Постанова

від 03.11.2014 по справі 204/5056/14-п

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2014 року суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області Живоглядова І.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську, за участю: ОСОБА_1, його захисника - адвоката Аракелової А.Р., прокурора - Усенко С.А., апеляційну скаргу адвоката Аракелової А.Р., в інтересах ОСОБА_1, на постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2014 року у справі про адміністративне правопорушення, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, працюючого головним спеціалістом санітарно-гігієнічного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_2, виданого 10 червня 1997 року Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-4 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020 гривень, з конфіскацією неправомірно отриманої винагороди у сумі 12023,35 гривень, -

встановив :

постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-4 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020 гривень, з конфіскацією неправомірно отриманої винагороди у сумі 12023,35 гривень.

При обставинах, зазначених у постанові суду першої інстанції, ОСОБА_1, займаючи посаду головного спеціаліста санітарно - гігієнічного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, відповідно до Наказу ГУ Держсанепідслубжи у Дніпропетровській області №21-о від 27 грудня 2012 року, тобто, будучи суб'єктом корупційного правопорушення, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», в порушення п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», за сумісництвом займався іншою оплачуваною діяльністю: працював на ТОВ «Артель» на посаді лікаря, за що отримував неправомірну винагорода у вигляді заробітної плати у розмірі 12023,35 гривень, за період роботи за сумісництвом.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду адвокат Аракелова А.Р., в інтересах ОСОБА_1, у порядку передбаченого ч. 2 ст. 294 КУпАП, подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування постанови районного суду із закриттям провадження у справі.

На переконання апелянта висновки викладенні у постанові суду не відповідають фактичним обставинам.

Зокрема, поняття медичної практики, на яке посилався суд, розуміється як господарська діяльність суб'єктів господарювання юридичних та фізичних осіб - підприємців, ОСОБА_1. підприємницькою діяльністю не займався, про що відсутні докази у матеріалах справи, а тому його трудові правовідносини регулюватися виключно нормами КЗпП України, які ним порушенні не були.

Окрім цього, встановивши факт сумісництва судом не було зазначено, яку саме норму Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» було порушено, також судом не було встановлено наявність об'єктивної сторони, що у своїй сукупності свідчить про відсутність складу корупційного правопорушення у діях особи, яка була притягнута до відповідальності.

У судовому засіданні апеляційного суду сторона захисту підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, мотивуючи своє прохання тим, що судом у повному обсязі не було встановлено всі обставини вчиненого, зокрема, що ОСОБА_1, працюючи за сумісництвом, реалізовував своє право на медичну практику, яка у відповідності до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» є дозволеною.

В свою чергу прокурор у судовому засіданні виступив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи постанову районного суду законною та обґрунтованою, та такою яка повністю відповідає фактичним обставинам вчиненого ОСОБА_1.

Суд апеляційної інстанції, вислухавши учасників апеляційного перегляду, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, дійшов висновку, що у задоволенні вимоги апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Доводи якими вмотивована апеляційна скарга свого підтвердження під час перегляду справи не знайшли, будучи безпідставними та необґрунтованими.

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», відносно суб'єктів корупційного правопорушення, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 4 цього закону, встановлено обмеження щодо зайняття іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» медичною практикою визнається вид господарської діяльності, який підлягає ліцензуванню.

Більш широке поняття медичної практики визначено у Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом МОЗ України від 02.02.2011 року №49, згідно з якими медична практика - це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування.

Разом з тим у відповідності до п. 2.6 Ліцензійних умов, медична практика провадиться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії та за умови: наявності приміщень, що відповідають установленим санітарним нормам і правилам; наявності приладів, обладнання та укомплектованості працівниками (лікарями, провізорами, молодшими спеціалістами з медичною та фармацевтичною освітою) для провадження господарської діяльності з медичної практики відповідно до розділу III цих Ліцензійних умов.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що медичною практикою визнається вид господарської діяльності, який провадиться юридичною чи фізичною особою - підприємцем, та підлягає обов'язковому ліцензуванню. Ліцензійними умови даного виду провадження передбачено, укомплектованість суб'єкту господарювання відповідними фахівцями, які мають медичну освіту.

Тож, медичною практикою може визнаватися виключно діяльність особи, яка має відповідну медичну підготовку та здійснює свою діяльність на спеціалізованому підприємстві, яке має відповідну ліцензію.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, працюючи на посаді головного спеціаліста - гігієнічного відділу Дніпропетровського МУ ГУ Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, паралельно, за сумісництвом займав посаду лікаря ТОВ «Артіль», яке не мало відповідної ліцензії. Здійснюючи свою діяльність за сумісництвом, ОСОБА_1, будучи посадовою особою, на яку поширюються обмеження встановленні п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», отримував неправомірну винагорода у вигляді заробітної плати у розмірі 12023,35 гривень.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що викладені у постанові суду першої інстанції висновки про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-4 КУпАП, відповідають фактичним обставинам справи, є законними і обґрунтованими, та такими, що повністю узгоджені із наявними у матеріалах справи доказами, об'єктивність яких у апеляційного суду сумнівів не викликає.

Такий висновок суду підтверджується зокрема протоколом про адміністративні правопорушення; копіями наказів, про прийняття ОСОБА_1 (а.с. 21, 46); матеріалами особової справи (а.с. 22-27), відомостями про виплату заробітної плати, а також іншими фактичними даними, що містяться у матеріалах справи.

Порушень ст. ст. 279, 280 КУпАП при розгляді справи районним судом не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд правильно встановив та належним чином обґрунтував розмір накладеного стягнення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду, апеляційним переглядом не встановлено.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

постановив:

у задоволенні апеляційну скаргу захисника - адвоката Аракелової А.Р., в інтересах ОСОБА_1 про скасування постанови Красновгардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2014 року - відмовити.

Постанову Красногвардейського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2014 року, якою ОСОБА_1 визнано вином у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-4 КУпАП, із накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 1020 гривень та конфіскації неправомірної вигоди - заробітної плати отриманої за сумісництвом у розмірі 12023,35 гривень - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно, остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя Апеляційного суду І.К. Живоглядова

Дніпропетровської області