Ухвала

від 09.07.2015 по справі 2а/0470/12010/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/800/32009/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Юрченко В.П.

секретар судового засідання Іванов К .Ю .

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 0 9 .0 7.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013

у справі № 2а/0470/12010/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлантіс"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з

великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної

податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Атлантіс" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (правонаступник - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000298822 від 31.05.2012.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000298822 від 31.05.2012.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань відображення в податковому та бухгалтерському обліку господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ „Артус 09" за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 та складено акт №154/23-30012937 від 29.05.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000298822 від 31.05.2012, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість 6279435 грн., штрафні (фінансові) санкції 2921342, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України, позивачем завищено суму податку на додану вартість на загальну суму 5842682, 67 грн. за липень 2011 року, серпень 2011 року, вересні 2011 року по постачальнику ТОВ „Артус 09".

Як вбачається з акту перевірки, висновки щодо завищення податкового кредиту, були здійснені внаслідок нереальності проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - постачальником ТОВ „Артус 09" та юридичну дефектність первинних документів.

За правилами підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3. статті 198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, за правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Тобто, відповідно до наведених законодавчих вимог підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту підприємства.

Окрім того, факт реальності придбання позивачем товару та його використання у власній господарській діяльності встановлено самою перевіркою, про що зазначено в акті перевірки з посиланням на первинні документи.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт наявності реальних змін свого майнового стану у зв'язку зі здійсненням спірних господарських операції.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, враховуючи, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також, підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 у справі № 2а/0470/12010/12 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 у справі № 2а/0470/12010/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва В.П. Юрченко