Рішення

від 10.08.2015 по справі 922/3450/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2015 р.Справа № 922/3450/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом ПФ "Динамо", м. Харків до КП "Флора-Сервіс", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Шило В.Г., дов. б/н від 10.06.15 р.

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватна фірма "Динамо", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.07.15 р., яка була прийнята судом) просить стягнути з відповідача - Комунального підприємства "Флора-Сервіс" інфляційні втрати в сумі 27139,05 грн., 3% річних в сумі 890,48 грн. та судовий збір в сумі 1827,00 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за укладеною між сторонами мировою угодою.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, письмовий відзив не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 19).

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника останнього, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

14 жовтня 2014 р. ухвалою господарського суду Харківської області по справі №922/3608/14 (далі - ухвала)(а.с. 10-14) затверджено мирову угоду, укладену між ПП "Крона Спецсервіс" (далі - попередній кредитор) та Комунальним підприємством "Флора сервіс" (далі - відповідач), якою було визнано борг відповідача перед попереднім кредитором в розмірі 89353,55 грн. в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків перед попереднім кредитором щодо розрахунку за роботи, виконані в рамках укладеного між цими сторонами договору б/н від 30 листопада 2012 року та договору б/н від 16 квітня 2013 року.

Пунктом 3 ухвали передбачено, що відповідач гарантує та запевняє, що, починаючи з "15" жовтня 2014 року, здійснить погашення суми боргу у розстрочку безперервними щомісячними платежами у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень у кількості сімнадцяти платежів і вісімнадцятим (останнім) платежем у сумі 4353,55 (чотири тисячі триста п'ятдесят три) гривні 55 копійок до двадцятого числа кожного поточного місяця. Останній платіж повинен бути виконаний не пізніше 20 березня 2016 р.".

На виконання умов ухвали відповідач здійснив наступні платежі на користь попереднього кредитора: 20.10.2014 р. в розмірі 5000.00 грн., 20.11.2014 р. в розмірі 5000.00 грн. та 20.12.2014 р. в розмірі 5000.00 грн. (а.с. 26-28), а всього в розмірі 15000,00 грн.

Однак, по строку на 20 січня 2015 року відповідач черговий платіж, згідно умов ухвали, на користь попереднього кредитора не здійснив.

Пунктом 7 ухвали передбачено, що у разі порушення відповідачем строків погашення суми боргу, дія цієї мирової угоди в частині надання відповідачу розстрочки припиняється і відповідач зобов'язується сплатити суму боргу, за вирахуванням здійснених відповідачем платежів за цією мировою угодою, протягом 20 днів з дня порушення строків погашення суми боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

- у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

- у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, з отриманих попереднім кредитором, на виконання умов ухвали, платежів в розмірі 15000,00 грн. відповідачем було погашено 2000,00 грн. судових витрат, інфляційні втрати в розмірі 347,37 грн. та 3% річних в розмірі 164,18 грн., тобто, всього на вищевказані цілі відповідачем було погашено 2511,55 грн. (2000,00 грн.+347,37 грн.+164,18 грн.), а залишок коштів в розмірі 12488,45 грн. (15000,00 грн. - 2511,55 грн.) було враховано в часткове погашення основного боргу відповідача.

Оскільки відповідач порушив умови мирової угоди щодо погашення боргу по строку на 20 січня 2015 року, він повинен був на протязі 20 днів з дня порушення строку, тобто, не пізніше 09.02.2015 р., сплатити попередньому кредитору залишок суми боргу, за вирахуванням здійснених платежів в часткове погашення основного боргу в сумі 12488,45 грн., а саме 74353,55 грн. (89353,55 грн. - 12488,45 грн.).

Однак, станом на 10.02.2015 р., залишок суми боргу відповідач на користь попереднього кредитора не сплатив.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

09 червня 2015 р. між попереднім кредитором та Приватною фірмою "Динамо" (позивач, новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (а.с. 15), згідно умов якого, попередній кредитор відступив позивачу свої права кредитора по договору б/н від 30 листопада 2012 року та по договору б/н від 16.04.2013 р., укладених між попереднім кредитором та відповідачем, а також по укладеній між попереднім кредитором та відповідачем мировій угоді від 08 жовтня 2014 р., яка затверджена ухвалою господарського суду Харківської області від 14.10.2014 р. по справі № 922/3608/14, в тому числі право вимагати сплати інфляційних втрат та 3 % річних, пов'язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем своїх обов'язків за вищезазначеними договорами.

Отже, з 09 червня 2015 р. позивач став новим кредитором для відповідача щодо виконання умов зазначених договорів.

Листом № 11/06-15-01 від 11.06.2015 р. (а.с. 16) позивач повідомив відповідача про те, що новим кредитором відповідача щодо зобов'язань за договорами б/н від 30 листопада 2012 року, б/н від 16.04.2013 р. та укладеній мировій угоді від 08 жовтня 2014 р., затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 14.10.2014 р., є позивач, що підтверджується описом вкладення до цінного листа від 11.06.2015 р. (а.с. 17). Також, разом з цим листом, позивач надав відповідачу належним чином засвідчену копію вищезгаданого договору про відступлення права вимоги від 09 червня 2015 р.

Залишок суми боргу в розмірі 74353,55 грн. відповідач погасив наступними платежами: платежем від 23.06.2015 р., що підтверджується банківською випискою попереднього кредитора від 24.06.2015 р. на суму 18824,69 грн. (а.с. 29) та платежем від 10.07.2015 р., що підтверджується банківською випискою попереднього кредитора від 13.07.2015 р. на суму 55528,86 грн. (а.с. 30).

Отже, враховуючи умови вищезазначеної мирової угоди, відповідач визнається судом таким, що з 10.02.2015 р. по 22.06.2015 р. прострочив виконання грошових зобов'язання з оплати заборгованості в сумі 74353,55 грн. З 23.06.2015 р. по 09.07.2015 р. відповідач прострочив виконання грошових зобов'язання з оплати заборгованості в сумі 55528,86 грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми інфляційні нарахування на суму боргу та три відсотки річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

В своїй постанові від 16 травня 2006 року у справі № 10/557-26/155 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна позиція Верховного Суду України щодо індексу інфляції та процентів річних підтверджується іншими рішеннями цього суду (наприклад, постановами Верховного Суду України від 08.11.2010 р. у справі № 4/719 та від 15.11.2010 р. у справі № 4/720).

Статтею 111 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В підпунктах 7.1, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

В підпункті 5.1. вищевказаної постанови вказано, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

В зв'язку з тим, що відповідач зобов'язання по оплаті своєї заборгованості вчасно не виконав, на підставі ст. 625 ГК України, він має сплатити на користь позивача інфляційні втрати та 3% річних за період з 10.02.2015 р. по 22.06.2015 р. (заборгованість в сумі 74353,55 грн.) та з 23.06.2015 р. по 09.07.2015 р. (заборгованість в сумі 55528,86 грн.).

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних в сумі 890,48 грн. та інфляційних втрат в сумі 27139,05 грн., суд дійшов висновку про те, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, відповідають наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, відшкодовуючи судовий збір за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 193, 203 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 549, 610-611, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Флора-Сервіс" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 184, код ЄДРПОУ 33414117) на користь Приватної фірми "Динамо" (61066, м. Харків, вул. Хемзівська, 3, кв. 2, код ЄДРПОУ 21270074) інфляційні втрати в сумі 27139,05 грн., 3% річних в сумі 890,48 грн. та судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.08.2015 р.

Суддя Т.В. Інте