Рішення

від 17.08.2015 по справі 902/157/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2015 р.Справа № 902/157/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство „ПолімерВ» (21034, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 50, код ЄДРПОУ 23058539)

до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю „ПоліпакВ» (21034, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 50, код ЄДРПОУ 31576346)

Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» (65025, м. Одеса, вул. 19 км. Старокиївської дороги, буд. 4, код ЄДРПОУ 33658179)

про стягнення заборгованості у розмірі 28 404,92 грн., з яких 25 031,56 грн. - сума основного боргу, 388,85 грн. - 3% річних, 2 984,51 грн. - інфляційні втрати

Суддя Шаратов Ю.А.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 22.01.2015);

Від відповідача - ТОВ „ПоліпакВ» - не з'явився;

Від відповідача - ТОВ „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» - ОСОБА_2 (довіреність від 09.02.2015 № 6).

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство „ПолімерВ» (далі - Позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПоліпакВ» (далі - Відповідач1) і Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» (далі - Відповідач2), з урахуванням Заяви про виправлення описки від 03.06.2015 (т. ІІ а.с. 55), про стягнення з Відповідача2 заборгованості у розмірі 28 404,92 грн., з яких 25 031,56 грн. - сума основного боргу, 388,85 грн. - 3% річних, 2 984,51 грн. - інфляційні втрати; про стягнення солідарно з відповідачів 500,00 грн. основної суми боргу забезпечуваної договором поруки від 10.07.2014.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі.

19.05.2015 Позивачем подано до господарського суду Вінницької області Заяву про доповнення (зміну) підстав позову (вхід. від 19.05.2015 № 06-52/4845/15). Вказану заяву прийнято до розгляду господарським судом Вінницької області (протокол судового засідання від 21.05.2015, ухвала суду від 21.05.2015) /т. І а.с. 179-181, 232-233, 238-239/.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 04.06.2015 матеріали справи № 902/157/15 направлено за встановленою підсудністю до господарського суду Одеської області.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 17.06.2015 справу № 902/157/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_3

Ухвалою від 17.06.2015 суддею Шаратовим Ю.А. прийнято до свого провадження справу № 902/157/15 та призначено її до розгляду на 02.07.2015.

Ухвалою суду від 02.07.2015 відкладено розгляд справи на 23.07.2015.

Ухвалою від 17.07.2015 постановлено про участь представника Позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено господарському суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 23.07.2015 розгляд справи відкладено на 17.08.2015, та постановлено про участь представника Позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено господарському суду Вінницької області.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 205, 509, 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, статті 174, 180, 181, 193, 224 Господарського кодексу України, обґрунтовані невиконанням Відповідачем2 грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар. Позовні вимоги до відповідачів, із посиланням на статті 553, 554 Цивільного кодексу України обґрунтовані невиконанням Відповідачем1 обов'язку забезпеченого договором поруки від 10.07.2014.

Заперечуючи проти доводів Відвповідача2 Позивач зазначає, що підписанням Акту звірки взаємних розрахунків станом на 26.10.2012, ТОВ „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» тим самим визнало зазначену у ньому заборгованість, а тому, відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України строк позовної давності вважається перерваним та почав свій перебіг заново, починаючи з 26.10.2012. Отже, строк позовної давності, у даному випадку, не пропущений.

ТОВ „ПолімерВ» стверджує, що рахунок № 1196 для оплати товару ним не виставлявся, а тому отримавши від Відповідача2 кошти в сумі 85 574,80 грн. з призначенням платежу «за пакети зг рах № 1031, 1196 від 14.02.2013» спрямував їх на погашення наявної заборгованості по рахунку від 14.02.2013 № 1031 на суму 17 324,96 грн., а решту суми на погашення заборгованості, що виникла раніше, а також на часткове погашення заборгованості за останнім виставленим рахунком від 20.02.2013 № 1184. Після здійснення зарахування отриманих коштів несплаченою залишилась заборгованість в сумі 25 031,56 грн. При цьому, Позивач зазначає, що у всіх рахунка, які виставлялись Відповідачу2 та сплачувались ним, наявна примітка про те, що Покупець згодний з тим, що оплата по рахунку зараховується в рахунок боргів за попередньо відвантажену продукцію.

Також, Позивач вказує на те, що право на інфляційні нарахування на суму 25 031,56 грн. виникло у нього з моменту останнього платежу - 05.03.2013, однак нарахування сум з липня 2014 року є його правом.

Відповідач - ТОВ „ПоліпакВ» явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву, з документальним та правовим обґрунтуванням своїх заперечень, суду не представив. Про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, рекомендованою кореспонденцією /а.с. 157/.

Представник відповідача - ТОВ „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні у повному обсязі. У відзиві на позов від 23.03.2015 № 233 Відповідач2 зазначив про сплату ним за платіжним дорученням від 05.03.2012 № 2810 суми у розмірі 85 574,80 грн., у зв'язку з чим, вважає, що заборгованість в нього перед Позивачем відсутня, а провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України /т. І а.с 73-75/.

У письмових поясненнях від 03.06.2015 № 446 (т. ІІ а.с.81 - 86) Відповідач2 зазначає, що видаткові накладні від 06.02.2013 № 00000000494 і від 06.02.2013 № 00000000494, вказані у Договорі поруки від 10.07.2014, не є підставою позову з урахуванням прийнятої судом до розгляду Заяви про доповнення (зміну) підстав позову від 19.05.2015.

Відповідач2 також зазначає про неналежність та недопустимість як доказу у справі акту звірки від 26.10.2012 без відповідного підтвердження первинними документами існування заборгованості.

Крім того, Відповідач2 заперечує твердження Позивача про те, що рахунок № 1196 ним не виставлявся до оплати, та надав фотокопію факсограми цього рахунку на підтвердження цієї обставини /т. ІІ а.с. 88/. При цьому, додатково зазначає про те, що саме рахунок від 20.02.2013 № 1196 вказаний у довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 20.02.2013 № 40, на підставі якої був отриманий товар за видатковою накладною від 20.02.2013 № 00000000576 на суму 68 249,84 грн., а платіж за вказаним рахунком прийнятий Позивачем та не повернутий як помилковий. Відповідачем2 також заперечується й отримання рахунку від 20.02.2013 № 1184 для оплати товару переданого за накладною від 20.02.2013 № 00000000576.

Також, ТОВ „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» вказує на те, що внаслідок прийняття судом до розгляду Заяви про доповнення (зміну) підстав позову від 19.05.2015 було змінено й вимогу про стягнення розміру суми основного боргу з 24 531,56 грн. на 25 031,56 грн., однак заява про зміну позовних вимог судом не розглядалась.

Відповідач2 заперечує отримання ним претензії ТОВ - підприємства „ПолімерВ» від 19.06.2014 №110/06.

Позиція Відповідача2 також полягає у тому, що, на його думку Позивачем до розрахунку інфляційних нарахувань за період з 18.07.2014 по 22.01.2015 безпідставно включений індекс інфляції за липень 2014 року.

Окрім того, Відповідачем2 подано заяву про застосування позовної давності від 03.06.2015 № 444 відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України /т. IІ а.с. 79-80/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників Позивача та Відповідача2, суд

встановив:

ТОВ „ПолімерВ» поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» товар на загальну суму 700 795,25 грн., а саме:

29 887,92 грн. - за видатковою накладною від 14.05.2012 № 1793 (т. ІІ а.с. 49);

114 767,71 грн. - за видатковою накладною від 23.05.2012 № 1943 (т. ІІ а.с. 50);

92 678,17 грн. - за видатковою накладною від 18.06.2012 № 2320 (т. ІІ а.с. 51);

31 583,92 грн. - за видатковою накладною від 16.10.2012 № 4114 (т. ІІ а.с. 52);

57 737,46 грн. - за видатковою накладною від 19.10.2012 № 4162 (т. ІІ а.с. 53);

33 179,93 грн. - за видатковою накладною від 25.10.2012 № 4257 (т. ІІ а.с. 54);

70 769,84 грн. - за видатковою накладною від 30.10.2012 № 4336 (т. І а.с. 96);

43 145,82 грн. - за видатковою накладною від 14.12.2012 № 5096 (т. І а.с. 105);

71 574,84 грн. - за видатковою накладною від 08.01.2013 № 00000000018 (т. І а.с. 109);

69 894,84 грн. - за видатковою накладною від 06.02.2013 № 00000000383 (т. І а.с. 115);

17 324,96 грн. - за видатковою накладною від 14.02.2013 № 00000000494 (т. І а.с. 120);

68 249,84 грн. - за видатковою накладною від 20.02.2013 № 00000000576 (т. І а.с. 123).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин першої, другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).

Отже, оскільки вищевказані видаткові накладні містять найменування товару, його кількість, ціну, підписані представниками Позивача і Відповідача2, та скріплені печатками обох юридичних осіб, суд дійшов висновку про те, що між сторонами мали місце факти укладання правочинів на поставку товару.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач здійснив часткову оплату товару, поставленого за видатковими накладними від 14.05.2012 № 1793, від 23.05.2012 № 1943, від 18.06.2012 № 2320, від 16.10.2012 № 4114, від 19.10.2012 № 4162, від 25.10.2012 № 4257, від 30.10.2012 № 4336, від 14.12.2012 № 5096, від 08.01.2013 № 00000000018, від 06.02.2013 № 00000000383, від 14.02.2013 № 00000000494, від 20.02.2013 № 00000000576, на загальну суму 682 230,41 грн., а саме:

144 655,94 грн. - 01.06.2012 - картка рахунку 36.1 Розрахунки з вітчизняними покупцями за 4 квартал 2012 р. (т. І а.с. 95);

92 678,40 грн. - 06.07.2012 - картка рахунку 36.1 Розрахунки з вітчизняними покупцями за 4 квартал 2012 р. (т. І а.с. 95);

30 335,93 грн. - 13.11.2012 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 100);

73 600,00 грн. - 03.12.2012 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 102);

70 769,84 грн. - 06.12.2012 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 104);

43 145,82 грн. - 10.01.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 112);

71 574,84 грн. - 28.01.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 114);

69 894,84 грн. - 14.02.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 119);

85 574,80 грн. - 05.03.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 127).

Суд не приймає Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 по 26.10.2012 у якості допустимого доказу наявності заборгованості Відповідача2 перед Позивачем у розмірі 6 466,72 грн., в якому ця сума позначена як сальдо на 01.01.2012, оскільки він не є первинним документом бухгалтерського обліку та не відповідає вимогам встановленим частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. Зокрема, вказаний Акт звірки не містить відомості про зміст та обсяг господарської операції щодо поставки товару на суму 6 466,72 грн. Інші докази на підтвердження вказаної суми заборгованості Позивачем суду не надані та в матеріалах справи відсутні.

Отже сума, заборгованості Відповідача2 становить 18 564,84 грн. (700 795,25 - 682 230,41 = 18 564,84).

У досліджених судом рахунках ТОВ - підприємства „ПолімерВ» від 14.05.2012 № 2035 (т. ІІ а.с. 43), від 23.05.2012 № 2220 (т. ІІ а.с. 44); від 18.06.2012 № 2623 (т. ІІ а.с. 45); від 16.10.2012 № 5255 (т. ІІ а.с. 46); від 19.10.2012 № 4668 (т. ІІ а.с. 47); від 25.10.2012 № 4785 (т. ІІ а.с. 48); від 30.10.2012 № 5226 (т. І а.с. 98); від 14.12.2012 № 5706 (т. І а.с. 107); від 08.01.2013 № 60 (т. І а.с. 110); від 06.02.2013 № 812 (т. І а.с. 117); від 14.02.2013 № 1031 (т. І а.с. 122); від 20.02.2013 № 1184 (т. І а.с. 125), а також у факсограмі рахунку від 20.02.2013 № 1196 міститься примітка про те, що покупець згодний з тим, що оплата по рахунку зараховується в рахунок боргів за попередньо відвантажену продукцію. Отже, у зв'язку зі сплатою рахунків із такою приміткою, тобто фактичним погодженням Відповідачем2 таких умов правочину між сторонам, зазначення у платіжних документах реквізитів конкретних рахунків не може вважатись оплатою за поставку товару по конкретній видатковій накладній, та не впливає на визначення суми заборгованості по кожній поставці окремо. А відтак, Позивач, зокрема за наявності обставини неправильного зазначення Відповідачем2 реквізитів рахунку у платіжному дорученні від 05.03.2013 № 2810 (т. І а.с. 137) вправі був спрямувати отримані кошті на погашення наявної заборгованості минулих періодів.

Приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що сума 3% річних за прострочення оплати товару, за період визначений Позивачем, становить суму у розмірі 288,39 грн., яка розраховується наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір відсотків річнихЗагальна сума відсотків (грн.) 18 564,84 18.07.2014 - 22.01.2015 189 3 % 288,39

Отже, за прострочення оплати товару з Відповідача2 підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 288,39 грн. Решта заявлених позовних вимог про стягнення з Відповідача2 суми 3% річних у розмірі 100,46 грн. (388,85 - 288,39 = 100,46) не підлягає задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р (пункт 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).

У листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р вказано, що при застосуванні індексу інфляції слід враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місця, а в середньому на місяць, а тому умовно слід вважати, що сума, внесена з 1 по 15 день відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 день, розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Оскільки заборгованість виникла у зв'язку з неповною оплатою за товар, поставлений за видатковою накладною від 20.02.2013 № 00000000576, обов'язок із здійснення якої, з урахуванням положень частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, виник після прийняття товару покупцем, а сума боргу саме у розмірі 18 564,84 грн. сформувалася після останньої оплати - 05.03.2013, Позивач має право на інфляційні нарахування на вказану суму з наступної дати - 06.03.2013. Проте, зазначивши у позовній заяві період нарахування інфляційних з 18.07.2014 по 22.01.2015, Позивач визначив предмет позову і межі позовних вимог, які розглядаються судом, внаслідок чого нарахування у періоді з 01.07.2014 по 17.07.2014 не входять до цих меж. А відтак, з урахуванням рекомендацій наданих у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, індексація суми боргу (розрахунок інфляційних) у періоді прострочення визначеному Позивачем повинна починатись з серпня 2014 року.

Судом встановлено, що сума інфляційних втрат у зв'язку із простроченням Відповідачем оплати товару, за період визначений Позивачем, становить суму у розмірі 2 772,35 грн., яка розраховується наступним чином:

Сума боргу (грн.) Період заборгованостіСукупний індекс інфляції за періодСума боргу з врахуванням індексу інфляціїІнфляційне збільшення суми боргу 18 564,84 01.08.2014 - 22.01.2015 1,149 21 337,19 2 772,35

Отже, підлягають стягненню з Відповідача2 інфляційні нарахування на суму боргу у розмірі 2 772,35 грн. Решта заявлених позовних вимог про стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 212,16 грн. (2 984,51 - 2 772,35 = 212,16) не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Заява Відповідача2 від 03.06.2015 № 444 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257, частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, оскільки предметом позову є заборгованість, яка виникла у зв'язку з неповною оплатою за товар, поставлений за видатковою накладною від 20.02.2013 № 00000000576, обов'язок із здійснення якої, з урахуванням положень частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, виник після прийняття товару Відповідачем2, перебіг позовної давності, встановленої частиною першою статті 257 цього Кодексу, закінчується 20.02.2016. А відтак, на момент звернення Позивача із позовом до суду позовна давність не сплила.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про солідарне стягнення з ТОВ „ПоліпакВ» і ТОВ „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» 500,00 грн. основної суми боргу забезпечуваної договором поруки від 10.07.2014, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ „ПоліпакВ» і ТОВ «Полімер» укладено Договір поруки від 10.07.2014 (т. І а.с. 22-23).

Згідно із пунктами 1.1, 2.1, 4.1 Договору поруки від 10.07.2014 ТОВ „ПоліпакВ» (поручитель) зобов'язалось відповідати перед ТОВ «Полімер» (кредитор) за часткове виконання, в сумі, що не перевищує 500,00 грн., зобов'язань ТОВ „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» (боржник), в розмірі 25 031,56 грн., що виникли на підставі усного договору поставки, відповідно до видаткових накладних від 06.02.2013 № 00000000494 і від 06.02.2013 № 00000000494.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в порушення вказаних норм, Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження існування перед ним заборгованості Відповідача2 на підставі видаткових накладних від 06.02.2013 № 00000000494 і від 06.02.2013 № 00000000494. Зазначені видаткові накладні в матеріалах справи відсутні.

Щодо доводу Відповідача2 про те, що зміна позовної вимоги про стягнення розміру суми основного боргу з 24 531,56 грн. на 25 031,56 грн. судом не розглядалась, слід назначити наступне.

Як випливає зі змісту позовної заяви від 30.01.2015 в ній вказано ціну позову у розмірі 28 404,92 грн., яка складається із зазначених у тексті заяви 25 031,56 грн. - суми основного боргу, 388,85 грн. - 3% річних, 2 984,51 грн. - інфляційні втрати. Однак, у прохальній частині позовної заяви Позивачем замість суми основного боргу у розмірі 25 031,56 грн. було зазначено 24 531,56 грн. Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 порушено провадження у справі про стягнення 28 404,92 грн. В подальшому, ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.05.2015 прийнято до розгляду Заяву про доповнення (зміну) підстав позову від 19.05.2015 (вхід. від 19.05.2015 № 06-52/4845/15), в якій було зазначено суму основного боргу у розмірі 25 031,56 грн. (т. І а.с. 179-181). Також, Позивачем подано Заяву про виправлення описки у позовній заяві від 03.06.2015 (т. ІІ а.с. 55). В ухвалі господарського суду Вінницької області від 04.06.2015, якою матеріали справи № 902/157/15 направлено за встановленою підсудністю до господарського суду Одеської області, вказано загальну суму заборгованості у розмірі 28 404,92 грн., тобто з урахуванням суми основного боргу - 25 031,56 грн.

На підставі викладеного, суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» заборгованості у розмірі 21 625,58 грн., з яких 18 564,84 грн. - сума основного боргу, 288,39 грн. - 3% річних, 2 772,35 грн. - інфляційні втрати.

З огляду на вищенаведені встановлені судом обставини не підлягає задоволенню викладене у Відзиві на позов від 23.03.2015 № 233 клопотання Відповідача про припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на Відповідача2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 18 серпня 2015 р.

Керуючись частиною першою статті 11, частинами першою, другою статті 205, частинами першою, другою статті 207, частиною першою статті 256, частиною першою статті 257, частиною першою статті 261, частиною першою статті 509, статями 525, 526, частиною другою статті 530, частиною другою статті 625, статтею 629, частиною першою статті 691, частиною першою статті 692, частинами першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 181, статтею 193 Господарського кодексу України, пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, статтями 33, 34, 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» (65025, м. Одеса, вул. 19 км. Старокиївської дороги, буд. 4, код ЄДРПОУ 33658179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство „ПолімерВ» (21034, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 50, код ЄДРПОУ 23058539) 18 564,84 грн. (вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривень 84 коп.) - суму основного боргу, 288,39 грн. (дві вісімдесят вісім гривень 39 коп.) - 3% річних, 2 772,35 грн. (дві тисячі сімсот сімдесят дві гривень 35 коп.) - інфляційних втрат.

3. В задоволені іншої частини позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „МайстерВ» (65025, м. Одеса, вул. 19 км. Старокиївської дороги, буд. 4, код ЄДРПОУ 33658179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство „ПолімерВ» (21034, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 50, код ЄДРПОУ 23058539) витрати на сплату судового збору у розмірі 1 391,08 грн. (одна тисяча триста дев'яносто одна гривень 08 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Шаратов