Постанова

від 27.03.2007 по справі 21/292-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/292-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 березня 2007 р.                                                                                   № 21/292-06  

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Дроботової Т. Б.–головуючогоВолковицької Н.О.Рогач Л.І.

за участю представників:

позивачаДмуховський І.В. –довіреність від 09.01.2007 р.

відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного підприємства “Промінь”

на постанову від 19.12.2006 Харківського апеляційного господарського суду

у справі№ 21/292-06 господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Т+Т”

доПриватного підприємства “Промінь”

простягнення 3298,95 грн.

В С Т А Н О В И В:

ТОВ “Т+Т” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ПП “Промінь” про стягнення 3276, 00 грн. основного боргу та пені у сумі 22,95 грн. за договором від 12.01.2005 р. №12/01-МиП1 на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також 720, 00 грн. витрат на юридичні послуги на підставі статей 509, 526, 610,611 та 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ “Т+Т” виконано взяті на себе зобов'язання з перевезення вантажу за договором від 12.01.2005 р. №12/01-МиП1 і заявки до нього, якою було погоджено ціна за послуги, що складає 3276, 00 грн.

Проте, рахунок № СФ-0406 від 12.05.2006 р., в порушення пункту 4.2 договору ПП “Промінь” не оплатив, у зв'язку з чим на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, була нарахована пеня у сумі 22,95 грн. Претензія № 41/07 від 19.07.2006 р. ПП “Промінь” залишена без відповіді.

Крім того, ТОВ “Т+Т” понесені матеріальні витрати у зв'язку з укладенням договору № 01092005 від 01.09.2005 р. на надання юридичних послуг та заявки №1/2006 до нього від 08.08.2006 р. та отримано юридичні послуги з підготовки позовної заяви та представлення інтересів у суді, які були оплачені ТОВ “Т+Т” у сумі 720, 00 грн.

          У відзиві на позовну заяву ПП “Промінь” зазначило, що ТОВ “Т+Т” виконав перевезення за договором №12/01-МиП1 від 12.01.2005 р., однак, згідно заявки №ДБ-000000110 до договору ТОВ “Т+Т” повинен був доставити вантаж в пункт розвантаження 03.05.2006 р. о 8:00 годині, проте, в порушення умов договору та заявки, вантаж було доставлено лише 11.05.2006 р., про що свідчить відмітка Харківської митниці в накладній, тобто із запізненням на сім діб. У зв'язку з чим, на виконання пункту 5.2.3 договору за несвоєчасну доставку ПП “Промінь” було нараховано ТОВ “Т+Т” штраф у розмірі 3850, грн. та 17.05.2006 р. направлено претензію, яка залишена без відповіді.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України ПП “Промінь” здійснило зарахування зустрічної однорідної вимоги у розмірі 3850, 00 грн., направивши ТОВ “Т+Т” відповідну заяву.  

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2006 року (суддя Пелипенко Н.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що                   ПП “Промінь” направлена заява від 15.08.2006 р. ТОВ “Т+Т” щодо зарахування суми штрафу 3850, 00 грн. за запізнення доставки грузу в рахунок несплаченої суми за перевезення.  

За апеляційною скаргою ТОВ “Т+Т” Харківський апеляційний господарський суд (судді: Демченко В.О., Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.), переглянувши рішення в апеляційному порядку,  постановою від 19.12.2006 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з ПП “Промінь” на користь ТОВ “Т+Т” суму заборгованості в розмірі 3276, 00 грн., пеню в сумі 22,95 грн.

В частині стягнення 720 грн. юридичних послуг у позові відмовив.

          Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми боргу та пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що послуги з перевезення фактично надавались клієнту відповідача ТОВ “ПЕТРОМЕТАЛ Україна”, а  ПП “Промінь” виступав в якості посередника.

З листа одержувача вантажу і фактично його замовника - ТОВ “ПЕТРОМЕТАЛ Україна”, вбачається, що претензій або заперечень по організації та перевезенню вантажу не висувалося, оплата посередницьких послуг та витрат на перевезення у визначені строки повністю здійснено відповідачу.

          При цьому, апеляційним судом зазначено, що однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. За загальним правилом, штраф та заборгованість не пов'язані між собою підставами виникнення, а тому не можуть вважатися однорідними вимогами у розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим зарахуванню не підлягають.       

          Мотивуючи постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 720, 00 грн. юридичних послуг, суд апеляційної інстанції не прийняв посилання ТОВ “Т+Т” на статтю 225 Господарського процесуального кодексу України як на підставу стягнення з відповідача на свою користь витрат на юридичні послуги, з огляду на те, що вказаною статтею регулюється виключно склад та розмір відшкодування збитків особою, яка допустила правопорушення у сфері господарювання, котра до складу та порядку відшкодування суми судових витрат у справі ніякого відношення не має.

Крім того, витрати з оплати послуг, пов'язаних з претензійно-позовною роботою зі стягнення боргу не мають обов'язкового характеру, їх наявність та розмір не знаходяться в необхідному зв'язку зі спірними правовідносинами.    

          ПП “Промінь” подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, у зв'язку з порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не застосовано положення статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, статті 47 та 158 Статуту автомобільного транспорту України.

Крім того, заявник звертає увагу суду на невірне застосування статті 929 Цивільного кодексу України та статті 316 Господарського кодексу України.     

          Скаржником, зокрема, зазначено, що судом апеляційної інстанції не досліджено питання належного виконання ТОВ “Т+Т” своїх обов'язків за договором, не враховано претензії ПП “Промінь” від 17.05.2006 р., на яку відповіді від ТОВ “Т+Т” він не отримав, у зв'язку з чим направив заяву про зарахування суми за запізнення доставки вантажу в рахунок несплаченої суми за перевезення.

          Крім  того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення статей 32 та 34 Господарського процесуального кодексу України щодо засобів доказування, та вказано, що листи вантажоотримувача не є належними доказами, що містять дані на підставі яких не можливо зробити висновок про наявність або відсутність порушення умов договору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

Згідно з приписами статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.   

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, правовідносини між ТОВ “Т+Т” та ПП “Промінь” виникли внаслідок укладеного 12.01.09.2005 року договору № 12/01-МиП1 на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом. На підставі письмової заявки (пункт 2.2 договору), яка 20.04.2006 р. була узгоджена сторонами за номером ДБ-00000011 ТОВ “Т+Т” взяв на себе зобов'язання з перевезення вантажу за маршрутом 41011 Кампогаліано, Італія – м. Харків, Україна, зі строком доставки 28.04.2006 р. –03.05.2006 р. Вартість перевезення встановлена сторонами у сумі 3276, 00 грн.

На виконання умов договору ТОВ “Т+Т” було виставлено                        ПП “Промінь” рахунок №СФ-0406ПКБ від 12.05.2006 р. на суму 3276, 00 грн. та надано передбачені договором документи. Однак, в порушення умов договору, а саме пункту 4.2, оплата шляхом перерахування грошових коштів на розрахункові рахунки перевізника протягом трьох банківських днів з моменту отримання від перевізника документів відповідачем здійснена не була.

Претензія ТОВ “Т+Т” вих. № 41/07 про сплату заборгованості в розмірі 3276, 00 грн. за неоплачене перевезення вантажу залишена відповідачем без відповіді, у зв'язку з чим, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, ТОВ “Т+Т” нараховано ПП “Промінь” суму пені  у розмірі 22,95 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ПП “Промінь” припинив зобов'язання з оплати зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк виконання якої настав, оскільки ПП “Промінь” пред'явлена претензія ТОВ “Т+Т” від 17.05.2006 р. на суму 3850,00 грн. штрафу, згідно з вимогами пункту 5.2.3 договору за несвоєчасну доставку вантажу при міжнародних перевезеннях, яким сторонами встановлено штраф в розмірі 550, 00 грн. за кожний день запізнення.

15.08.2006 р. ПП “Промінь” направило ТОВ “Т+Т” заяву про зарахування суми штрафу в розмірі 3850, 00 грн. за запізнення доставки вантажу на сім діб, в рахунок несплаченої суми за перевезення згідно заявки № ДБ-000000110 від 20.04.2006 р. на підставі статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.   

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Таким чином для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні був боржником в іншому зобов'язанні. Також зарахування можливе у разі однорідності вимог. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

За загальним правилом, штраф та заборгованість не пов'язані між собою підставами виникнення, а тому не можуть вважатися однорідними вимогами у розумінні статті 601 Цивільного кодексу України.       

          А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення апеляційного провадження обставини, судова колегія вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з ПП “Промінь” на користь ТОВ “Т+Т” заборгованості в розмірі 3276, 00 грн. та пені в сумі 22,95 грн.

          Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної  інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.   

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду                  від 19.12.2006 р. у справі № 21/292-06 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу ПП “Промінь” - без задоволення.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді                                                                                              Н. Волковицька

                                                                                                     Л. Рогач