Рішення

від 09.06.2009 по справі 15/257

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15/257

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  15/257

09.06.09

За позовом         Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфобуд-Інвест"

до                         Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Сервіс"

про                       стягнення 42 381,57 грн.

Суддя Хоменко М.Г.

Представники:

від позивача –Маслова К.В.

від відповідача –Жук С.М.

      У судовому засіданні 09.06.2009 за згодою присутніх представників сторін судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.   

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфобуд-Інвест" (далі –позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Сервіс" (далі –відповідач) 42 381,57 грн. (у тому числі 36 333,38 грн. заборгованості за поставлений товар, 1 925,67 грн. інфляційних втрат, 322,52  грн. трьох процентів річних та 3 800,00 грн. витрат на юридичні послуги).

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 15/257 та призначено розгляд справи на 05.05.2009.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2009 продовжено строк розгляду спору у справі № 15/257 до 30.09.2009, розгляд справи відкладено на 09.06.2009.

          У судовому засіданні 09.06.2009 представник позивача надав суду письмові уточнення позовних вимог, у якій позивач зазначає, що борг за поставлений товар оплачений відповідачем у повному обсязі, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 1 925,67 грн. інфляційних втрат, 322,52 грн. 3% річних та 3 800,00 грн. витрат на юридичні послуги.

          Представник відповідача у судовому засіданні 09.06.2009 надав письмове звернення, у якому зазначає, що несвоєчасна оплата пов'язана з обставинами, що не залежали від відповідача, а саме невиконанням банком умов кредитного договору та припиненням кредитування будівництва, що, в свою чергу, пов'язано з важкою економічною ситуацією, яка склалася у світі в цілому та в Україні зокрема.

          Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

        Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

          Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфобуд-Інвест" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелті Сервіс" (відповідачем) існували договірні відносини з поставки будівельних матеріалів.

          Позивачем з 07.04.2008 по 09.10.2008 було відвантажено, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 686 705,38 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей і не заперечується відповідачем.

          Для оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунки-фактури із зазначенням термінів оплати, відповідно до яких останній платіж відповідач повинен був здійснити до 09.10.2009.  

          Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

          Отже, позивач мав зобов'язання перед відповідачем щодо поставки товару, а відповідач, в свою чергу, зобов'язаний був оплатити вартість отриманого ним товару.

          Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі  України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав належним чином.

          Однак, як вбачається з позовної заяви, на день звернення до суду із вказаним позовом відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, сплативши відповідачу 650 372,00 грн. Доказів зворотнього суду не надано.

          Відповідно до письмових уточнень позовних вимог станом на день вирішення спору відповідачем оплачено отриманий ним від позивача товар у повному обсязі.

          Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

          Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Судом встановлено, що відповідачем порушено грошові зобов'язання щодо оплати товару та не доведено, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, тому є підстави для застосування встановленої законодавством  відповідальності.

          Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 322,52 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 925,67 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача.

          Водночас суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3 800,00 грн. витрат на юридичні послуги. Заявляючи дану вимогу, позивач стверджує, що для врегулювання даного спору позивач вимушений був звернутися до Фізичної особи-підприємця Меркур'єва В.С. за допомогою, у зв'язку з чим поніс збитки у вигляді витрат на юридичні послуги. На підтвердження понесених позивачем збитків ним надано суду договір про надання юридичних послуг № 24/09 від 10.03.2009, укладений між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Меркур'євим Володимиром Сергійовичем, рахунок № 24/09 від 10.03.2009 та платіжне доручення про перерахування на користь Фізичної особи-підприємця Меркур'єва В.С. 3 800,00 грн. В обґрунтування зазначених вимог позивач посилається на п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 та зазначає, що відповідно до п. 29 зазначеного листа якщо сторона у справі вважає, що зазнала збитків у зв'язку з оплатою видатків на відрядження свого працівника (працівників) або з оплатою послуг фахівця (крім адвоката), який не перебуває з нею у трудових відносинах, то вона не позбавлена права звернутися в установленому законом порядку до іншої сторони (сторін) з позовною вимогою про відшкодування таких збитків.

          Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні даної статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

          Виходячи з положень ст. 611 та  ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є правовим наслідком порушення зобов'язання, що встановлений договором або законом та обов'язком боржника, який допустив порушення зобов'язання пере кредитором.

          Аналіз наведених норм законодавства дає підстави стверджувати, що віднесення позивачем до збитків підприємства витрат на юридичні послуги суперечить закону, оскільки такі витрати не носять обов'язковий характер і факт їх наявності та розмір не мають причинно-наслідкового зв'язку зі спірними правовідносинами сторін.   

          При цьому посилання позивача на п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 не приймається судом до уваги, оскільки абзац другий, а також абзац третій п. 29 вказаного Інформаційного листа, який процитовано позивачем, згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 21.01.2009 № 01-08/34 замінено абзацом, відповідно до якого якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

          Зважаючи на встановлені судом обставини справи, а також враховуючи те, що  відповідач в установленому порядку обставин, повідомлених позивачем, не спростував, контррозрахунку ціни позову не надав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати —розподілу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.   

          Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

           1. Позов задовольнити частково.  

           2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Сервіс" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21, ідентифікаційний код 31927982, п/р 26007030000347 у КФ АКБ "Індустріалбанк", МФО 320962) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфобуд-Інвест" (03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, корп. 3, кв. 181, ідентифікаційний код 35000439, п/р 26001000369001 у ВАТ "АБ Бізнес Стандарт", МФО 339500) 1 925 (одну тисячу дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 67 коп. інфляційних втрат, 322 (триста двадцять дві) грн. 52 коп. трьох процентів річних, 385 (триста вісімдесят п'ять) грн. 82 коп. державного мита та 107 (сто сім) грн. 41 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. В іншій частині позову відмовити.

           4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

      Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

           Суддя                                                                                                        М.Г. Хоменко

Дата підписання рішення –