Рішення

від 13.08.2015 по справі 916/2721/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2015 р.Справа № 916/2721/15

За позовом : Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

Відповідач: Державне підприємство Міністерства оборони України „ПівденьвійськбудВ» ;

Товариство з обмеженою відповідальністю „НеолітВ»

Про визнання договору недійсним та повернення державного майна

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від прокуратури : ОСОБА_1- згідно посвідчення

Від позивача : ОСОБА_2 - довіреність №220/453/д від .08.06.2015р. , ОСОБА_3 - довіреність №220/350/д від 18.05.2015р.

Від відповідача: ДП „ПівденьвійськбудВ» - ОСОБА_4- довіреність №148 від 30.07.2015р.

Від відповідача : ТОВ „НеолітВ» - ОСОБА_5 - довіреність №36 від 15.07.2014р.

В засіданні брали участь:

Від прокуратури : ОСОБА_1- згідно посвідчення

Від позивача : ОСОБА_2 - довіреність №220/453/д від .08.06.2015р.

Від відповідача: не з'явився

Від відповідача : не з'явився

Суть спору: Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України (далі-ДП МОУ) „ПівденьвійськбудВ» та товариства з обмеженою відповідальністю (далі- ТОВ) „НеолітВ» про визнання недійсним договору про надання послуг з тимчасового зберігання майна №4/1 від 02.01.2015р., укладеного між ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» та ТОВ „НеолітВ» , та зобов'язання ТОВ „НеолітВ» повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України приміщення будівлі під літ.В»БВ» , площею 1160 кв.м, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул..Боровського (Промислова), 41-В.

Представник прокуратури позовну заяву підтримує , наполягає на задоволенні позову .

Представник позивача- Міністерство оборони України повністю підтримує позов прокурора.

Представник відповідача- ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» в судовому засіданні проти позову не заперечує.

Представник відповідача - ТОВ „НеолітВ» в судовому засіданні проти позову заперечує, вважає позов необґрунтованим та безпідставним, а тому таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури , суд встановив:

02 січня 2015р. між ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» (Виконавець) та ТОВ „НеолітВ» (Замовник) був укладений Договір №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання , згідно якого Замовник замовляє, а Виконавець надає послуги по прийому, та тимчасовому зберіганню рухомого майна (будівельні матеріали, тара, товари господарського призначення та інші) на своїй території в м.Одесі, вул..Боровського, 41-В.

Термін дії Договору - з дати підписання по 31.12.2015р.

За умовами п.2.1 Договору Виконавець для тимчасового розміщення та зберігання майна Замовника, кількість якого оформлюється накладною, надає нежитлові приміщення, фактичне використання яких оформлюється актом наданих послуг, який є невідємною частиною даного договору та складається щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Згідно розділу 3 Договору розмір плати за надання послуг по зберіганню майна Замовника є договірною величиною та становить 25 грн. в місяць за 1 кв.м площі (з ПДВ) у складських приміщеннях, та 7 грн. 50 коп. на площадках відкритого зберігання. Плата за надані послуги підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції.

Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України зазначає, що нерухоме майно виробничо-складського комплексу за адресою: м.Одеса, вул..Боровського, 41-В ,до складу якого входить складське приміщення під літ.В»БВ» , площею 1160 кв.м, є державним майном та знаходиться на балансовому обліку і в експлуатації у ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» . Зазначене підприємство здійснює право повного господарського відання щодо майна, закріпленого за ним державою.

Військовий прокурор зазначає, що в ході проведеної перевірки було встановлено, що власне діяльність з надання послуг зберігання з боку ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» не здійснювалась , а ТОВ „НеолітВ» здійснювало користування приміщенням складу під літ.В»БВ» , площею 1160 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул..Боровського, 41-В, в якому зберігало своє майно та здійснювало свою господарську діяльність щодо виготовлення тротуарної плитки.

За таких обставин, військовий прокурор вважає, що Договір №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. є удаваним правочином , який був укладений з метою приховання іншого правочину , якій на справді було вчинено - договору оренди нерухомого державного майна. При цьому , військовий прокурор зазначає, що в силу положень ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст..287 Господарського кодексу України та ст..5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» єдиним орендодавцем державного майна - цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна площею понад 200 кв.м, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва. Згідно ст.11 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди. Крім того, орендна плата у договорах оренди державного нерухомого майна визначається на підставі ОСОБА_1 , затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 „Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майнаВ» .

З урахуванням зазначеного, військовий прокурор зазначає, що укладений сторонами Договір №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. суперечить ст..ст.5,9,11 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» , а також ст..287 Господарського кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним , адже, згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, військовий прокурор зазначає, що відповідно до ст..216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на зазначену норму законодавства, військовий прокурор просить суд застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати ТОВ „НеолітВ» повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України приміщення будівлі під літ.В»БВ» , площею 1160 кв.м, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул..Боровського (Промислова), 41-В.

Військовий прокурор також зазначив, що за приписами ч.3 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, вважається недійсним з моменту його виникнення. При цьому, розірвання договору, виконаного повністю або частково , не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

В обгрунтування подачі даного позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України військовий прокурор зазначив, що згідно з п.2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Зазначене конституційне положення знайшло своє відображення в ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до п. 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Військовий прокурор зазначає, що державне майно, закріплене за ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» , належить до сфери управління Міністерства оборони України , яке є центральним органом виконавчої влади , уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Представник позивача- Міністерства оборони України позовні вимоги військового прокурора підтримує повністю, вважає їх обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, просить суд задовольнити позов.

Відповідач - ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» проти позову не заперечує. Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що своїм листом від 24.07.2015р. підприємство підтвердило свою згоду на припинення дії Договору №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. з 01.08.2015р. та направило на адресу ТОВ „НеолітВ» акт приймання-передачі майна для підписання.

Представник відповідача - ТОВ „НеолітВ» в судовому засіданні проти позову заперечує, вважає позов необґрунтованим та безпідставним, а тому таким, що не підлягає задоволенню. При цьому, представник відповідача зазначає, що , на його думку, Договір №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. не є договором оренди, так як у складському приміщенні площею 1160 кв.м, яке розташоване за адресою: м.Одеса, вул..Боровського (Промислова), 41-В, лише зберігалися матеріали, обладнання тощо. Обладнання для виготовлення тротуарної плитки не могло використовуватись за призначенням, адже, згідно технічної документації до цього обладнання , у процесі виготовлення тротуарної плитки мають бути задіяні як мінімум 4 особи, а у приміщенні на час перевірки знаходилася лише одна особа. Крім того, на об'єкті знаходилася охорона.

Відповідач також зазначив, що своїм листом від 15.07.2015р. за №НТ-056 він повідомив ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» про розірвання Договору №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. з 25.07.2015р. , у зв'язку з чим не заперечує звільнити складське приміщення від свого майна.

Розглянув матеріали справи, на підставі норм чинного законодавства, суд доходить до такого висновку:

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання , що належать до цього сектора економіки і здійснюють свою діяльність , зокрема , на основі права господарського відання. Згідно з вимогами ст.74 цього ж Кодексу майно державного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Частиною 1 ст.136 Господарського кодексу України визначено , що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується та розпоряджається майном , закріпленим за ним власником (уповноваженим органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» засноване на майні Збройних Сил України , яке є загальнодержавною власністю та закріплене за підприємством на праві повного господарського відання. Згідно п.4.5 Статуту ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» підприємство має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства (крім цілісних майнових комплексів, його структурних підрозділів, філій, цехів) підприємствам, організаціям та установам , а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності , які йому належать, а також списувати їх з балансу.

02 січня 2015р. між ДП МОУ „ПівденьвійськбудВ» (Виконавець) та ТОВ „НеолітВ» (Замовник) був укладений Договір №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання , згідно якого Замовник замовляє, а Виконавець надає послуги по прийому, та тимчасовому зберіганню рухомого майна (будівельні матеріали, тара, товари господарського призначення та інші) на своїй території в м.Одесі, вул..Боровського, 41-В. Термін дії Договору - з дати підписання по 31.12.2015р.

За умовами п.2.1 Договору Виконавець для тимчасового розміщення та зберігання майна Замовника, кількість якого оформлюється накладною, надає нежитлові приміщення, фактичне використання яких оформлюється актом наданих послуг, який є невідємною частиною даного договору та складається щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним місяцем. Згідно розділу 3 Договору розмір плати за надання послуг по зберіганню майна Замовника є договірною величиною та становить 25 грн. в місяць за 1 кв.м площі (з ПДВ) у складських приміщеннях, та 7 грн. 50 коп. на площадках відкритого зберігання.

Згідно ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Відповідно до ст. 759 цього ж Кодексу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, Договір №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. містить всі ознаки правовідносин щодо найму (оренди) нежитлового приміщення , яке було надане у фактичне користування за плату на певний строк.

Згідно п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 р. N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч.2. ст. 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.215 цього ж Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст..287 Господарського кодексу України та ст..5 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» єдиним орендодавцем державного майна - цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна площею понад 200 кв.м, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва. Згідно ст.11 Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди. Крім того, орендна плата у договорах оренди державного нерухомого майна визначається на підставі ОСОБА_1 , затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 „Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майнаВ» .

Отже, наявні всі правові підстави для визнання недійсним Договору №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. , який є удаваним правочином.

Згідно ст..236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. . Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. а загальним правилом , встановленим Така ж норма міститься у ч.3 ст.207 Господарського кодексу України .

Зі змісту господарського договору - Договору №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р., який за своєю правовою природою є договором оренди майна, випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним , адже, вже здійснене користування складським приміщенням площею 1160 кв.м, яке розташоване за адресою: м.Одеса, вул..Боровського (Промислова), 41-В . За таких обставин, суд доходить до висновку про визнанням зазначеного господарського договору недійсним лише на майбутнє.

Але, правовідносини між сторонами за Договором №4/1 про надання послуг з тимчасового зберігання від 02.01.2015р. припинилися з 01.08.2015р. шляхом обміну сторін за Договором листами та досягнення згоди щодо розірвання Договору.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з тексту позовної заяви, військовий прокурор просить суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання ТОВ „НеолітВ» повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України приміщення будівлі під літ.В»БВ» , площею 1160 кв.м, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул..Боровського (Промислова), 41-В.

Але, відповідно до п.2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 р. N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення (отримання) майна за цим правочином.

З урахуванням зазначеного, на думку суду, позовна заява Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст..ст.4, 49 ГПК України, п.4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. судовий збір слід стягнути з позивача у справі- Міністерства оборони України .

Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відмовити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, ПОвітрофлотський проспект, 6, р/р35218017003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, код 00034022) на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 38016923, № рахунку 31210206783008, отримувач - УК у м. Одесі/Приморський район, банк отримувача - ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, КБК 22030001, символ звітності банку 206, код ЄДРПОУ 03499997) судовий збір в розмірі 2 436 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17 серпня 2015р.

Суддя Н.В. Рога