Рішення

від 26.08.2009 по справі 34/504

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

34/504

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  34/504

26.08.09

За позовомДержавної інноваційної фінансово-кредитної установи

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Поротон»

протлумачення змісту договору стосовно припинення зобов'язань

СуддяСташків Р.Б.

Представники

від позивача: Тимошенко Г.М. (довіреність № 12-1325 від 15.07.2009);Баляба О.В. (довіреність № 1608 від 21.08.2009);Барановська Т.В. (довіреність № 2165 від 19.12.2008);

від відповідача –не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі –позивач) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поротон»(далі –відповідач) про:

- тлумачення умов договору №07-0014/К про надання кредиту від 19.11.2007 (далі –Кредитний договір), укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поротон», стосовно права позивача на одностороннє розірвання Кредитного договору на підставі підпунктів 6.5, 12.2 зазначеного договору;

- визнання, що додаткова угода № 5 до Кредитного договору стосовно припинення його на підставі пункту 3.1, яка підписана Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та направлена з вимогою №11-957 від 29.05.2009 є укладеною на умовах позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає зобов'язання останнього перед відповідачем з боку позивача припиненими в силу статті 1056 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), за змістом якої встановлено, що кредитодавець має право відмовитись від надання позичальникові кредиту у повному обсязі у разі наявності обставин, які явно свідчать про те, що наданий кредит своєчасно не буде повернутий.

Заявник вважає, що умови підпунктів 6.5 та 12.2 Кредитного договору надають право на односторонню відмову від виконання зобов'язань по Кредитному договору. Така одностороння відмова оформлюється відповідною вимогою з підписання додаткової угоди.

Позивач також зазначив, що те, що додаткова угода про розірвання Кредитного договору не підписана з боку відповідача не є перепоною, вважати Кредитний договір розірваним з моменту отримання вимоги про одностороннє розірвання.

На призначене судове засідання представник відповідача не з'явився, будь-яких обґрунтованих заяв та клопотань про відкладення судового засідання з зазначенням поважних підстав щодо своєї неявки не направив.

Ухвала Господарського суду м. Києва надсилалась за юридичною адресою відповідача: 25491, м. Кіровограда, вул. Металургів, 21.

Юридична адреса відповідача підтверджується наданим позивачем оригіналом Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.08.2009.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо такі відомості, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

За таких обставин відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Позивач також просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати стягнення за наказом Господарського суду м. Києва від 14.04.2008 у справі № 32/89 до набрання чинності рішення у даній справі.

Суд зазначене клопотання відхилив з тих підстав, що позивачем у порушення статті 66 ГПК України не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тобто, позивачем не доведено наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Крім того, вжиття такого заходу є фактичною забороною на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, що є неприпустимим з огляду на положення частини 5 статті 124 Конституції України та статті 115 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.11.2007 між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем (Позичальник) укладено Кредитний договір, відповідно до пункту 1.1 якого Кредитор на підставі протоколу конкурсної комісії від 08.11.2007 № 14 за умови надходження грошових коштів від Державного агентства України з інвестицій та інновацій за кодом програмної класифікації видатків 6241050 «Надання кредитів на реалізацію інвестиційний та інноваційний проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій з виробництва альтернативних джерел палива»зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором та чинним законодавством України, надати Позичальнику кредит в сумі 95 000 000 грн.

Кредит надається з метою впровадження та реалізації інвестиційного проекту «будівництво сучасного цегельного заводу»(пункт 1.2 Кредитного договору).

Пунктом 3.1 Кредитного договору передбачено, що у забезпечення виконання зобов'язань за договором Позичальник зобов'язується в місячний термін з моменту підписання договору, укласти з Кредитором нотаріально посвідчений договір застави, чи банківської гарантії або інший договір забезпечення, строком дії до повного виконання зобов'язань за договором у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 3.2 Кредитного договору встановлено, що вартість забезпечення повинна перевищувати суму вимог Кредитора (суму кредиту та суму відсотків за користування ним) не менше як у 1,5 рази (в разі укладання договору застави).

При зменшенні вартості предмета застави через його фізичний або моральний знос, зниження його ринкової вартості або з інших причин Позичальник зобов'язується в 10-ти денний термін з моменту отримання письмової вимоги Кредитора надати в заставу Кредитору додаткове забезпечення (пункт 3.3 Кредитного договору).

Відповідно до пункту 6.5 Кредитного договору Кредитор має право ініціювати розірвання Договору та достроково стягнути кредит і нараховані відсотки за користування ним у випадку:

- погіршення фінансово-господарського стану Позичальника;

- порушення Позичальником істотних умов Договору;

- не виконання пунктів 3.1 –3.3 Договору.

У разі невиконання або неналежного виконання умов Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 8.1 Кредитного договору).

Згідно з пунктом 12.2 Кредитного договору цей договір може бути розірваний:

- за взаємною згодою сторін;

- з ініціативи Кредитора, у випадках передбачених пунктом 6.5 Договору;

- з ініціативи Позичальника, у випадках передбачених пунктом 7.2 Договору.

Розірвання Договору оформлюється додатковою угодою, умовами якої передбачається повне погашення кредиту та відсотків за користування ним на дату розірвання договору (пункт 12.3 Кредитного договору).

Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до Договору, якшо інше не встановлено у самій додатковій угоді (пункт 12.4 Кредитного договору).

29.05.2009 позивач звернувся до відповідача з вимогою про припинення Кредитного договору у зв'язку з порушенням відповідачем пункту 3.1 Кредитного договору у відповідності до пункту 6.5 та 12.2 Кредитного договору, а також надав додаткову угоду № 5.

Зокрема, в додатковій угоді у пунктах 2 та 3 вказано, що всі зобов'язання за Кредитним договором вважаються припиненими між сторонами після підписання додаткової угоди сторонами та скріплення печатками.

Позивач додаткову угоду № 5 підписав, а відповідач відмовився від підписання додаткової угоди, відповіді на вимогу від 29.05.2009 на адресу позивача не надав.

Причиною виникнення спору між сторонами є різне тлумачення ними умов пунктів 6.5 та 12.2 Кредитного договору. Зокрема, позивач вважає, що ці пункти надають йому право в односторонньому порядку розірвати Кредитний договір. Відповідач не визнає це право позивача.

Частиною 2 статті 213 ЦК України передбачено, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 1 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема,  справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім передбачених у цьому пункті спорів.

Отже, дана справа підвідомча господарським судам України.

На спірні правовідносини сторін поширюється дія Господарського кодексу України (далі –ГК України) та ЦК України (статті 1, 4, частина 1 статті 175 ГК України та статті 1, 4 ЦК України).

Договір, як погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є дво- чи багатостороннім правочином (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Частинами 3, 4 статті 213 ЦК України передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Елементом свободи договору є право сторін за своєю згодою змінювати або розривати договір. Підстави, форма і порядок зміни або розірвання договору визначені у статтях 651 –654 ЦК України.

За загальним правилом, відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1).

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина 2).

Виходячи із змісту вказаних положень статті 651 ЦК України за відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом.

Виходячи з аналізу умов Кредитного договору відображених у пунктах 6.5 та 12.2 вбачається, що сторонами при укладенні цього договору не було передбачено право сторін на одностороннє розірвання Кредитного договору, а лише передбачені випадки (підстави) при настанні яких сторонам надано право ініціювати розірвання договору.

Так, у пункті 12.2 Кредитного договору передбачено, що цей договір може бути розірваний у випадку досягнення такої домовленості між ними (взаємна згода сторін) або як міра відповідальності при настанні обставин передбачених у пунктах 6.5 або 7.2 цього договору за ініціативою тієї чи іншої сторони в залежності від ситуації.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів встановлений статтею 188 ГК України.

Так, згідно з пунктами 1-3 цієї статті зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У пунктах 12.3 та 12.4 Кредитного договору передбачено, що у випадку досягнення домовленості між сторонами щодо розірвання договору, така домовленість  оформлюється відповідною додатковою угодою, з моменту належного оформлення якої Кредитний договір і вважається розірваним, якщо інше не встановлено у цій додатковій угоді.

Частиною 4 статті 188 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частина 5 статті 188 ГК України).

При цьому, виходячи із вище зазначеного, Кредитний договір може бути розірваний судом у випадку встановлення обставин передбачених у пунктах 6.5 чи 7.2 цього договору.

Відтак, у розумінні пункту 12.2 Кредитного договору, при настанні обставин передбачених у пункті 6.5 цього договору, Кредитор може лише ініціювати розірвання Кредитного договору, як міру такої відповідальності.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Зазначені у даному пункті правові наслідки порушення зобов'язання є різновидами санкцій за порушення зобов'язань та мірами цивільно-правового захисту сторін зобов'язання.

Відмову від договору (зобов'язання) або його розірвання, якщо це встановлено договором чи законом як одностороннє волевиявлення особи, слід розглядати як засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Ос танні не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спря мовані на запобігання можливим порушенням у майбутньому, виконують за безпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовува тись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу.

Згідно з частиною 1 статті 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

Таким чином, слід розмежовувати випадки, коли у сторони за договором виникає право пред'являти в судовому порядку вимогу про зміну чи розірвання договору, і випадки, коли сторона може в односторонньому порядку відмовитися від догово ру у повному обсязі або частково. Одностороння відмова від договору (повна або часткова) допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови. Сам факт відмови призводить до повного припинення зобов'язання або до часткової його зміни. Це не позбавляє контрагента можливості оспорювати у суді обґрунтованість такої відмови на підставі загальних положень ЦК України та ГК України про захист порушених прав (стаття 16 ЦК України, стаття 20 ГК України).

Відповідно до статті 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (частина 1). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 2). Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (частина 3).

Дана норма кореспондується зі статтею 214 ЦК України, згідно якою передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані (пункт 2).

Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін (пункт 4).

Так, відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Щодо посилань позивача на статтю 1056 ЦК України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, виходячи зі змісту Кредитного договору цей договір за своєю юридичною (правовою) природою належить до кредитних договорів.

Згідно з частиною 1 статті 1056 ЦК України кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Таку відмову у наданні кредиту слід розглядати як підставу для розірвання договору у повному обсязі або частково відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Щодо вимоги позивача про те, щоб суд визнав, що додаткова угода № 5 до Кредитного договору про припинення цього договору на підставі пункту 3.1 останнього є укладеною на умовах позивача, суд зазначає наступне.

При укладанні правочину волевиявлення його учасників має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагентів або інших осіб.

Таким чином, вказана вимога позивача суперечить положенням частини 3 статті 203 та  статті 627 ЦК України, а тому не може визнаватися за законну та обґрунтовану, і відтак задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, а також вищезазначеними нормами законодавства України, суд

ВИРІШИВ:

Розтлумачити, що умови пунктів 6.5 та 12.2 договору №07-0014/К про надання кредиту від 19.11.2007, укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поротон», не дають Державній інноваційній фінансово-кредитній установі право на одностороннє розірвання даного договору.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

СуддяСташків Р.Б.