Рішення

від 30.09.2009 по справі 15/214

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/214

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

30.09.09 р.                                                                                     Справа № 15/214                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Вищий сорт” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 35343457)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Трансекспедиція” м. Краматорськ (код ЄДРПОУ 24317115)

про стягнення боргу в сумі 5169,15 грн., пені в сумі 2662,11 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Коржевський А.Р. за довіреністю б/н від 21.07.2009 р.

від відповідача: Михайлов В.І. за довіреністю б/н від 09.09.2009 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Вищий сорт” м. Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю “Трансекспедиція” м. Краматорськ про стягнення боргу в сумі 5169,15 грн., пені в сумі 2662,11 грн.

Ухвалою суду від 07.08.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/214, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2009 р. сторони уклали договір № 40, згідно якого постачальник (позивач) зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця (відповідача), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати на умовах даного договору товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних на відпуск товару.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець приймає у постачальника товар в попередньо погодженому асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних.

Згідно п. 4.3 договору покупець зобов'язаний оплатити товар не пізніше 5 банківських днів з моменту поставки.

Відповідно до п. 6.1 договору він вступив в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2009 р. Завірена копія договору додана до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 40 від 01.02.2009 р. він передав відповідачу товар за період з 12.02.2009 р. по 10.04.2009 р. за видатковими накладними, завірені копії яких додані до позову. Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами уповноважених осіб, які фактично отримали товар для відповідача на видаткових накладних в графі „Отримав” та відбитками його штампу.

Відповідач здійснив оплату отриманого товару частково згідно платіжних доручень на загальну суму 20200,00 грн., завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

За розрахунком позивача неоплаченою залишилася частина отриманого товару на суму 5169,15 грн. Актом звірки взаємних розрахунків від 01.06.2009 року відповідач  підтвердив суму заборгованості за отриманий товар у розмірі 5169,15 грн. Завірена копія акту міститься в матеріалах справи.

Відповідач надав до суду відзив № 157 від 09.09.2009 р. на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог наступним:

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. накладні є первинними звітними документами, на підставі яких здійснюється облік господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати проведену господарську операцію. Для цього в затвердженому Міністерством статистики бланку видаткової накладної передбачена графа „підстава”, в якій повинні бути вказані підстави проведення тієї чи іншої поставки за цією накладною.

В усіх накладних, на які посилається позивач як на факт поставки товару за договором, відсутні посилання на договір № 40 від 01.02.2009 р., що, на думку відповідача, свідчить про здійснення поставок поза рамками даного договору.

Також відсутні посилання на спірний договір і у податкових накладних, завірені копії яких відповідач надав до суду.

Відповідач звертає увагу суду на той факт, що в заявлену до стягнення суму основного боргу позивач включив вартість товару, поставленого за видатковою накладною № ВС–0000222 від 14.08.2008 р. на суму 1265,28 грн. При цьому спірний договір, як підстава здійснення поставок за видатковими накладними, був укладений тільки 01.02.2009 р.

Відповідач стверджує, що в період здійснення спірних поставок між позивачем та відповідачем було укладено декілька різних угод купівлі–продажу, при цьому строку виконання грошового зобов'язання відповідачем визначено не було.

Також відповідач вказує на те, що отриману від позивача 30.07.2009 р. вимогу без номера та без дати на суму 5169,15 грн. не можна вважати вимогою на оплату товару, отриманого згідно усної угоди купівлі–продажу, в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України. Дана вимога заснована виключно на договорі № 40 від 01.02.2009 р.

Крім того, акт звірки взаєморозрахунків є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють правильність здійснення бухгалтерського обліку операцій, а наявність чи відсутність будь–яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами – накладними, довіреностями, рахунками.

На підставі викладеного відповідач вважає, що строк виконання грошового зобов'язання для нього не наступив.

Суд, враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, дійшов наступних висновків:

Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що вказані передачі товару на спірну суму були здійснені на підставі договору № 40 від 01.02.2009 р., який по суті є договором поставки.

Згідно п. 1.1 договору товар поставляється згідно асортименту, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних. Тобто істотні умови такого договору щодо найменування, кількості, ціни на товар сторони могли погодити тільки під час підписання видаткових накладних. Такі видаткові накладні крім функції передатного акту виконують функцію специфікації до договору, тому є його невід'ємною частиною, у зв'язку з чим повинні містити конкретні вказівки на договір № 40 від 01.02.2009 р.

Однак, наявні в матеріалах справи накладні не можна розцінювати як первинні документи, складені на виконання умов договору № 40 від 01.02.2009 р., та як невід'ємну частину цього договору, оскільки жодного посилання в накладних на спірний договір не міститься. Навпаки, умовою поставки вказані рахунки–фактури.

Крім того, в наданих відповідачем податкових накладних, що також відображають відносини між сторонами, в якості підстави поставки також зазначені рахунки–фактури.

Ухвалою від 07.08.2009 р. про порушення провадження по даній справі суд зобов'язував позивача надати рахунки на оплату. Вимогу суду позивач не виконав, рахунків не надав.

Підписаний сторонами акт звірки не містить вказівки на те, що відповідач визнає заборгованість за товар, отриманий згідно договору № 40 від 01.02.2009 р.

В платіжних дорученнях призначенням платежу вказана оплата за продукти харчування згідно договору б/н від 30.06.2008 р., що за датою та номером також відрізняється від спірного договору № 40 від 01.02.2009 р.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено зв'язок між видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями з умовами спірного договору, тобто не доведений сам факт передачі товару за спірним договором, на підставі якого позивач вимагає стягнути суму основного боргу за переданий товар.

Факт наявності між сторонами договору № 40 від 01.02.2009 р. не свідчить про те, що всі господарські операції купівлі–продажу товару між сторонами обов'язково регулювалися вказаним договором, а ні нормами діючого законодавства.

Письмові пояснення позивача про те, що будь-яких інших договорів або домовленостей, позадоговірних відносин у спірний період крім договору № 40 від 01.02.2009 р. між сторонами не існувало, суд не приймає до уваги як належний доказ, тому як інша сторона заперечує з цього приводу. Крім того, пояснення позивача не підтверджуються первинними документами по даній справі.

Фактично судом встановлено, що між сторонами відбулися правовідносини купівлі–продажу товару, що підтверджені певними діями та первинними документами. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача.

Такого клопотання до суду не надходило. Позивачем протягом періоду розгляду справи в суді предмет або підстави позову не змінювалися.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки передача товару по спірним накладним на умовах договору № 40 від 01.02.2009 р. матеріалами справи не підтверджена, а позовні вимоги засновані на невиконанні відповідачем зобов'язання оплатити вартість товару на умовах вказаного договору, то за таких обставин суд вважає позовні вимоги про стягнення основного боргу необґрунтованими, тому їх відхиляє.

Позовні вимоги про стягнення пені в сумі 2662,11 грн. засновані на невиконанні грошового зобов'язання за договором № 40 від 01.02.2009 р., тому також не підлягають задоволенню.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України,  господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 30.09.2009 р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення підписаний судом 02.10.2009 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя                                                                                              

Нєразік М.М.

тел. 381-91-18