Постанова

від 20.12.2006 по справі 21/292-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

21/292-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2006 р.                                                           Справа № 21/292-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Дмуховського І.В. (дов. б/н від 08.08.06р.)

відповідача -  Гоготова В.В. (дов. б/н від 01.09.06р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т+Т", м. Київ (вх. № 4237 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.10.06 р. по справі № 21/292-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т+Т", м. Київ

до Приватного підприємства "Промінь", м. Харків

про стягнення 3298,95 грн., -

встановила:

У серпні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Т+Т" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Промінь" про стягнення суми заборгованості у розмірі 3276,00 грн., 22,95 грн. пені, 720,00 грн. витрат на юридичні послуги на тій підставі, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг щодо організації перевезення вантажів автомобільним транспортом згідно договору № 12/01-МиП1 від 12.01.2005р., укладеному між сторонами у справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.06р. по справі № 21/292-06 (суддя Пелипенко Н.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач у своїх запереченнях по апеляційній скарзі вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, які підтримали свої позиції у справі, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського  суду  Харківської області від 19.10.2006 р., виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем ("Перевізник") та відповідачем ("Експедитор") у даній справі укладено договір № 12/01-МиП1 від 12.01.2005р. про організацію перевезення автомобільним транспортом (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.2. Договору перевезення здійснюється на підставі письмової заявки.

Сторонами узгоджена заявка № ДБ-000000110 від 20.04.2006р., згідно якої здійснювалось міжнародне перевезення по маршруту Кампогаліано (Італія) - Харків (Україна), зі строком доставки 28.04.06р. - 03.05.06р.

При винесенні оскаржуваного рішення господарський суд послався на те, що із відмітки у товарно-транспортній накладній Харківської митниці вбачається, що  вантаж доставлено 11.05.2006р., тобто з порушенням строку, обумовленого сторонами.

Згідно з п. 4.2. Договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахункові рахунки перевізника протягом трьох банківських днів з моменту отримання від перевізника документів: акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортної накладної. Вартість перевезення встановлена сторонами в сумі 3276,00 грн.

Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати вартості перевезення в сумі 3276,00 грн., тому згідно з вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу за прострочку виконання грошових зобов'язань 3% річних за період з 15.05.2006р. по 08.08.2006р. в сумі 22,95 грн.

Також, господарський суд у своєму рішенні вказав, що відповідач припинив зобов'язання по оплаті зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк виконання якого настав, оскільки відповідачем пред'явлена претензія позивачеві від 17.05.2006р. на суму  штрафу в розмірі 3850,00 грн., а згідно з вимогами п. 5.2.3. Договору за несвоєчасну доставку вантажу при міжнародних перевезеннях штраф встановлено сторонами в розмірі 550,00 грн. за кожний день запізнення.

За таких обставин та враховуючи вимоги ст. 601 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї з сторін, а також те, що Приватним підприємством "Промінь" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т+Т" направлена заява від 15.08.2006р. щодо зарахування суми штрафу в розмірі 3850,00 грн. за запізнення доставки вантажу в рахунок несплаченої суми за перевезення, господарський суд дійшов висновку про припинення зобов'язань між сторонами шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а тому відмовив в задоволенні позовних вимог.  

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. А згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу  господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, що призвело до винесення неправомірного рішення, з огляду на наступне.

Так, за своїм правовим змістом договір №12/01 МиП1 від 12.01.05р., укладений між сторонами у даній справі, є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України експедитор зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом,  укладати від свого  імені  або  від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати  відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Як свідчать матеріали справи, послуги по перевезенню вантажу фактично надавалися Клієнту відповідача - ТОВ "ПЕТРОМЕТАЛ УКРАЇНА", а відповідач виступив в якості посередника та є  Експедитором відповідно до умов спірного Договору.  

З листа одержувача вантажу і фактичного його замовника - ТОВ "ПЕТРОМЕТАЛ УКРАЇНА" № 25/09 від 18.09.06р. (а.с. 48) вбачається, що будь-які претензії або заперечення по організації та виконанню перевезення останнім не висувалися. Крім того, у вказаному листі ТОВ "ПЕТРОМЕТАЛ УКРАЇНА" зазначило, що згідно умов договору, укладеному між ним та Приватним підприємством "Промінь", замовником в повному обсязі здійснено оплату посередницьких послуг та витрат на перевезення у визначені строки Приватному підприємству "Промінь".    

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений   моментом пред'явлення вимоги. Статтями 20 Господарського кодексу України та   16 Цивільного кодексу України передбачена можливість захисту прав та  інтересів,   зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення відповідних правовідносин.          

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не було належним чином з'ясовано, якими ж   правовими  підставами  обґрунтовані заперечення відповідача проти позову, і належним чином не досліджені  обставини, пов'язані зі здійсненням зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до умов чинного законодавства, в зв"язку з чим суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про припинення правовідносин між сторонами на суму даного позову.

Надіслана відповідачем претензія № б/н від 17.05.06р. не приймається колегією суддів до уваги, оскільки в даному випадку, вона не встановлює відповідальність позивача за несвоєчасну доставку вантажу та конкретний її розмір. Разом з цим, відповідач не звертався до господарського суду в установленому чинним законодавством порядку про визнання факту прострочки позивачем у доставці вантажу та обґрунтованого розрахунку неустойки за прострочку доставки вантажу не представив. Відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Отже, оскільки відповідач не надав належних доказів в підтвердження прострочення позивачем строку доставки вантажу згідно умов спірного Договору і заявки № ДБ-000000110 від 20.04.2006р., а всі матеріали даної справи свідчать про належне виконання позивачем зобов'язань щодо перевезення вантажу у встановлений строк, з яким погодився і вантажоотримувач (ТОВ "ПЕТРОМЕТАЛ УКРАЇНА"), будь-які заперечення та претензії до перевізника не заявлялися, тому колегія суддів приходить до висновку про помилкові висновки господарського суду Харківської області про визнання доведеним факту існування взаємних грошових зобов'язань сторін у справі в розмірі заявлених позивачем  в позовній  заяві  вимог.

Крім того, статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання  припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк  виконання яких настав, а також вимог, строк виконання  яких  не  встановлений  або  визначений  моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги  мають бути  однорідними  за  своєю  юридичною  природою  та матеріальним змістом.

За загальним правилом, штраф та заборгованість не пов'язані між собою підставами виникнення, а тому не можуть вважатись однорідними вимогами у  розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України, в зв"язку з чим зарахуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спірним Договором сторони передбачили, що відповідач повинен здійснити оплату наданих позивачем послуг на протязі 3-х банківських днів (пункт 4.2.).  Однак ні на момент розгляду справи по суті господарським судом Харківської області, ні в ході розгляду апеляційної скарги позивача, відповідач оплату за виконані послуги по перевезенню вантажу не виконав.

А згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних. В зв'язку із простроченням  відповідачем виконання своїх зобов'язань за спірним Договором йому була нарахована пеня в розмірі 22,95 грн.

Позивач в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України направив на адресу відповідача претензію від 19.07.06р. за №41/07  з вимогою оплатити суму боргу за виконані послуги з перевезення вантажу, однак відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.

З урахуванням вимог ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України, та на підставі фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, на їх підтвердження надані належні письмові докази, які до того ж є такими, що  відповідачем не спростовані, а тому господарський суд безпідставно відмовив в їх задоволенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення даного господарського спору по суті, що дає підстави для його скасування та прийняття нового рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 3276,00 грн. та пені в розмірі 22,95 грн. слід задовольнити.

Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування за рахунок відповідача понесених ним витрат в сумі 720,00 грн., пов'язаних з наданими юридичними послугами, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні слід відмовити, оскільки як вбачається з матеріалів справи інтереси позивача представляв представник за довіреністю - Дмуховський І.В., котрий діяв на підставі договору про надання юридичних послуг №01092005 від 01.09.05р. Однак вказаний представник не є адвокатом.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України  передбачено,  що  до  складу  судових  витрат  входить оплата послуг адвоката.  В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в  тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались,  та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Крім того, відповідно  до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих  їм  законом  та  установчими  документами,  через   свого представника.

Вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб,  котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 за N 13-рп/2000.

Представниками юридичних осіб можуть бути також  інші  особи, повноваження    яких   підтверджуються   довіреністю   від   імені підприємства,  організації.  Довіреність  видається  за   підписом керівника  або  іншої  уповноваженої  ним  особи  та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до   частини   3    статті    48    Господарського процесуального кодексу України витрати,  що підлягають сплаті за послуги адвоката,  визначаються у порядку  встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Отже, відшкодування сум в якості  судових  витрат,  які  були сплачені стороною за отримання послуг, проводиться лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Посилання ж заявника апеляційної скарги на ст. 225 Господарського кодексу України як на правову підставу стягнення з відповідача на свою користь витрат на юридичні послуги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказаною статтею регулюється виключно склад та розмір відшкодування збитків особою, яка допустила правопорушення у сфері господарювання, котра до складу та порядку відшкодування суми судових витрат у справі ніякого відношення не має.

Окрім того, витрати на оплату юридичних послуг, пов"язаних з претензійно-позовною роботою по стягненню боргу, не мають обов'язкового характеру, їх наявність та розмір не знаходяться в необхідному зв'язку зі спірними правовідносинами за договором про організацію перевезення вантажів  автомобільним транспортом.    

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення від 19.10.2006 р. по справі № 21/292-06 порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду у повній мірі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Т+Т", м. Київ підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення -  скасуванню.

Задовольняючи частково вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне покласти судові витрати по справі на відповідача, оскільки з його вини даний господарський спір був доведений до суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т+Т", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.10.06р. по справі № 21/292-06 скасувати та прийняти нове рішення. Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Промінь" (61125, м. Харків, Красношкільна набережна, 16, оф. 404. Р/р 26002825323830 в ХОФ АКБ СР "Укрсоцбанк", м. Харків, МФО 351016, код ЄДРПОУ 313433888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т+Т" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 61, кв. 24. Р/р 2600611081 в АППБ "Аваль" м. Києва, МФО 300335, код ЄДРПОУ 31812707) суму заборгованості в розмірі 3276,00 грн., пеню в сумі 22,95 грн., держмито в сумі 153,00 грн. та 118,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 720,00 грн. юридичних послуг у позові відмовити.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді