Постанова

від 23.07.2015 по справі 826/7601/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 липня 2015 року 13:40 № 826/7601/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В., за участю сторін: представника позивача - Мартинів А.І., представника відповідача - Денисенко О.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Агро» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Агро» (далі - позивач, ТОВ «Славтрейд Агро») до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.04.2015 № 0001682204 та № 0001692204.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.03.2015 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Славтрейд Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Мобего», ТОВ «МВП Плюс», ТОВ «НВП «Статус» та ТОВ «Айрокрістен» за період з 01.08.2014 по 30.11.2014 ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві складено Акт № 940/26-56-22-04-09/36569312 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 3153236 грн., а також порушення пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 1551899 грн.

В подальшому, за результатами адміністративного оскарження висновків Акту перевірки, відповідач листом від 07.04.2015 № 5027/10/26-56-22-04 повідомив позивачу, що в ході розгляду заперечень підтверджено взаємовідносини ТОВ «Славтрейд Агро» з ТОВ «МВП Плюс» щодо оренди нежитлових приміщень та оренди транспортних засобів на суму ПДВ у розмірі 845410 грн. та на суму витрат підприємства у розмірі 4227050 грн., а порушення в іншій частині, які встановлені в ході перевірки та викладені в Акті перевірки залишено без змін.

Також у вказаному листі зазначено про прийняття рішення щодо викладення висновків Акту перевірки в іншій редакції, а саме: встановлено порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 2307826 грн., а також порушення пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 791030 грн.

10.04.2015 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0001692204, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2307826 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1153913 грн.;

№ 0001682204, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 791030 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 197757,50 грн.

За таких умов, дослідженню та розгляду в рамках даної адміністративної справи підлягають лише взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Мобего», ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен».

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 2307826 грн., а також порушення пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 791030 грн. стала встановлена ним нікчемність правочинів укладених з вказаними контрагентами внаслідок, зокрема:

отримання акту ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.09.2014 № 2857/26-55-22-03/39163830 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Айрокрістен», в якому зазначено, зокрема, про направлення повідомлення про відсутність вказаного підприємства за місцезнаходженням, а також встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування та трудових ресурсів, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності;

отримання акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.03.2015 № 282/26-59-22-06 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НВП «Статус», в якому зазначено, зокрема, про внесення до ЄДР запису про відсутність вказаного товариств за місцезнаходженням, а також встановлено відсутність складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності;

внесення до ЄДР запису про відсутність ТОВ «Мобего» за місцезнаходженням.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, з огляду на встановлені податковим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність ТОВ «Мобего», ТОВ «НВП «Статус» та ТОВ «Айрокрістен» суд вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з ними, позивач зобов'язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України для визначення об'єкта оподаткування включають витрати операційної діяльності, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг, а умовою віднесення витрат до складу валових витрат є фактичне придбання або виготовлення товарів (робіт, послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та валових витрат підлягає перевірці фактичне придбання (виготовлення) товару чи отримання послуги.

Формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.

Поряд з цим, фактичне неотримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2013 у справі № К/800/50725/13.

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалось представниками сторін, між позивачем та ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен» та ТОВ «Мобего» укладено договори поставки від 17.07.2014 № 17/08, від 25.07.2014 № 25072014, від 01.08.2014 № 01082014, від 01.10.2014 № 01102014 та від 24.09.2014 № 2409 відповідно (далі - Договори).

На підтвердження факту виконання умов вказаних Договорів складено видаткові та товарно-транспортні накладні, а також вказані контрагенти виписали позивачу податкові накладні, в тому числі на спірну суму ПДВ у розмірі 2307826 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати надані позивачем документи первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем товару у контрагентів, оскільки у первинному документі має бути конкретизовано, які саме товари були придбані (деталізація такого об'єкта придбання та обсяг такої операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), однак у видаткових та податкових накладних зазначено лише загальне найменування товару та їх вартість без конкретизування, які саме товари були реалізовані, їх видів та опису, що робить неможливим встановлення змісту та обсягу господарської операції і факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Таким чином, з наданих позивачем документів не вбачається, які критерії використовувались для визначення вартості товарів та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності позивача і правомірність формування податкового кредиту. Позивачем не доведено економічну доцільність витрат без визначення конкретних товарів та причинного зв'язку між придбаними товарами та отриманням економічної вигоди, та наміру придбання позивачем товарів для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, судом також враховується посилання представника відповідача у запереченнях на те, що договір № 17/08, укладений між TOB «Славтрейд Агро» та TOB «Айрокрістен» датований 17.07.2014, в той же час, у реквізитах TOB «Айрокрістен» зазначається номер рахунку в ПАТ «КБ «АКСІОМА» № 26003110500300, який був відкритий тільки 15.08.2014, тобто майже через місяць після укладення правочину, а договір № 2409, укладений між TOB «Славтрейд Агро» та TOB «Мобего» датований 24.09.2014, в той же час, у реквізитах TOB «Мобего» зазначається номер рахунку в ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» № 26004001008404, який був відкритий тільки 24.11.2014, тобто через два місяці після укладення правочину, на підтвердження чого відповідачем надана відповідна податкова інформація у запереченнях, що в свою чергу свідчить про невідповідність таких правочинів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, в порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені документи не містять чітких відомостей про зміст та обсяг господарських операцій, а також містять суперечливі відомості.

Так само, позивачем не надано доказів наявності господарської потреби в товарах, придбаних у ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен» та ТОВ «Мобего».

Судом не приймається до уваги посилання позивача, як на підставу для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на незаконність проведеної перевірки та, як наслідок, відсутність правових наслідків такої перевірки, оскільки предметом спору в межах даного адміністративного спору є податкові повідомлення-рішення, а не порядок проведення перевірки та/або наказ на її проведення.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, з огляду на наведене позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.05.2014 у справі № К/800/32767/13.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Крім того, судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської діяльності позивача з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірних Договорів з ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен» та ТОВ «Мобего», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В той же час, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджено час здійснення операцій, а також до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен» та ТОВ «Мобего» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного чи іншого обладнання.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.

Разом з тим, судом для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи з метою з'ясування фінансово-господарської діяльності позивача та вказаних контрагентів викликались в якості свідків для надання пояснень директор ТОВ «НВП «Статус» ОСОБА_3, ТОВ «Айрокрістен» - ОСОБА_4 та ТОВ «Мобего» - ОСОБА_5

Однак, вказані особи до суду не прибули, що в сукупності з встановленими вище обставинами, доводить факт неможливості реального виконання Договорів такими контрагентами позивача, з огляду на що судом також не приймається до уваги посилання позивача на листи та заяви вказаних осіб щодо підтвердження фактичності господарських операцій за спірними Договорами.

За таких умов, суд прийшов до висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен», ТОВ «Мобего», а відтак, головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договорів, за висновком суду, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування позивачем податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Таким чином, віднесення відображених у виписаних ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен» та ТОВ «Мобего» податкових накладних суми ПДВ у розмірі 2307826 грн. до податкового кредиту позивача є безпідставним.

Крім того, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи безтоварність, тобто лише документальне оформлення господарських операцій між позивачем та ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен», ТОВ «Мобего», суд прийшов до висновку, що витрати ТОВ «Славтрейд Агро» на порушення пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 ПК України не підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак неправомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Суд зауважує, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема, виданих контрагентами видаткових та податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Таким чином, суд вважає, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень доведено, що зазначені вище правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що фактичного здійснення господарських операцій не було, тому позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «НВП «Статус», ТОВ «Айрокрістен» та ТОВ «Мобего», у зв'язку з чим, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 10.04.2015 № 0001682204 та № 0001692204 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправними та скасування вказаних рішень ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.

При цьому, згідно з ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Так, ставки сплати судового збору встановлено ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої за подання до адміністративного суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Враховуючи зазначені норми законодавства, ставка судового збору у відповідності до зазначеної норми становить 4 872,00 грн.

Відповідно до квитанції, доданої позивачем до матеріалів справи, останній сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Враховуючи результат розгляду адміністративної справи в частині майнових вимог та вищезазначені правові норми, з позивача підлягає стягненню на користь Державного бюджету решта суми судового збору в розмірі 4 384,80 грн.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Агро» відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (код ЄДРПОУ 33593431) судовий збір у розмірі 4 384,80 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 30.07.2015 р.

Суддя В.П. Шулежко