12 місяців за період з березня 2013 року по лютий 2014 року включно становить 36000 грн.

Виходячи із наведеного середньоденна заробітна плата становить: 36000 грн. сумарного заробітку / на 355 календарні дні (365 - 10 днів святкових днів ) = 101,40845 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працювала у відповідача в період з 11 грудня 2012 року по 31 березня 2014 року та має право на компенсацію за 31 день невикористаної щорічної основної відпустки.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки підлягають задоволенню частково, оскільки як встановлено в судовому засіданні апеляційного суду та не заперечується позивачем, остання мала право на 31 день компенсації за невикористану відпустку ( 1 день за 2012 рік, 24 дні за 2013 рік та 6 днів за 2014 рік ), а тому стягненню підлягає сума в розмірі 101,40845 грн. * 31 = 3143,66 грн. без виключення сум відрахування на податки та інші обов'язкові платежі.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з червня 2013 року по вересень 2013 року включно в сумі 12000 грн. без виключення сум відрахування на податки та інші обов'язкові платежі та компенсації за невикористану відпустку у сумі 3143,66 грн. без виключення сум відрахування на податки та інші обов'язкові платежі.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що правильним є висновок суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат в порядку передбаченому ст.625 ЦК України задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Згідно зі статтею 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.

При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача до 5000 грн. з огляду на таке.

За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. При цьому усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахувань на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищевказаного Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

З наданої відповідачем інформації про нараховані та виплачені позивачу доходи вбачається, що розмір середньоденної заробітної плати позивача становить146,34 грн. без виключення сум відрахування на податки, який визначається виходячи з розрахунку по заробітній платі за 2 повних місяця роботи перед звільненням: за січень та лютий 2013 року /41 робочий день .

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме за період з 31 березня 2014 року по 24 липня 2014 року в сумі 17250 грн.

Як вбачається з матеріалів справи затримка відповідача у проведенні розрахунку за період з 31 березня 2014 року по 24 липня 2014 року становила 78 робочих днів.

Отже, компенсаційні виплати за час затримки належних позивачу при звільненні з 31 березня 2014 року по 24 липня 2014 року включно становлять 11414,52 грн. (146,34 грн. (середньоденна заробітна плата) * 78 (кількість робочих днів затримки за час затримки розрахунку при звільненні).

Оскільки як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем був наявний спір про розмір належних до виплати позивачу сум при звільненні, враховуючи те, що позов було задоволено частково, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5000 грн. з урахуванням спірної суми, на яку мала право позивач, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Згідно з ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом вірно встановлено та не оспорюється відповідачем, що у зв'язку порушенням законних позивача останній була спричинена моральна шкода.

Враховуючи характер та обсяг страждань яких зазнала позивач, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів вважає, що суд дійшов до обґрунтованого висновку, щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 500 грн., а тому доводи апеляційної скарги щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно з ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до роз 'яснень викладених в Постанові № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено Законом України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем за надання правової допомоги адвокатом в суді першої інстанції було сплачено 2000 грн. за витрачені 4 години, з яких 2 години на складання позовної заяви та 2 години на представництво інтересів позивача в суді, а також позивачем було сплачено 1948,80 грн. за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції за витрачені 4 години, з яких 1 година на участь в судовому засіданні апеляційного суду, 1 година на підготовку апеляційної скарги та 2 години на проїзд.

Колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу за участь адвоката в судових засіданнях першої інстанції та за складання позовної заяви в розмірі 534,92 грн., витрати понесені позивачем по оплаті за учать адвоката в суді апеляційної інстанції та за підготовку апеляційної скарги в розмірі 267,46 грн., а всього на загальну суму 802,38 грн., виходячи з розрахунку 40 відсотків від встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Вимоги позивача про відшкодування витрат за проїзд до суду адвоката не підлягають задоволенню, оскільки не є витратами на правову допомогу та не є витратами з пов'язаними переїздом до іншого населеного пункту.

Колегія суддів також вважає необхідним рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року в частині стягнення відповідача в дохід держави судового збору змінити, зменшити суму судового збору, яка підлягає стягненню з 487,20 грн. до 91,02 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності додаткового рішення суду першої інстанції від 17 лютого 2015 року в частині не стягнення з відповідача на користь позивача понесених останньою витрат по оплаті за проведення почерковознавчої експертизи в сумі 2812 грн., оскільки вказаним висновком суду встановлено факт підробленні підпису позивача у відомстві про виплату грошей, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи наступного.

Як роз'яснено в п.45 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» встановлено граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз. А тому судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що витрати по оплаті за проведення експертизи підлягають задоволенню пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Разом з тим, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку з ухваленням в цій частині нового рішення то відповідно підлягає скасуванню і додаткове рішення суду в частині стягнення судових витрат за проведення експертизи в розмірі 759,24 грн. з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за проведення судової почерковознавчої експертизи в розмірі 772,17 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог.

В решті рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з червня 2013 року по вересень 2013 року в сумі 9832 грн. 80 коп., компенсації за невикористану відпустку у сумі 2337 грн.72 коп., витрат на правову допомогу в сумі 263 грн. 08 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» код ЄДРПОУ 36288020 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з червня 2013 року по вересень 2013 року включно у загальній сумі 12000 грн. без виключення сум відрахування на податки та інших обов'язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 3143 грн. 66 коп. без виключення сум відрахування на податки та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ», код ЄДРПОУ 36288020 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 802 грн. 38 коп.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» код ЄДРПОУ 36288020 в дохід держави судового збору змінити, зменшити суму судового збору, яка підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» в дохід держави з 487 грн. 20 коп. до 91 грн. 02 коп.

Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» на користь ОСОБА_1 витрат пов'язаних з проведенням судової почерковознавчої експертизи скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТИЛІГУЛЬСЬКА ВІТРОВА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» код ЄДРПОУ 36288020 на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення судової почерковознавчої експертизи в розмірі 772 грн. 17 коп.

В решті рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: