Ухвала

від 23.07.2015 по справі 826/5175/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м. Київ К/800/52002/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С .Е .

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „А1 Секьюріті Груп" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013

у справі № 826/5175/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „А1 Секьюріті Груп"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „А1 Секьюріті Груп" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0005962208 від 12.11.2012, № 0005972208 від 12.11.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Ін-Буд-Київ", ТОВ „СП ЕТО", ТОВ „Торгівельно - промислова компанія „Салтіс" та складено акт №6557/22-2/32041196 від 10.10.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0005972208 від 12.11.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1397232 грн.: основний платіж 1137639 грн., штрафні (фінансові) санкції 259593 грн.; № 0005962208 від 12.11.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1117786 грн.: основний платіж 910111 грн., штрафні (фінансові) санкції 207675 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №1401/18696 від 29.12.2010, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 910111 грн.; абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток на загальну суму 1137639 грн.

В обґрунтування заниження податкових зобов'язань відповідач посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин позивача з контрагентами: ТОВ „Ін-Буд-Київ"; ТОВ „СП ЕТО"; ТОВ „Торгівельно - промислова компанія „Салтіс".

Стосовно ТОВ „Ін-Буд-Київ" відповідач зазначає, що відповідно до акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва "Про результати невиїзної перевірки ТОВ „Ін-Буд-Київ" в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за лютий 2011 року" №1084/23-08/36925136 від 10.05.2011, зазначений контрагент не знаходиться за адресою, фінансово - господарська діяльність здійснюється поза межами правового поля, тому на думку відповідача фінансово - господарські взаємовідносини між вказаним товариством та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Згідно пояснень ОСОБА_4, який згідно баз даних є директором товариства, останній до фінансово - господарської діяльності ТОВ „Ін-Буд-Київ" ніякого відношення не має та ніколи не мав, жодного документу, що стосується фінансово - господарської чи будь - якої діяльності, не підписував.

Стосовно господарських операцій з ТОВ „СП ЕТО" відповідач посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „СП ЕТО" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011" №718/23-03/33696460 від 31.03.2011, згідно якого останнє не знаходиться з адресою; відповідно до протоколу допиту свідка - керівника товариства ОСОБА_5, зазначена особа фактично фінансово - господарську діяльність в якості директора ні коли не здійснювала, ніяких товарів, робіт та послуг не постачала та не отримувала від інших підприємств.

Стосовно відносин з ТОВ „Торгівельно - промислова компанія „Салтіс" відповідач зазначає, що згідно акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Торгівельно - промислова компанія „Салтіс" з питання правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень - грудень 2010 року, січень 2011 року" №730/23-04/37146414 від 31.03.2011 зазначений контрагент не знаходиться за адресою; згідно протоколу допиту керівник товариства - ОСОБА_6, ніяких документів щодо здійснення фінансово - господарської діяльності товариства не складав та не підписував, статутний фонд не формував, внесків до нього не робив, не збирався займатися підприємницькою діяльністю, про вказане товариство дізнався від працівників податкової міліції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, тому останнім неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з зазначеними вище контрагентами.

Підтримуючи правову позицію податкового органу по справі, суди як на свідчення безтоварності операцій з поставки спірними контрагентами товару в адресу позивача.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, що в даному випадку встановлено в судовому порядку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.4, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, виданої особою, що зареєстрована платником податку на додану вартість, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній у податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи. а послалися на неподання товариством належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У той же час, чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, які є належним підтвердженням реальності операцій з поставки товару. У кожному конкретному випадку для перевірки фактичного виконання господарської операції з огляду на її вид та зміст суд повинен з'ясувати, які саме первинні документи у сукупності підтверджують власне існування активу, його рух на шляху до платника податків-набувача (транспортування, зберігання товару, його приймання, у тому числі і шляхом встановлення посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі), подальше використання товару тощо. При цьому за певних умов відсутність (або неналежне оформлення) окремого первинного документа не може розцінюватися як доказ безтоварності господарської операції за наявності інших доказів на підтвердження протилежного.

За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Тому для прийняття правильного рішення у справі судам не слід було обмежуватися виключно дослідженням умов транспортування продукції, суди повинні були дослідити та оцінити усю сукупність обставин стосовно дійсного виконання розглядуваних операцій, фактичних правовідносин покупця і продавця, витребувавши та дослідивши наявність інших, поміж товарно-транспортних накладних, первинних документів, що свідчать про виконання господарських операцій.

Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів, робіт, послуг постачальником.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товару позивачу в рамках правовідносин з ТОВ „Ін-Буд-Київ"; ТОВ „СП ЕТО"; ТОВ „Торгівельно - промислова компанія „Салтіс", для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише після встановлення та визнання доведеними зазначених фактичних обставин, які мають значення для справи, можливий аналіз законодавства, що підлягає застосуванню до відносин між сторонами.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „А1 Секьюріті Груп" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 826/5175/13-а задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „А1 Секьюріті Груп" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 826/5175/13-а скасувати.

Справу № 826/5175/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко