Ухвала

від 04.08.2015 по справі 802/4599/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2015 року м. Київ К/800/42500/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Моторного О.А. - головуючого,

Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Гайсинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014

у справі № 802/4599/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромпереробка"

до Гайсинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014, позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000162300 від 16.07.2012 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 42739,00 грн. основного платежу та 1 грн. штрафна санкція;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000152300 від 16.07.2012 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 20863,00 грн. основного платежу та 1 грн. штрафна санкція;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромпереробка» судовий збір у сумі 487,20 грн.;

- стягнуто із Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області судовий збір у сумі 3897,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 30.05.2012 №199/2200/31613995, у висновках якого відповідачем зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" в частині заниження об'єкта оподаткування на суму 619343,00 грн., а саме: 4-й квартал 2010 року в сумі 433520,00 грн.,1 кв. 2011 р. в сумі 185823,00 грн. та вказано, що занижено податок на прибуток в сумі 151119,00 грн., а саме 4-й квартал 2010 року в сумі 108380,00 грн., 2 кв.2011 р. в сумі 42739,00 грн.;

- пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 79583,00 грн.;

- п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 20863,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки, відповідачем 16.07.2012 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення: №0000162300, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем 151119,00 грн. та 27096,00 грн. за штрафними санкціями; №0000152300, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем 100446,00 грн. та 19897,00 грн. за штрафними санкціями.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.07.2012 №0000162300 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 42739,00 грн. основного платежу та 1 грн. штрафної санкції та №0000152300 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 20863,00 грн. основного платежу та 1 грн. штрафної санкції (податкові зобов'язання за І кв. 2011 року), враховуючи наступне.

Податковим органом встановлено, що по бухгалтерському обліку ТОВ "Агропромпереробка" рахувалась кредиторська заборгованість по контрагентам ТОВ "Маяк" - 8999 грн., ПП "Кордіс" - 5000 грн., ПП "ОСОБА_1" - 81508 грн., СФГ Задорожній - 10354 грн., ТОВ "Тридента Агро" - 5064 грн., ТОВ "Авеста" - 1440 грн., ФГ Володимир - 31520 грн., ФГ Ром - 42256 грн., ПП "Енергосервіс" - 17545 грн., на загальну суму 206686 грн. по якій минув строк позовної давності. У І кв. 2011 року позивач кредиторську заборгованість в сумі 206686,00 грн. включив до валового доходу.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до пп. 1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), безповоротною фінансовою допомогою визнається: - сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладення таких угод; - сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; - сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; - основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); - сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до пп.4.1.6 п.4.6 ст.4 вищевказаного Закону, валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, зокрема, у вигляді сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.

Так, згідно пп. 12.3.1 п.12.3 ст.12 вказаного Закону, сума заборгованості відноситься на валові витрати кредитора у разі, якщо строк позовної давності за відповідним договором з дебітором минув. У цьому ж періоді дебітор збільшує свої валові доходи на таку саму суму.

Водночас, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містив норм, які б зобов'язували платника окрім включення суми безнадійної заборгованості до валового доходу виключати також суму такої заборгованості із валових витрат попередніх звітних періодів.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції щодо правомірності включення позивачем до валового доходу кредиторської заборгованості та відсутності обов'язку відкориговувати валові витрати у зв'язку з цим.

Крім того, висновок податкового органу про обов'язок позивача відкоригувати податковий кредит у зв'язку з тим, що заборгованість яка рахується за контрагентами стала безповоротною фінансовою допомогою, спростовується ст. 192 Податкового кодексу України, норми якої не містять обов'язку коригувати податковий кредит у зв'язку із виникненням безнадійної заборгованості.

Разом з тим, колегією суддів слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги апеляційний адміністративний суд, не врахував наступного.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України, в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 94 зазначеного Кодексу, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, встановлено, що від сплати судового збору звільняються, зокрема, Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, органи доходів і зборів, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України та їх територіальні органи, Державна служба фінансового моніторингу України і Національний банк України - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про стягнення із Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області судовий збір у сумі 3897,00 грн.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши при цьому рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 225, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Гайсинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014 змінити, виключивши абзац шостий резолютивної частини, а саме: «Стягнути із Гайсинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області судовий збір у сумі 3897 грн. 60 коп. (три тисячі вісімсот дев'яносто сім грн. 60 коп.) за призначенням: отримувач коштів - УДКСУ у м. Вінниці, код платежу 22030001 банк отримувач - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002».

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 в цій частині скасувати.

В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановленими статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль