Рішення

від 08.09.2009 по справі 5020-12/177

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-12/177

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"08" вересня 2009 р. справа № 5020-12/177

За позовом Комунального підприємства Севастопольської міської Ради “Аррікон”

до Приватного підприємства “Сотен”

про стягнення плати за користування приміщенням у розмірі 19 838,47 грн.,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради,

                                                                                                                         Суддя Харченко І.А.,

За участю представників

Від позивача –Пшенична С.В., довіреність №2 від 12.01.2009;

Від відповідача –не з'явився;

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд комунального майна Севастопольської міської Рад –Пшенична С.В., довіреність №1064 від 07.04.2009;

Суть спору:  

21.07.2009 Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради “Аррікон” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства “Сотен”  про стягнення плати за користування приміщенням у розмірі 19 838,47 грн.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 24.07.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-12/177, призначено розгляд справи. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

Відповідач явку повноважних представників у судове засідання не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлено належним чином у встановленому порядку, Відповідач не скористався правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

У зв'язку з викладеним, суд визнав за можливе розглянути справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі  матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав представника позивача та третьої особи, суд,

встановив:

05.10.2007 між КП „Аррікон” СМР (Орендодавець) та Приватним підприємством “Сотен” укладений договір №507 оренди нерухомого майна –вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 117,30 м2, розташованих за адресою: місто Севастополь,                 вулиця Новоросійська у дворі будинку №10 (далі –Договір) (арк.с.8-9).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 13.04.2009 у справі №5020-3/156 встановлено, що зазначений договір є нікчемним оскільки при його укладанні сторони вимог закону про нотаріальне посвідчення договору не виконали ні в момент укладання договору, ні після звернення позивача з позовом до суду.

Крім того, зазначеним рішенням було відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по орендної платі в розмірі 7214,80 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача плату за користування приміщенням у розмірі 19 838,47 грн.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України розмір плати за користування майном встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, –відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки судом встановлено, що договір оренди №507 від 05.10.2007, укладений між КП СМР „Аррікон” та Приватним підприємством “Сотен” є нікчемним, тому він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підставою позовних вимог позивача є статті 215, 216, 220, 793, 794  Цивільного кодексу України відповідно до яких він просить стягнути з відповідача плату за користування приміщенням у зв'язку з нікчемністю договору, укладеного між сторонами.  

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне. Обраний спосіб захисту права має кореспондувати з характером допущеного невизнання, оспорювання або порушення права. У відносинах між позивачем та відповідачем суд не виявив будь-якого порушення права позивача, якому кореспондує обраний ним спосіб захисту права: стягнення плати за користування приміщенням за нікчемним договором.

Частина четверта статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмету позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не  обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду  щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 зі справи № 10/732 викладено правову позицію, згідно з якою “суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду”.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Все вищеперелічене дає суду право для висновку про необґрунтованість та неспроможність  позовних вимог.

Оскільки позивач обґрунтував позов неналежними нормами матеріального права, тобто обрав невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтями 20 Господарського кодексу України, статтями 22, 33, 34, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя                                                                                                                             І.А. Харченко

Рішення оформлено та підписано

у порядку ст. 84 ГПК України

14.09.2009.

Розсилка:

1.          Фонду комунального майна СМР (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського,5)

2.          КП СМР “Аррікон” (99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2)

3.          ПП “Сотен” (99029, м. Севастополь, вул. Ген. Острякова, 37-38)