Постанова

від 29.07.2015 по справі 922/2645/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р. Справа № 922/2645/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Ворожбянов А.М., дов. №08-/4849/2-14 від 29.12.2014 р.

відповідача - Притула М.В., дов. б/н від 13.04.2015 р., Коваленко Ю.О., дов. б/н від 13.04.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3272 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.05.15 року у справі № 922/2645/14

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-КОМ", м. Харків,

про повернення земельної ділянки та стягнення 286 443,72 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року позивач -Харківська міська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-КОМ", відповідача, про зобов"язання повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,0505 га, яка розташована за адресою: м. Харків, Харківська набережна, 2, а також про стягнення доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, в розмірі 286 443,72 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12 серпня 2014 року по справі № 922/26451/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 286447,72 грн. та судовий збір у розмірі 5728,95 грн.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2014 року рішення господарського суду Харківської області від 12 серпня 2014 року у справі № 922/2645/14 скасовано в частині стягнення з ТОВ "АВ-КОМ" доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, в розмірі 286 447,72 грн., а також судового збору у розмірі 5 728,95 грн.

Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

25 лютого 2015 року постановою Вищого господарського суду України постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2014 року у справі № 922/2645/14 та рішення господарського суду Харківської області від 12 серпня 2014 року скасовано в частині позовних вимог про стягнення 286 447,72 грн. за безпідставне користування майном.

Справу № 922/2645/14 в скасованій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2014 року у справі № 922/2645/14 та рішення господарського суду Харківської області від 12 серпня 2014 року залишено без змін.

Частково скасовуючи судові акти попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України виходив з того, що попередні судові інстанції не врахували приписи статті 152 Земельного кодексу України, згідно з якими держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а також приписи статті 156 Земельного кодексу України, за якою власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Також Вищий господарський суд вказував на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, які заходи вживав позивач - Харківська міська рада для припинення безпідставного користування відповідачем ТОВ "АВ-КОМ" спірними земельними ділянками, в тому числі чи повідомляв позивач державного реєстратора про прийняття Харківською міською радою рішення від 29.04.2009 № 89/09, яким вирішено договір оренди земельної ділянки АТ "БІОМОС" від 16.07.2001 року вважати таким, що припиняє дію з моменту реєстрації договору оренди землі з новим землекористувачем - ТОВ "АВ-КОМ".

При новому розгляді справи рішенням господарського суду Харківської області від 25.05.2015 року у справі № 922/2645/13 (суддя Калініченко Н.В.) в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-КОМ" доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, в розмірі 286 443,72 грн., відмовлено.

Позивач не погодився із вказаним рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-КОМ" доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, в розмірі 286 443,72 грн.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що 21.08.2008 р. Харківським міським головою підписані з ТОВ «АВ-КОМ» два договори оренди землі по Харківській набережній, 2 у м. Харкові строком до 01.12.2012 р., які передалися до управління земельних ресурсів у м. Харків для їх державної реєстрації. При цьому, з вини відповідача зазначені договори не були зареєстровані, у зв"язку з чим не можуть вважатися укладеними, що свідчитиь про безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки.

Разом з цим, положеня статті 125 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 1066-УІ від 05.03.2009, яка діє з 01.05.2009 року по теперішній час) свідчить про те, що законодавцем чітко визначається момент виникнення прав на землю, який у свою чергу пов'язувався то з моментом одержання документа, що посвідчує право, то одночасно з його державною реєстрацією, а на цей час, з моментом державної реєстрації цих прав.

ТОВ «АВ-КОМ» не тільки могло одержати доход, а фактично його одержало, не здійснюючи плату за землю за регульованою, звичайною ціною плати за землю.

Крім того, рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 №1188/13 затверджено Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, відповідно до п.п. 3.2.1.-3.2.3. якого Департамент має право обстежувати будь-які земельні ділянки в межах міста Харкова з метою здійснення контролю за дотриманням порядку їх використання та охорони, складати акти обстеження стану земельних ділянок та дотримання умов їх використання та охорони. А тому, як стверджеє позивач, посилання місцевого господарського суду на відсутність у працівників вказаного органу самоврядного контролю повноважень визначати межі спірної земельної ділянки є безпідставними.

Також вказує на те, що договір оренди спірної земельної ділянки, на підставі якої попередньому власнику будівлі -АТ "Біомос" належало право користування цією ділянкою, припинив дію 31.12.2001 року у зв"язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому, за висновком позивача, відповідачу не могло перейти від АТ "Біомос" засноване на цьому договорі право землекористування.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2012 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 15.07.2015 року на 11:00 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 року розгляд справи було відкладено на 29.07.2015 року на 15:00 год.

22.07.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав письмові пояснення (вх.№10976 від 22.07.2015 року).

Представник позивача в судових засіданнях 15.07.2015 року та 29.07.2015 року підтримав апеляційну скаргу.

27.07.2015 року відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав письмові пояснення (вх.№11183 від 27.07.2015 року) щодо неможливості застосування інституту кондикції до спіних правовідносин.

29.07.2015 року відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав письмові пояснення (вх.№11290 від 29.07.2015 року) щодо сплати земельного податку.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№10508 від 10.07.2015 року), з урахуванням додаткових письмових пояснень (вх.№11183 від 27.07.2015 року та вх.№11290 від 29.07.2015 року) та його представник в судових засіданнях 15.07.2015 року та 29.07.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що статтями 152, 156, 157 Земельного кодексу України передбачені спеціальні способи захисту прав власника земельних ділянок, тоді як норми статті 1212 Цивільного України підлягають до застосування лише в тому разі, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту .

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Укладення позивачем з відповідачем договорів оренди землі було спрямовано на виникнення між сторонами в майбутньому орендних правовідносин стосовно цієї землі під належним відповідачу на праві власності об"єктом нерухомості, тому відсутні підстави стверджувати про безпідставність набуття спірної земельної ділянки. До того ж, відповідно до законодавства ТОВ «АВ-КОМ» з моменту виникнення права користування спірною земельною ділянкою сплачувало земельний податок, розрахунок якого здійснювався ТОВ «АВ-КОМ» самостійно, виходячи із розміру земельної ділянки, якою користувався попередній землекористувач (АТ «БІОМОС»).

Оскільки ТОВ «АВ-КОМ» не мало правових підстав для здійснення орендних платежів, то розрахунок позивача про отримані відповідачем доходи у вигляді несплаченої орендної плати оснований на припущеннях.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, додаткових письмових поясненнях, відзиві на апеляційну скаргу доводи позивача та відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 13 березня 2006 року Акціонерне товариство "Біомос" продало, а відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ - КОМ", придбав нежитлову будівлю літ. "А-2", цеглину, загальною площею 555,6 кв.м., що розташована в будинку № 2 по Харківській набережній в місті Харкові (договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 13 березня 2006 року, т. 1 арк. спр. 58-59).

За приписами статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу від 13.03.2006 р.), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

10 квітня 2006 року відповідач звернувся до позивача з листом вих. № 2 від 10.04.2006 р. (вх. б/н від 10.04.2006 р.) (т.с. 1, арк. спр. 83) про надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування приміщення.

Рішенням Харківської міської ради 7 сесії 5 скликання від 22.11.2006 р. за № 178/06 "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надано згоду на розробку проектів відведення земельних ділянок, в тому числі й відповідачу - ТОВ "АВ-КОМ" загальною площею, орієнтовно 0,0500 га. по Харківській набережній, 2 (Московський район) для експлуатації і обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-2" (т.с. 1, арк. спр. 70, 71).

Крім того, рішенням Харківської міської ради 17 сесії 5 скликання від 25 грудня 2007 року № 292/07 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" Товариству з обмеженою відповідальністю "АВ-КОМ" було затверджено проект відведення ТОВ "АВ-КОМ" земельної ділянки, а також надано в оренду строком до 01 грудня 2012 року земельну ділянку площею 0,0505 га, у тому числі: ділянка № 1 - 0,0392 га. та ділянка № 2 - 0,0113 га по Харківській набережній, 2 (Московський район) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-2" (т.с. 1, арк. спр. 112, 113).

21 серпня 2008 року, на підставі вказаного рішення Харківської міської ради від 25.12.2007 р., Харківським міським головою підписано з Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ-КОМ" два договори оренди землі за земельними ділянками , які знаходяться за адресою м. Харків, Харківська набережна, 2, строком до 01 грудня 2012 року, які (договори), відповідно до діючого на той момент Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 03 жовтня 2007 року № 203/07, були передані до управління земельних ресурсів у м. Харкові для їх державної реєстрації.

Харківська регіональна філія Центру Держдавного земельного кадастру України листом № 01-21-30/7248 від 17 вересня 2008 року (т.с. 1, арк. спр. 131) повідомила в.о. начальника управління земельних ресурсів у м. Харкові про те, що регіональна філія Центру Державного земельного кадастру України позбавлена можливості проведення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок загальною площею 0,0505 га., що знаходиться за адресою: м. Харків, Харківська набережна, 2, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ "А-2", де орендарем виступає ТОВ "АВ-КОМ", в зв'язку з тим, що станом на 16 вересня 2008 року згідно з Книгою реєстрації державних актів на право власності на землю громадян, юридичних осіб та договорів оренди, постійного та тимчасового користування землю на земельну ділянку за адресою: м. Харків, Харківська набережна, 2 зареєстровано договір оренди за АТ "Біомос" реєстраційний номер № 151/01 від 16.07.2001 р., який на цей час не анульовано. Запропоновано управлінню земельних ресурсів у м. Харкові надати до ХРФ ДП ЦДЗК технічну документацію (проект відведення) на земельну ділянку за вказаною адресою.

28 травня 2014 року головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради було здійснено заходи самоврядного контролю за додержанням вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, набережна Харківська, 2.

Під час проведення вказаних заходів було встановлено, що з 13 березня 2006 року по теперішній час відповідач використовує земельну ділянку за адресою: м. Харків, Харківська набережна, 2, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України. Про відповідні обставини було складно Акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, набережна Харківська, 2 (т.с. 1, арк. спр. 14).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обгрунтування позову посилається на те, що з вини відповідача зазначені договори оренди землі не були зареєстровані у встановленому законодавством порядку, у зв"язку з чим, з урахуванням вимог статті 125 Земельного кодексу України, вони не можуть вважатися укладеними, що свідчить про безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки.

Також позивач вказує на те, що відповідач отримав доход від безпідставного набуття спірної земельної ділянки в розумінні статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, не здійснюючи плату за землю за регульованою, звичайною ціною плати за землю.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що статті 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, враховуючи вжитий в них термін "потерпілий", застосовуються до деліктних правовідносин, коли фізичній або юридичній особі завдано шкоду шляхом порушення їх охоронюваних законом прав, зокрема - майнових. При цьому, матеріали справи свідчать про те, що у нездійсненні державної реєстрації договорів оренди спірної земельної ділянки відсутня провина відповідача, тому відсутні підстави і для стягнення з нього доходів, які були одержані від цього майна у розмірі 286 443,72 грн.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договори оренди на спірну земельну ділянку хоч й укладалися, втім не були зареєстровані в установленому законом порядку. При цьому, відповідно до статті18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що діяла на момент підписання договорів оренди земельної ділянки) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, за відсутності державної реєстрації договорів оренди позивач не міг отримувати доходи від оренди цієї ділянки відповідачем і розрахунок позивача про отримані доходи відповідачем оснований на припущеннях та є недоведеним.

Також Акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки , яким визначено площу спірної земельної ділянки - 0,0505 га, складено головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради без наявності відповідних повноважень на здійснення таких дій, що суперечить положенню про цей орган самоврядного контролю та вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 N 376.

Крім того, як вказав господарський суд першої інстанції, позивачем здійснено нарахування суми одержаного відповідачем доходу за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року та з 01 січня 2014 року по 01 червня 2014 року, при цьому позивачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не наведено мотивування, чому саме 01 липня 2011 року позивач дізнався або міг дізнатися про безпідставність володіння земельною ділянкою Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ-КОМ", на якій розташований об'єкт нерухомості, придбаний відповідачем у власність ще у 2006 році.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

При цьому слід зазначити, що для стягнення з особи в порядку статті 1214 Цивільного кодексу України доходів, які вона одержала або могла одержати від цього майна, необхідно довести сам факт набуття або збереження цією особою вказаного майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондикційними зобов'язаннями. Сутність кондикційного зобов'язання як правовідношення полягає в тому, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або на підставі, яка згодом відпала, зобов'язана повернути потерпілому це майно (частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Певною мірою проблема розуміння та кваліфікації таких зобов'язань породжується нормою частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, якою визначене коло вимог, до яких також застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України про реституцію, віндикацію, повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У нормах статей 1213 та 1214 Цивільного кодексу України не має санкцій як міри цивільно-правової відповідальності боржника, натомість ними закріплено право та кореспондуючі ним обов'язки сторін зобов'язання з безпідставного збагачення - право потерпілого: 1) на повернення йому безпідставно набутого майна в натурі або відшкодування його вартості; 2) на відшкодування йому доходів від безпідставно набутого майна, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулось в не заборонений спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України

Такої позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 02.10.2013 року № 6-88цс13.

З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 1212 ЗК України (яка регулює питання повернення самовільно зайнятих земельних ділянок) застосуванню не підлягають (абзац 3 п.п. 3.4. п. 3 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Крім того, правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно (абзац 2 пункту 2.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" ).

Користування земельною ділянкою новим власником будівлі не є самовільним зайняттям даної земельної ділянки, оскільки перехід права власності на будівлю, що розташована на спірній земельній ділянці, зумовлює перехід права на її користування (абзац 5 пункту 3.1.3 Узагальнень судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов"язаних із земельними правовідносинами, здійснених Вищим господарським судом України).

Як свідчать матеріали справи, набуття відповідачем права на спірну земельну ділянку мало місце з підстав укладенння договору купівлі-продажу об"єктів нерухомості, які знаходяться на цій земельній ділянці, що, з урахуванням статті 120 Земельного кодексу України та статті статті 377 Цивільного кодексу України (в редакціях на час укладення договору купівлі-продажу від 13.03.2006 року) надавало відповідачу право на оформлення відповідного титулу на земельну ділянку, на якій ці об"єкти розташовані, та послідуючим оформленням такого титулу шляхом укладення сторонами договорів оренди цієї земельної ділянки.

При цьому, особа набуває право використовувати земельну ділянку не з моменту прийняття рішення компетентним органом про передачу її в оренду, а з моменту укладення договору оренди землі.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору відповідно до редакції статей Земельного кодексу України на момент його укладення..

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. У момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору (пункт 7.2.6 правової позиції Верховного Суду України щодо застосування земельного законодавства, упорядкованої другою судовою палатою Вищого господарського суду України у 2015 році).

Тобто договір оренди вважається укладеним з моменту його підписання , а з моменту реєстрації договору оренди виникають правові наслідки, передбачені цим договором.

Крім того слід зазначити, що спірні договори були підписані сторонами ще 21.08.2008 р., коли були чинними норми статей 18 та 20 Закону України «Про оренду землі», в яких вказувалось, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Так, за змістом статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірних договорів) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Відповідно до пункту 2 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції на час укладення договорів оренди спірної земельної ділянки від 21.08.2008 року) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Тобто на дату підписання договорів оренди, діюче законодавство розрізняло окремо момент укладання договору оренди землі та, окремо, момент набрання цим договором чинності.

Вказаним спростовується твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що спірні договорі не можуть вважатися укладеними.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Вищого господарського суду від 27.01.2009 року у справі №18/109 та постановах Верховного Суду України № 6-55цс14 від 04.06.2014 р., № 6-162цс13 від 19.02.2014 р., № 6-118цс13 від 25.12.2013 р., № 6-127цс13 від 18.12.2013 р.

Отже, враховуючи факт укладення сторонами договорів оренди спірної земельної ділянки, відповідач вважається таким, що займає спірну земельну ділянку на законній підставі.

Таким чином, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, що, в свою чергу, унеможливлює застосування до даних спірних правовідносин положень ст.ст.1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України.

При цьому, наявність правових підстав для набуття спірної земельної ділянки відповідачем, свідчить про неправомірність ототожнення позивачем поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки), як підстави застосування положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України з фактом нездійснення державної реєстрації договорів оренди спірної земельної ділянки.

Отже у зв"язку із недоведенням позивачем факту безпідставного набуття спірної земельної ділянки, між сторонами відсутні кондикційні відносини, врегульовані статтями статтями1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача в порядку статті 1214 Цивільного кодексу України доходів від цієї земельної ділянки у розмірі 286 443,72 грн.

Окрім цього, слід зазначити, що Вищий господарський суд України у постанові 25 лютого 2015 року по даній справі вказував на те, що попередні судові інстанції не врахували приписи статей 152, 156 Земельного кодексу України, тобто Вищий господарський суд України вказував на необхідність застосування зазначених норм до спірних правовідносин.

Так, згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 156 цього Кодексу, передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються приведеними вище нормами законодавства, які є спеціальними стосовно регулювання цих відносин. Тобто сума, яку позивач заявляє до стягнення, за своєю правовою природою не є доходом від безпідставно набутого майна.

Між тим, стягнення збитків не може відбуватися шляхом пред'явлення кондикційного позову, що свідчить про безпідставність доводів позивача.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2015 року у справі №922/5437/14.

Щодо посилань позивача на наявність в діях відповідача вини у нездійсненні державної реєстрації договорів оренди, слід зазначити наступне.

Харківська міська рада діє в інтересах територіальної громади міста, а тому повинна вчиняти дії щодо усунення порушень, зокрема, з підстав недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, що знаходиться в комунальній власності.

Позивачем, в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів на підтвердження того, що управлінням земельних ресурсів у м. Харкові вчинялись заходи, направлені на оформлення права користування земельною ділянкою із власником нежитлової будівлі (відповідачем) на звернення Харківської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру України № 01-21-30/7248 від 17 вересня 2008 року з урахуванням того, що пунктом 9 рішення Харківської міської ради 17 сесії 5 скликання від 25 грудня 2007 року № 292/07 контроль за виконанням цього рішення було покладено на постійні комісії Харківської міської ради та секретаря Харківської міської ради.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на наявність у Департамента самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради повноважень на складання Акту обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки не спростовують відсутності підстав для застосування до спірних відносин статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Також не є обгрунтованими посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що договір оренди спірної земельної ділянки, на підставі якого попередньому власнику будівлі -АТ "Біомос" належало право користування цією ділянкою, припинив дію 31.12.2001 року у зв"язку із закінченням строку, на який його було укладено, не можуть вважатися обгрунтованими, зважаючи на таке.

На момент укладання договору купівлі-продажу будівлі, що розташована на спірній земельній ділянці, між продавцем нерухомого майна (АТ «Біомос») та позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки № 151/01 від 12.07.2001р., за яким Харківська міська рада надала в оренду АТ «Біомос» спірну земельну ділянку загальною площею 0,0505 га. Про передачу АТ «Біомос» спірної земельної ділянки між АТ «Біомос» та міськрадою був складений відповідний акт прийому-передачі від 16.07.2001р.

За умовами п. 1.2 договору оренди земельної ділянки № 151/01 від 12.07.2001р., строк оренди був встановлений до 31.12.2001р. Відповідно до п. 6.1 договору оренди земельна ділянка повертається орендодавцю на протязі одного місяця по акту прийому-передачі після припинення дії цього договору. Відповідно до п. 6.3. договору оренди, неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє орендаря від орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Рішенням Харківської міськради Харківської області від 29.04.2009р. № 89/09 були внесені зміни до рішення Харківської міськради Харківської області від 25.12.2007р. № 292/07, а саме пункт 48 додатку 1 до вказаного рішення був доповнений підпунктом 48.4 такого змісту: "договір оренди земельної ділянки АТ БІОМОС», реєстраційний № 151/01 від 16.07.2001р., вважати таким, що припиняє дію з моменту реєстрації договору оренди землі з новим землекористувачем - ТОВ "АВ-КОМ" ".

Проте, в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі, який би свідчив про повернення з оренди земельної ділянки від АТ «Біомос» до Харківської міської ради.

Разом з цим, встановлення Харківською міською радою згідно з рішенням від 29.04.2009р. № 89/09 нового строку дії договору оренди землі № 151/01 від 16.07.2001р. - до моменту реєстрації договору оренди землі з новим землекористувачем ( ТОВ "АВ-КОМ") свідчить про визнання нею факту дії договору № 151/01 від 16.07.2001р. вже після 31.12.2001 року.

Тому засновані на договорі № 151/01 від 12.07.2001 р. орендні правовідносини між АТ «Біомос» та Харківською міською радою стосовно спірної земельної ділянки не припинились. В силу статті 120 Земельного кодексу України встановлене договором № 151/01 від 12.07.2001 р. право АТ «Біомос» користування спірною земельною ділянкою перейшло в такій же мірі до відповідача як до нового власника будівлі, розташованої на цій земельній ділянці.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.05.15 року у справі № 922/2645/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 03.08.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.