Ухвала

від 28.07.2015 по справі 820/1818/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/27128/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Степашка О.І.,

секретар: Антипенко В.В.,

за участю представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лихачовський комбінат хлібопродуктів» - Ковиріна О.В., Барбінової Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у справі № 820/1818/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лихачовський комбінат хлібопродуктів» (далі - Товариство) до ДПІ,

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000022228, № 0000032228 від 17.01.2014 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

26 лютого 2014 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення № 0000022228, № 0000032228 від 17.01.2014 року скасовані.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що податковим органом не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 18.12.2013 року до 24.12.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства при відображенні в податковому обліку фінансово-господарських операцій з ТОВ «Трейд-Орг» за період грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року, березень 2011 року, за наслідками якої 31.12.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» занижений податок на прибуток, у розмірі 253 334,00 грн., а також у порушення п. 44.1 ст. 44 , п.,п. 198.3 , 198.6 ст. 198 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 202 667,00 грн.

17 січня 2014 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000022228 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 259 038 грн., № 0000032228 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 207 231,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обгрунтованими з таких підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.,п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» додаткових обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі не дозволяється.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.,п. 201.6 , 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України ).

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.12.2010 року між Товариством та ТОВ «Трейд-Орг» були укладені договори № 81/20-12/10-ДК щодо постачання природного газу та №81/20-12/10-ДКп про надання послуг із забезпечення постачання природного газу.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало акти прийому - передачі вартісних показників природного газу за грудень 2010 року, січень-березень 2011 року, акти виконання робіт з транспортування газу, платіжні документи.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що Товариством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі первинних документів був правомірно сформований податковий кредит.

Податковим органом не виявлено порушень у формуванні Товариством податкового кредиту або податкових зобов'язань з податку на додану вартість, не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди, як безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Крім того, чинним законодавством на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право Товариства на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 221, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: (підпис) Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Степашко О.І.