Рішення

від 13.08.2015 по справі 904/5882/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.15р. Справа № 904/5882/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКС Транс" (м. Дніпропетровськ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за вантажне перевезення згідно договору П/ГР № 08/12 експедирування вантажів у міжнародному сполученні від 05.12.2014 у загальному розмірі 9 282 грн. 49 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 15 від 15.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКС Транс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за вантажне перевезення згідно договору П/ГР № 08/12 експедирування вантажів у міжнародному сполученні від 05.12.2014 у загальному розмірі 9 282 грн. 49 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 7 800 грн. 00 коп. - основний борг;

- 910 грн. 36 коп. - пеня;

- 171 грн. 60 коп. - інфляційні втрати;

- 45 грн. 52 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором П/ГР № 08/12 експедирування вантажів у міжнародному сполученні від 05.12.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані 12.12.2014 послуги з вантажного перевезення у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 7 800 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просив стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.04.2015 по 03.07.2015 в сумі 910 грн. 36 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції за травень 2015 у сумі 171 грн. 60 коп., а також 3% річних за період прострочення з 24.04.2015 по 08.06.2015 у сумі 45 грн. 52 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 29.07.2015.

Представник позивача у судове засідання 29.07.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 06.02.2015 у повному обсязі не виконав, при цьому, надіслав клопотання відкладення розгляду справи, у зв'язку з участю представника позивача в судовому засіданні у Київському апеляційному господарському суді.

Представник відповідача у судове засідання 29.07.2015 також не з'явився, вимоги ухвали суду від 08.07.2015 не виконав. Судом було наголошено на тому, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою і повернуто з посиланням на закінчення терміну зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Так, конверт з ухвалою суду від 08.07.2015 було повернуто до суду 22.07.2015 за закінченням терміну зберігання.

Так, клопотання позивача було задоволено судом та ухвалою суду від 29.07.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.08.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Також, від позивача 28.07.2015 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 49154/15 від 28.07.2015), у якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спірним договором в сумі 9 282 грн. 49 коп., яка складається з наступних сум:

- 7 800 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 218 грн. 09 коп. пеня за період прострочення з 24.04.2015 по 27.07.2015;

- 203 грн. 49 коп. - інфляційні втрати за період з травня по червень 2015 року;

- 60 грн. 91 коп. - 3% річних за період прострочення з 24.04.2015 по 27.07.2015.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив лише розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, та у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем не було заявлено додаткові вимоги, крім того, позивач звернувся із вказаною заявою, в межах суми, за яку був сплачений судовий збір, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 9 282 грн. 49 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 13.08.2015 з'явився представник позивача.

У судове засідання 13.08.2015 представник відповідача вдруге не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51937, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 29.07.2015 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 06.08.2015 форми 20 "Про повернення за закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду, зокрема, від 29.07.2015 була надіслана на адресу відповідача яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не отримана відповідачем, внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, позивачу та відповідачу було надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні їх представників, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 29.07.2015 на 13.08.2015.

Також, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 08.07.2015 та від 29.07.2015 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень , затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

Так, у судовому засіданні 13.08.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 06.07.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для розгляду справи.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідачів-1,2.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.07.2015 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 05.12.2014 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - експедитор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДКС Транс" (далі - перевізник, відповідач) було укладено договір П/ГР № 08/12 експедирування вантажів у міжнародному сполученні (далі - договір) (а.с.110-11), відповідно до умов якого експедитор, діє від свого імені та за рахунок коштів замовника, залучає третю сторону - перевізника для доставки вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. Перевізник доставляє заявлені експедитором вантажі, а експедитор сплачує послуги перевізника за кошти замовника на узгоджених нижче умовах. Організовуючи перевезення вантажів, сторони керуються договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів, ООН, Женева, 1956 рік, іншими нормативними документами (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 8.1. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його укладання та є діючим до 31 грудня 2015 року.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Так, відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору вартість послуг по кожному перевезенню визначається сторонами в заявці. Експедитор проводить оплату транспортних послуг перевізника за рахунок, отриманих от замовника, на протязі 5-ти банківських днів з моменту отримання коштів від замовника. Підтвердженням надання послуг по перевезенню вантажу є: акт виконаних робіт та копія CMR з відміткою вантажоотримувача.

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань позивачем в 12.12.2014 було надано відповідачу послуги , обумовлені умовами договору, на суму 7 800 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними доказами:

- заявка-договір П/ГР № 05/12 від 05.12.2014 із сумою фрахту 7 800 грн. 00 коп. (а.с.13);

- міжнародна товарно-транспортна накладна № 364175 про її виконання (а.с.12);

- акт надання послуг № 262 від 12.12.2014 на суму 7 800 грн. 00 коп. (а.с.14).

Так, у вказаному акті містяться дані про маршрут перевезення, ідентифікаційні дані автомобілю, найменування послуг та їх загальна вартість. Крім того, у акті надання послуг № 262 від 12.12.2014 зазначено, що експедитор претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має (а.с.14).

Крім того, матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 7 800 грн. 00 коп. є такими, що прийняті відповідачем в повному обсязі.

За приписами статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Крім того, у пункті 4.3. договору сторони передбачили, що оплата проводиться в національній валюті України шляхом перерахування на розрахунковий рахунок перевізника тільки після отримання оригінала рахунка, копії CMR, оригінала акта виконаних робіт та оригіналів інших документів, підтверджуючих перевезення, з врахуванням вимог пункту 3.1. договору, якщо інше не вказано в заявці.

При цьому, у договорі-заявці - П/ГР № 05/12 від 05.12.2014 сторони конкретизували порядок та строк оплати та визначили, що 7 800 грн. 00 коп. сплучуються шляхом безготівкового перерахунку протягом 14 календарних днів після отримання СМR, заяви, договору, акту, рахунку в оригіналі.

На виконання умов договору, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 264 від 12.12.2014 на суму 7 800 грн. 00 коп. (а.с.15).

Крім того, позивачем разом із претензією від 26.03.2015 (а.с.24) було здійснено направлення відповідачу міжнародної транспортної накладної № 364175, акту надання послуг № 262, рахунку на оплату № 264, акт звіряння взаємних розрахунків, договір П/ГР № 08/12, договір-заявка-П/ГР № 5/12 від 05.12.2014 до договору, СМR № 364175, виписка реєстру на відповідача, що підтверджується поштовим описом від 28.03.2015, поштовою квитанцією (були долучені до матеріалів справи з клопотання вх.суду 53432/15 від 13.08.2015).

Крім того, у пунктах 2.1. та 2.5. договору експедитор зобов'язався, зокрема, надавати перевізнику оригінал або факс-копію транспортної заявки (є невід'ємною частиною договору) (не менш ніж за 48 годин до дати завантаження) на здійснення міжнародного перевезення вантажу в вільній формі з зазначенням наступної інформації: маршрут, найменування вантажу, вага та об'єм вантажу (на один автомобіль), митне оформлення, кількість автомобілів, дата та час завантаження, строк доставки, адреса завантаження, вантажовідправник, контактна особа при навантаженні та його телефон, вантажоотримувач, адреса вивантаження, контактна особа при вивантаженні та його телефон, погранперехід, вартість послуг в гривні, вимога оплати, додаткові вимоги (вантаж - в складі збірного - у разі необхідності, інше); своєчасно оплатити послуги перевізнику за кошти, отримані від замовника, згідно вказаних строків у заявці.

При цьому, в установлений договором (визначений у заявці) строк зобов'язання щодо оплати наданих 12.12.2014 послуг відповідачем не виконано, надані позивачем послуги відповідачем не оплачені.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу відповідача перед позивачем за договором П/ГР № 08/12 експедирування вантажів у міжнародному сполученні від 05.12.2014 у розмірі 7 800 грн. 00 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, у кожній із заявок було визначено умови та строк оплати наданих за ними послуг.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 7 800 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, за частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Також слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 7 800 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 7 800 грн. 00 коп. обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у пункті 5.4. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг експедитор виплачує з коштів замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 24.04.2015 по 27.07.2015 в сумі 1 218 грн. 09 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що наведений в заяві про збільшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що він не містить порушень у визначенні періоду прострочення (позивачем вірно визначено початок періоду прострочення, вірно розраховано граничний строк оплати з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958), крім того, арифметично розрахунок проведений вірно, а отже, вимоги позивача про стягнення пені є правомірними та підлягають задоволенню в сумі 1 218 грн. 09 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору (зазначений в заявці), позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з травня 2015 року по червень 2015 року в сумі 203 грн. 49 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому, суд звертає увагу, що за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем в заяві про збільшення розміру позовних вимог, та встановлено, що він відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем були враховані положення вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, крім того, арифметично розрахунок проведений також вірно, а отже розрахунок позивача визнається судом обґрунтованим, а позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 203 грн. 49 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 24.04.2015 по 27.07.2015 в сумі 60 грн. 91 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що у ньому правильно визначений період прострочення та інші вихідні дані, але розрахунок проведений арифметично невірно (невірно проведено заокруглення).

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом встановлено, що в період прострочення з 24.04.2015 по 27.07.2015 сума 3% річних складає 60 грн. 90 коп., а отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 60 грн. 90 коп.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цілому підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (51937, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКС Транс" (49128, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 38919124) - 7 800 грн. 00 коп. основного боргу, 1 218 грн. 09 коп. - пені, 203 грн. 49 коп. - інфляційних втрат, 60 грн. 90 коп. - 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3